Ранок 9 березня в центрі Києва до болю нагадував події 17-річної давнини.
Нагадаємо, тоді частина опозиційних депутатів разом з учасниками акції «Україна без Кучми» та членами УНА-УНСО вирішили завадити тодішньому Президенту Леонідові Кучмі покласти квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку.
Утім адміністрація Президента спрацювала на випередження: замість анонсованої в протоколі 10-ї години урочиста церемонія в останній момент була перенесена на 8-му, після чого Леонід Кучма вертольотом вилетів до Закарпаття, що вкотре потерпало від повені.
Обурені активісти затоптали і розкидали квіти, а тоді рушили на Банкову під адміністрацію Президента, де відбулися масові сутички з міліцією.
Те ж саме заповідалося і кілька днів тому. Уже з самого ранку парк Тараса Шевченка та пам’ятник поетові був очеплений залізними парапетами та кількома тісними колами поліцейських, які практично не допускали сторонніх, а прилеглі вулиці виявилися заповненими автобусами зi спецпризначенцями та автозаками.
Заходи безпеки були безпрецедентними: поліція перекрила прилеглі вулиці та кілька годин прочісувала парк із саперами, було скасовано зупинки громадського транспорту, перевірки підозрілих влаштовувалися навіть на дорозі.
Тож активісти УНА-УНСО, КУНу, Руху нових сил Саакашвілі, які мали намір, як і в 2001 році, якщо не завадити церемонії покладання квітів, то принаймні висловити Президентові свою позицію, а також прості кияни, які прийшли вшанувати пам’ять Кобзаря, змушені були довго чекати на підході до парку.
Однак ближче до 10-ї ситуація змінилася. Мітингувальників (щоправда, через рамки з металошукачами та з попереднім ретельним особистим оглядом) почали пропускати на територію парку.
Пізніше частина радикально налаштованих молодиків прорвала очеплення навколо самого пам’ятника, і мітингарі влаштували там «вільний мікрофон», де кожен із присутніх міг висловити свою думку.
Активісти розгорнули банер, де англійською мовою було написано «Порошенко — не мій Президент», були й інші транспаранти з вимогами відставки Генпрокурора та прийняття нового Закону про вибори та про Антикорупційний суд.
Водночас, як зазначають очевидці, серед людей можна було помітити багато перевдягнених працівників СБУ, які стежили за можливими провокаціями у натовпі.
«Я звернув увагу на групку молодиків спортивної статури в цивільному, але не «тітушків», які оточили, очевидно, старшого й отримували інструкції. Проходячи, я почув, як той давав вказівки російською: «Наряд не знімаємо. Працюємо, як і завжди», — розповів «УМ» один із учасників акції.
Взагалі, кількість правоохоронців і у формі, і в цивільному в кілька разів перевищувала число учасників акції.
Різні політичні проекти також не оминули нагоди «вигуляти» свої партійні прапори біля пам’ятника Шевченку.
«Особливо потішили «активісти» партії «Патріот України» Миколи Голомші. Ми помітили на алейці за пам’ятником чоловіка з величезним оберемком партійних прапорів, до якого підходили люди, переважно пенсійного віку, розбирали ці прапори, а тоді шикувалися в колону по чотири. Коли ж ми з хлопцями з УНСО вирішили поговорити з цими «патріотами» про Шевченка і про Україну, їм різко (що цікаво — теж російською) заборонили встрявати в будь-які дискусії і повели до пам’ятника. Ми бували на багатьох мітингах і тому знаємо, наскільки відрізняються справжні патріоти від «патріотів на проплаті». Багато хто з друзів, побачивши таке, просто розвернувся і пішов геть», — розповідає чоловік.
Ті ж, хто таки вирішив дочекатися Президента, залишилися розчарованими — Петро Порошенко того дня біля пам’ятника Тарасові Шевченку так і не з’явився.
Замість нього квіти Кобзарю принесли працівники адміністрації Президента. З одного боку, судячи з інформації про підготовку замаху на Президента та інших перших осіб держави і того, наскільки реально переляканим виглядав Петро Порошенко на прес-конференції поряд із главою СБУ Василем Грицаком, його можна зрозуміти: якщо йдеться про реальну загрозу життю, навіть теоретичну, про амбіції можна забути.
З іншого... Президент України вперше за часи незалежності не з’явився біля пам’ятника Шевченку в день народження Кобзаря — досі ця церемонія була однією з головних у календарі державних свят за участю глави держави. Чи то часи тепер не ті, чи то президенти...
