(Продовження. Початок у номерах за 16—17 та 20 лютого)
Генерали-москалi і «шахтарi» та трактористи
Спецслужби України і розвідка НАТО встановили російських генералів і старших офіцерів, які беруть (або брали) безпосередню участь у формуванні та організації бойових дій російських окупаційних військ на тимчасово окупованих територіях України.
Командування всіма угрупованнями окупаційних російських військ здійснює начальник штабу — перший заступник командувача Південного військового округу генерал-полковник Сердюков Андрій Миколайович (документи прикриття на прізвище Сєдов).
Командування 1-м армійським корпусом на початку серпня 2015 здійснював генерал-майор російської армії Завізйон Олексій Володимирович, відряджений з посади начальника штабу 41-ї армії Центрального військового округу ЗС РФ (документи прикриття на прізвище Пілевін).
Командир 2-го армійського корпусу — генерал-майор російської армії Нікіфоров Євген Валерійович (документи прикриття на прізвище Моргун), відряджений з посади заступника командувача 58-ї армії Південного військового округу ЗС РФ. Останнім часом корпусом командував генерал-лейтенант Юдін Сергій Сергійович, який очолював штаб 20-ї армії Західного військового округу ЗС РФ.
Штатна чисельність двох корпусів становить до 35 тис. осіб. Додатково на окупованій території перебуває військовий резерв у складі 21 тактичної групи ЗС РФ (15 батальйонних і 6 ротних) чисельністю понад 9 тис. осіб. На східному кордоні України сконцентровано ще 53 тактичні групи ЗС РФ (39 батальйонних, 14 ротних) чисельністю 50,5 тис. осіб.
Структура російських військ на Донбасі така: рядовий склад корпусів складається на 40% із жителів окупованої території Донецької та Луганської областей, а також із контрактників і найманців iз Росії, які набули бойового досвіду під час військових дій на сході України, в гарячих точках Росії і Сирії.
Особливості формування та функціонування 1-го і 2-го армійського корпусів свідчать, що росіяни обрали для їхнього створення модель, апробовану керівництвом нацистської Німеччини під час Другої світової війни і відому як «Ваффен СС».
«Ваффен СС» — військові підрозділи СС, які брали участь у боях на фронті під час Другої світової війни. У зв’язку з обмеженістю власного мобілізаційного ресурсу керівництво Німеччини вирішило брати на службу добровольців, які були громадянами окупованих країн.
Згідно з офіційною політикою того часу, у вермахті (збройні сили Німеччини) могли служити винятково громадяни Німеччини.
Для СС таких обмежень не було, тому в їхньому складі були створені спеціальні ваффен-дивізії, які складалися з іноземців-добровольців і формувалися, як правило, за етнічною чи релігійною ознакою.
Командний склад цих ваффен-дивізій становили німецькі кадрові офіцери СС, а добровольці з окупованих країн брали участь як гарматне м’ясо, рядовими або займали найнижчі військові посади.
Саме цей нацистський досвід побудови військових частин для ведення бойових дій на сході України взяв на озброєння Генштаб Збройних сил Росії.
Блукання «Бука»
У транспортуванні «Буків» на різні дільниці біля російсько-українського кордону брала участь 69-та бригада матеріально-технічного забезпечення (в/ч 11385) ЗС РФ.
Військові водії із 1-го автомобільного батальйону цієї бригади (в/ч 11385-2) вели вантажівки в колоні «Буків» 23-24 червня 2014 року. «Бук» (бортовий номер 332), з якого збили літак МН17, перевозився до кордону України на автомобілі під номером «4267 АН 50», а номер його трала — «ХР 467950».
Встановлено вісім російських військових водіїв, які могли мати відношення до перевезення «Бука» (332). Їхнi прізвища і незаретушовані фото міжнародна група Bellingcat передала Мiжнароднiй слiдчiй групi (МСГ). Оскільки ці військові можуть бути свідками у справі, для їхньої безпеки публікувати їх прізвища і фото не буду.
