Зрештою, йдеться сьогодні про виживання: чи зможемо ми, українці, нащадки славного козацького роду, розвіяти сумніви великого Тараса щодо функціонування й утвердження його слова, яке він сіяв, в Українській державі:
...Орю
Свій переліг — убогу ниву!
Та сію слово. Добрії жнива
Колись-то будуть. І дурю!
Себе-таки, себе самого,
А більше, бачиться, нікого?
Чи зможемо ми довести всьому світові, що українське слово житиме вічно? Наша зброя — наша рідна українська мова. Не кожен зможе тримати в руках автомат, але в кожного з нас саме своє рідне слово має стати тією летальною зброєю, яка визначає незбориму українську націю.
Прикро, дуже прикро, що земляки, які живуть споконвіку в українському селі, сьогодні передплачують десятки російськомовних видань, цураючись своїх прекрасних видань, замовляють пісенні вітання у виконанні російських артистів.
Важко збагнути здоровим глуздом, для чого нам, українцям, пропагувати російське, коли вони нищать наших братів і сестер, українську націю? «Русскій мір» не приходить туди, де є українська мова, українська пісня, українська церква» — чудові слова нашого українського Президента Віктора Ющенка.
Братові Микиті Шевченко писав так: «Микито, рідний брате!.. Та будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому. Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами... Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському. Оставайся здоров. 1939, ноября 15 дня. С.-Петербург. Не забудь же, зараз напиши письмо — та по-своєму».
Шевченко, на відміну від багатьох, не захотів розчинитися в імперському «російському морі», хоч міг це зробити. І навіть, чого гріха таїти, попервах робив деякі кроки в цьому напрямі.
У листі до Г. Квітки-Основ’яненка від 8 грудня 1841 р. Т. Шевченко писав: «Ще посилаю вам кацапські вірші своєї роботи. Коли доладне що, то друкуйте, а коли ні, то закуріть люльку, коли люльку курите. Спасибі вам і панові Артемовському за ласкаве слово. І спасибі всім тим, хто пише по-нашому або про наше».
Так, Шевченко написав окремі твори російською мовою. Але як він ставився до цього — можна зрозуміти з листа до Я. Кухаренка від 30 вересня 1842 р.: «Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо. Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод йде по серцеві, але що я маю робити, хіба ж я винен, що я народився не кацапом, або не французом. Що нам робить, отамане-брате?»
«То що ж зупинило його?» — запитує філософ Петро Кралюк і відповідає — здорова селянська натура, яка не сприймала фальшивої імперської мішури і насміхалася з чванства батька-царя та його слуг. А ще, певно, в Кобзаря озвалася гідність предків-козаків, які не хотіли терпіти насильства над собою.
Вчені довели, що по плачу чи звуках, які дитина видає після народження, можна визначити, до якої нації належить немовля.
Є вчені, які доводять: якщо дитина до 7 років не говорить рідною мовою, то в неї починаються психічні розлади. Не раз можна спостерігати: якщо людина, яка виросла на чужій землі, почує рідну мову чи пісню, то з нею починають відбуватися якісь неймовірні речі (радість, сльози, зміна емоційного стану). Адже рідна мова відповідає генетичному коду людини.
Кожна річниця від дня народження Т. Шевченка стає все актуальнішою щодо утвердження, розвитку та функціонування державної української мови.
10 листопада 2017 р. 178 народних депутатів звернулись до Президента з пропозицією оголосити 2018 рік «Роком утвердження державної мови».
17 листопада Комітет із питань культури і духовності ВР України підтримав цю пропозицію у своєму листі до Президента України.
6 грудня свій лист щодо оголошення року до адміністрації Президента направили 36 громадських діячів, учених та діячів культури.
Через десять днів своїм зверненням долучилась ініціативна група «Першого грудня», а 20 грудня — Світовий конгрес українців.
26 січня 2018 р. 74 відомі українці, правозахисники, науковці, письменники, митці та видавці підписали звернення до Президента України з проханням оголосити 2018-й Роком утвердження державної мови.
На початку лютого до чинного Президента звертаються попередні президенти Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко з проханням підтримати ініціативу щодо проголошення 2018-го Роком утвердження державної мови.
16 лютого ц.р. три президенти України виступили з новою ініціативою — внести до офіційного календаря нову дату — День української державності. Дещо змінивши слово у вірші В. Симоненка, згадаймо:
Бо ти на землі — українець,
Ти знаєш про це чи ні?
І знову слова Симоненка звучать, як набат про незбориму українську націю:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Наш святий обов’язок — любити і берегти свою мову, свою землю, свій народ, свою Україну.
