Своє зруйнували — чуже розбудовуємо

Шановна редакціє, такого страхіття у нас ще не було — у Тернополі вже третій цвинтар заповнений, українців стає все менше.

 

Молодь від безвиході кидається до засобів забуття — наркотики, алкоголь — через безробіття, безнадію.

 

У нас, на Тернопільщині, поруйнували заводи, позакривали підприємства, зате горілки в магазинах стільки, що скоро харчам місця не буде. 

 

Я — 30-го року народження, пам’ятаю ще ті части, коли пляшки горілки вистачало на всю компанію під час свята, та й п’яні по вулицях не валялися, як тепер.

 

А зараз і без свят повно пляшок валяється по скверах, парках.

 

Не раз дзвонила в поліцію, щоб забрали п’яних, щоб не подавали поганого прикладу для молоді. Шкода мені ту молодь, що розбудовує закордон важкою працею.

 

А ще ж для того, щоб оформити документи на легальну роботу, витрачають великі гроші, часто позичаючи їх. 

 

Колись у 30-тi роки мене матір підкинула під сиротинець. Польща тоді була така бідна, що ми ходили до школи в черевичках, а після школи хочеш іти погуляти надвір — іди боса.

 

Ми так сильно застуджували ноги, що мені мали відрізати одну стопу — поклали на ліжко, а я видерлася і тікати, то лікар і законниця (монашка. — Ред.) мене впіймали, кинули на ліжко і лікар сказав: «Нєх здиха» (хай помирає. — Ред.). Але Божа ласка мене врятувала.

 

До чого я все це веду: яка тоді Польща бідна була і як наші раби її відбудовували, а ми в незалежній своїй Батьківщині зруйнували те, що мали. Тепер їздимо далі Польщу будувати. 

 

Одні помирають на Батьківщині, другі їдуть у світи на заробітки,  а треті від безробіття йдуть грабувати. Шановні можновладці, схаменіться, робіть щось, бо Державі йде кінець!