Добра справа допомоги
«Бо наша брань не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, світодержців пітьми цього світу, проти духів злоби піднебесних», — сказано у Посланні апостола Павла до ефесян, глава 6. >>
ПОЛІТПАРНАС: Згадаймо, браття...
28.02.2018
Згадаймо, браття...
Згадаймо, браття, Україну,
Що вишилась на серцi в нас.
В нiй вистачало мiсця Криму
І не плював вогнем Донбас.
Вона кряхтiла i старалась,
Навчалась жити так, як слiд,
І потихеньку притирались
Із заходом завзятий схiд.
Вона навчалась слухать осiнь,
Навчилась забувати страх,
Там, де чумацькi ноги босi
Втоптали в степ чумацький шлях.
Вона потрошку вчила мову,
Кривилась, гидко їй було,
Та день за днем, за словом слово,
Копала древнє джерело.
Вернула Церквi давнi мури,
Начистила старi клинки,
З пилюки витягла бандури,
Розшифрувала рушники.
Сорочки одягнула бiлi,
Здiймала жовто-синiй стяг,
Зiбрала черепки Трипiлля
На вже розораних полях.
І помолилась на курганах,
Перепросила бiль i кров,
І показала всiм старанно,
Що в нас є шана i любов.
Бо люди йшли у центр столицi,
Немов стрiмкий гiрський потiк,
І як свiтилися обличчя...
Двi тисячi четвертий рiк...
Сварились, гнiвались, кричали.
Змiшались мiсто i село,
Зi сходу потяги нагнали,
Та кровi, браття, не було...
Змагались, люто, аж в три тури,
То холодило, то пекло,
Здiймались, падали фiгури,
Та кровi, браття, не було.
А потiм рухалась країна,
Нормальним шляхом непростим.
Нiхто не смiв забрать Змiїний,
Нiхто не мiг забрати Крим.
І навiть Путлер бiснуватий,
Як у Безрадичах бував,
Ішов з бандерiвської хати
І через плечi не плював.
Де все зламалось i змiнилось?..
Де все розсипалось на мак,
Де ми так гiрко помилились,
І все пiшло кудись не так?
І де з’явилась у народа,
В якому мiсцi тiла, де?!!
Крамольна думка, що свобода,
Прийшла i вже не пропаде!
Коса вплелась в крамольну думку,
Хай згине все, аби не так,
І захотiли мати руку,
Яка «нє гонiт порожняк»...
Що з того вийшло? Гiрко плачу,
У лихолiттi парафраз,
Бо свiт почув, а ще побачив,
Як може згинуть все... за раз...
Забулась українська тема,
Бидлоти в Київ наповзло,
І почалась одна проблема,
Як пороскидувать бабло...
Ну а коли вже спохопились
І зашумiла голова,
Забiгали, заворушились,
І стався браття «Майдан два».
І знов народ у центр столицi,
Хоча вже iншим був потiк,
Ще трохи сяяли обличчя,
Та iншим був холодний рiк.
До сцени не було любовi,
Немов до скупчення ворон,
Коктейль, стрiльба i плями кровi,
Страшна цiна за схiд на трон...
Невже це дiйсно варто того,
Невже змiнився рiдний край,
Невже не страшно перед Богом?..
По трупах не iдуть у рай...
Та що тепер уже казати,
Молитва й вiра — наше все...
І починати вибиратись,
Бо так до прiрви донесе.
Сваритись, гнiватись, кричати,
Змiшати мiсто i село,
І Україну пiдiймати,
Та так, щоб кровi не було!
І повернутись на дорогу,
На споконвiчну свiтлу путь,
Бо щось творити — то вiд Бога,
А з iншим — iншi хай iдуть...
Петро МАГА
