Візиткою режисера та сценариста Тараса Ткаченка, без сумніву, є «Гніздо горлиці».
Співрозмовник ділиться враженнями про роботу над телесеріалом «Опер за викликом», який стартує на «2+2» уже в березні, і взаємини з режисером Зазою Буадзе, актором Романом Ясиновським та іншими.
«Мовна тема мене бентежить»
— Тарасе, ви почали знімати серіали. Цей досвід чим кардинально відрізняється від роботи над повнометражним художнім фільмом?
— Різниця величезна. Насамперед відрізняється виробіткою. Якщо в ігровому кіно ви робите дві хвилини на день готового фільму, то в серіалі — 12, а iнколи більше. Наприклад, сьогодні знімали 17 хвилин. Зйомки багатосерійок — виробництво, в художніх фільмах більше творчості. Зовсім інший рівень динаміки. Але робота над «Опером за викликом» для мене надзвичайно цікава. До цього в мене практично не було екшен-зйомок, тому бійки, погоні, вибухи для мене — «нова школа». Однозначно все це знадобиться мені у великому кіно.
— Як працюється з акторами серіалу на знімальному майданчику?
— Це моя робота. Повірте, оператор «поставить» кадр і без мене, художник підготує майданчик самостійно, а от з акторами маю спілкуватися я особисто. У таких доволі жорстких умовах від атмосфери на майданчику залежить дуже багато. Повинно бути відчуття, що всі ми робимо одну роботу. Сподіваюсь, що таке відчуття у наших акторів є, тому що мені працювати з ними приємно. Сьогодні я маю не виконавців, а співавторів. І дуже спокійно можу на них покладатися.
— Маєте співробітництво над серіалом у форматі «у співавторстві з режисером Зазою Буадзе». Що це означає?
— Через те, що йшов дуже великий потік виробництва, була технологічна схема, за якою дві серії робив я, інші дві — Заза. Всі питання ми обговорювали завчасно, кожну деталь. Це допомагало, адже у нас з’являвся додатковий час якісно підготуватися до зйомок. Йдеться про «Ніконов і К°».
— Серіал про Ніконова російськомовний. Вас це не напружує?
— Я розумію, про що ви, мовна тема мене дійсно бентежить. Проте це довгий процес, ми повинні це пройти. Впевнений, що україномовне кіно стане популярним. Це неминучий етап. Більше того, ми будемо знімати українсько-польські, українсько-італійські, українсько-німецькі стрічки. Україна переорієнтовується з російського ринку на європейський. Якщо ми хочемо надалі бути конкурентоздатними, а не осісти на примітивному рівні, мусимо робити спільний продукт.
«Акторська база у нас прекрасна»
— Вашою візиткою є «Гніздо горлиці». На нинішньому етапі це вам допомагає чи стає перепоною для отримання нових замовлень?
— Дійсно, це робота, за якою мене впізнають, яка зробила мені ім’я. Але як швидко я це здобув, так швидко можу втратити одним-двома невдалими проектами. «Виїжджати» на одному фільмі все життя я не зможу. Нещодавно дивився зі студентами цей фільм і зрозумів, що він хороший, зворушливий, але має чимало недоліків. Я почав його переростати, і це добре. Готовий знімати щось інше.
— Молодь позитивно реагує на стрічку чи все ж критикує?
— По-різному. Є критика. Що мене особливо тішить, студенти не бояться говорити прямо. І всі їхні зауваження достатньо аргументовані.
— Які художні фільми хочете зняти, які теми порушити через кіно?
— До речі, наступний фільм повинен бути детективним. 1946 рік, Західна Україна. У центрі сюжету — радянський розвідник, бійці УПА і співробітники британської розвідки. «Карпатський капкан», така назва фільму, виграв пітчинг і вже у розробці. У мене є ще одна річ, яку я пишу, але поки тримаю це в секреті. Скажу лишень, що повертаюся до жіночої драми...
— Як оцінюєте останні українські прем’єри? Що з показаного вам найбільше імпонує?
— Вони різні, і мені складно оцінити. Так, поки що немає ідеальної картинки, але загальний рівень невпинно зростає, і це дуже помітно. Порівняно з «Горлицею» бачу новий рівень зображення, художності. Мене мотивують ці картини. Розумію, що мені потрібно рухатися ще вище. Є багато недосконалого, але це стосується драматургії. На цьому етапі у нас є проблеми зі сценаріями. А от акторська база у нас прекрасна. Дуже багато талановитих людей, і не тільки в Києві. У Чернівцях, Запоріжжі, Херсоні — їх треба просто знаходити. В «Опері за викликом», наприклад, головні ролі у серіях виконували актори зі Львова, Закарпаття, для котрих це був додатковий стимул розкриватися.
— Одну з головних ролей у серії «Опера за викликом» виконав Роман Ясиновський. Як працювалося з ним?
— Із Романом я працював і до того. Був щиро вражений тим, наскільки він змінився після роботи в «Кіборгах». Я радий, що Ахтем Сеітаблаєв у нього повірив, дав шанс. Роман блискуче відпрацював і як актор, і як каскадер. Усі трюки виконував він сам.
— Телеканали в Україні законодавчо поставили в такі умови, що вони зобов’язані показувати вітчизняні фільми і серіали. І це добре для розвитку вітчизняного кінематографа. Що скажете тим, хто все ще нарікає: «російське — краще»?
— Я був одним iз тих «провокаторів», які відстоювали ці закони (посміхається). Що я можу відповісти? Треба перестати бути папуасом. Українцям давно закидають, що в нас недорозвинена мова, література, культура. Ми повинні нарешті усвідомити, що ці «аргументи» працюють винятково для однієї мети — щоб нас було легше вбивати. Терпіти цього більше не хочу.
— Чи будете повертатися до зйомок документального кіно?
— Уже зараз працюю над документальною картиною про оборону Луганського аеропорту. Ми нещодавно брали інтерв’ю в учасників тих подій зі 128-ї бригади з Закарпаття. Ще планую зустрітися з командирами, які розкажуть нам про перші криваві битви війни. Це був етап зламу. Тоді ми зрозуміли, що можемо воювати і вистояти.
ОСОБИСТЕ
— Нинішній, 2018, рік розпочався для вас не тільки з нових проектів, а й з приємних подій — у вас з’явився первісток. Чи змінились ви після народження сина?
— Кажуть, iз народженням сина народжується батько. І я відчуваю у собі зміни. От сьогодні був момент, коли в актриси, якій годилося залишитися до кінця зйомки, захворіла дитина. І я її відпустив. Став чутливiше ставитися до жінок і діток.
