Українці зможуть передплатити пресу за програмою «Зимова єПідтримка»
З грудня 2024 року українці отримають можливість використати 1000 гривень державної допомоги за програмою «Зимова єПідтримка» для передплати вітчизняних газет та журналів. >>
Рахівниця від Смілянського: чого ніяк не може зрозуміти керівництво Укрпошти
27.02.2018
Куди веде Укрпошту нинішній топ-менеджмент. (Фото з сайта politinfo.com.ua.)
Робота нового керівництва Укрпошти — команди високооплачуваних менеджерів на чолі з очільником підприємства Ігорем Смілянським, що отримує зарплату понад 300 тисяч гривень (і це без додаткових нарахувань) — глобально нічим не відрізняється від того, що робили його попередники. Із значно меншими офіційними доходами.
Тобто нищили систему доставки періодичної преси. Хоча ця доставка не лише виконує функцію державної безпеки — забезпечує доступ читачів до правдивої інформації, соціальні функції, дозволяє читачам із віддалених населених пунктів підтримувати достойний рівень життя, а й — принаймні так було до недавнього часу — забезпечує прибутки самої Укрпошти.
Чому поштовики так швидко втрачають клієнтів?
Вірніше, в наших умовах — мала би забезпечувати.
Насправді ж керівництво Укрпошти демонструє стабільні збитки від доставки періодичної преси. Кількість передплатників, за їх даними, щороку зменшується.
А водночас знижуються і доходи самої Укрпошти. Яка — задля поліпшення своїх економічних показників — періодично підвищує вартість доставки цієї ж періодики.
Відтак газети в селі вже почали переходити у категорію ВІП–товарів. Тобто задоволення передплатити газету чи журнал уже почало перевищувати можливості середньостатистичного мешканця віддаленого райцентру, села чи селища.
При цьому якість доставки залишається, м’яко кажучи, незадовільною: газети приносять один–два рази в тиждень, іноді гублять — і не бажають реагувати на зауваження.
А оскільки вартість товару стає непомірно високою, навіть деякі передплатники зі стажем відмовляються залишатися в колі друзів улюблених видань.
Їх кількість зменшується, і Укрпошта знову недоотримує прибутки.
Не усвідомлюючи при цьому, що її фінансові проблеми — наслідок власної ж непродуманої роботи, бізнес–пріоритетів та хибних уявлень про економіку процесу.
Ось і знову. Очікуємо підвищення вартості доставки періодичної продукції, що відбудеться у два етапи: з другого півріччя 2018 року на 24,7%, а з 1 січня 2019-го — ще на 19,2%.
Зважте, подорожчання не на один-два відсотки, навіть не на чотири-п’ять, а одразу на четвертину! А потім ще, майже на такий же самий відсоток.
Можете уявити собі, скільки наприкінці нинішнього року коштуватиме для передплатника його улюблена газета, як упадуть у воюючій країні наклади української (!) преси і який це матиме резонанс як для самих редакцій, так і для інформаційної безпеки держави?
Навіть попри те, що в Донецькій та Луганській областях ціну передплати вирішили заморозити.
Не можете уявити?! А Укрпошта може! Керівництво компанії підбило підсумки передплатної кампанії 2018 року і констатувало: кількість передплатників знизилася у порівнянні з 2017 роком на 13%.
Також прошу зауважити: падіння обчислюється не одним-двома відсотками, а становить більше десяти. І це лише за один рік.
А тепер цікаво, що буде в 2019-му? Після «покращення» від високооплачуваних менеджерів Укрпошти.
Ось доволі свіжі дані. У нинішньому році українці передплатили 8,7 млн. примірників газет і журналів. 4,9 млн. серед них — загальнодержавні ЗМІ!
Це чудова відповідь численним заявам поштових менеджерів та аналітиків, що народ у глибинці не хоче читати новини з Києва, а задовольняється місцевими подіями.
Ще одна цікава цифра: частка послуг із розповсюдження періодики у загальній структурі доходів очолюваної ними служби скоротилася до 7%.
У підсумку на торгівлі пральними порошками, милом, ковбасою та іншими товарами першої необхідності поштовики заробляють більше, ніж на доставці газет і журналів.
А якщо позбавити їх держфінансування?
Якщо б Укрпошта не виконувала державних функцій, то подібна ситуація — теоретично — могла би бути рішенням менеджменту компанії і нести за собою лише ризики для цієї компанії. Теоретично!
Адже ризик — якщо би йшлося просто про комерційну структуру — є надто великим і подібні експерименти топ-менеджменту були би, я так думаю, швидко заблоковані власниками бізнесу.
Бо продаж туалетного паперу та прального порошку може бути лише дуже тимчасовим виходом для Укрпошти.
Адже у цьому сегменті, як і просто в пересилці товарів, документів і грошей, державне підприємство вже давно програє конкуренцію приватним структурам.
А надто — одному, із біло-червоним логотипом, що активно збільшує обсяги й активно витісняє Укрпошту з цього сегменту ринку.
Та попри це Укрпошта вперто не робить те, для чого була створена, що вміє і що мусить робити. А амбітний топ-менеджмент високопрофесійно розводить руками, заявляючи про непереборні труднощі і неминучі збитки. Тим самим команда Ігоря Смілянського активно веде гігантське підприємство до краху.
Навіть важко уявити, якими будуть кроки нових менеджерів Укрпошти після того, як стане очевидно: розгубивши клієнтів і втративши їх лояльність відмовою якісно забезпечувати традиційні поштові послуги, підприємство поштового зв’язку вже не має кому продавати сіль, олію й сірники.
Бо подібних продавців є багато і вони — про що може і не здогадуватися пан Смілянський — активніші, спритніші, працюють ефективніше і значно краще ставляться до клієнта.
Утім якщо Кабінету Міністрів байдуже, яка доля може в цьому випадку чекати на Укрпошту і замість аналізу ситуації керівництво уряду задовольняється казками Ігоря Смілянського про неминучі завтрашні успіхи, може, є сенс утворити іншу структуру — ефективнішу, дієвішу — і передати саме їй державне фінансування?
А нинішню Укрпошту відпустити у вільне плавання, позбавивши державних коштів.
Бо особисто мені шкода, коли мої гроші, передані державі у вигляді податків, так своєрідно використовують чергові «антикризові менеджери», призначаючи собі захмарні зарплати за руйнування великої структури, від якої так багато залежить...
А однодумцям Ігоря Смілянського можна залишити право реалізовувати власні бізнес-плани. На власний, ясна річ, ризик. І тоді ніхто в суспільстві косо не дивитиметься на його зарплату і наслідки його роботи: головне, аби пан Смілянський вчасно заплатив податки...