Екіпажу «Бука» віддали наказ розгорнути установку в районі села Первомайське. Населений пункт із такою ж назвою знаходиться і в північно-східному напрямку на відстані близько 20 км від Донецька. Російський екіпаж, не знаючи місцевості, переплутав населені пункти з однаковими назвами і перемістився на 70 км у протилежному від Донецька напрямку.
Про це свідчить також нелогічний маршрут пересування «Бука» територією України — установка з російським екіпажем перетнула російсько-український кордон у Луганській області, потім була доправлена на захід до Донецька, в подальшому повернулась на схід до кордону між Донецькою і Луганською областями.
Розміщення установки «Бук» у Первомайському, саме на захід від Донецька, враховуючи її бойві характеристики, дозволило б здійснити ураження ракетою одного з російських пасажирських літаків, який летів iз Москви у повітряному просторі України, з подальшим падінням уламків літака на територію України, контрольовану українськими силами АТО.
«Бук» мав прямувати до села Первомайське Ясинуватського району, на захід від Донецька, розташування якого збiгається з маршрутом російського «Боїнга».
17 липня 2014 року майже водночас в одному і тому ж місці повітряний простір над Донецькою областю перетинав не лише літак рейсу МН17 малайзійських авіаліній, а й російський пасажирський літак авіакомпанії «Аерофлот», який слідував рейсом AFL2074 «Москва — Ларнака (Кіпр)», на борту якого перебувало 157 пасажирів, які з дітьми летіли на відпочинок.
Такий самий цивільний «Боїнг», навіть із таким самим забарвленням, в одному і тому ж самому ешелоні повітряного простору.
Характеристики польоту цих рейсів були практично однакові: малайзійський літак летів на висоті близько 10 100 метрів, зі швидкістю 909 км/год, а російський — на висоті 10 600 м, зі швидкістю 768 км/год. О 16:09 17 липня в районі села Новоніколаєвка маршрути цих рейсів перетнулися. До загибелі МН17 залишалось 11 хвилин.
Зазначу одну дуже важливу обставину. Слідство встановило, що команда малайзійському лайнеру, збитому над Донбасом, на вихід із двох міжнародних коридорів, надійшла від російських диспетчерів Ростова.
Російський незалежний авіаційний експерт Вадим Лукашевич заявив: «Продовжую бачити в коментарях соціальних мереж маячню про те, що український диспетчер буцім то своєю командою на борт літака, який виконував рейс МН17, змінив його курс, направив літак у зону бойових дій або направив його в зону ураження «Буком».
Насправді ж український диспетчер дозволив командиру лайнера, на його прохання, ненабагато відхилитися на північ, щоб оминути циклон.
А ось команду з землі на ВИХІД ІЗ ВІДРАЗУ ДВОХ міжнародних коридорів (L980 і B947) о 13:19:21 передав командиру малайзійського літака диспетчер Ростова (через українського), як це слідує із записів переговорів екіпажу МН17 з українським диспетчером (Дніпропетровськ — нині Дніпро), і українського — з російським (Ростов).
Реальний маршрут МН17 у коридорі L980, карта-схема його маршруту, файл і роздруківка цих переговорів перебувають у МСГ і звіті Ради безпеки Нідерландів. Переговори також були викладені і в iнтернеті ще 9 вересня 2014 року.
Згідно з отриманою інформацією, екіпаж «Бука» помилково заїхав не до того Первомайського. Населених пунктів із такою самою назвою на Донеччині аж сім (!).
«Дельфін» і «Хмурий»
Одним із ключових фігурантів, який підозрюється міжнародними слідчими у причетності до збиття літака МН17, є генерал-полковник ЗС РФ Ткачов Микола Федорович, колишній командувач в/ч 20650.
Після формального звільнення з армії в 2010 році був головним військовим радником у Сирії з лютого 2011 до серпня 2012 року.
Після повернення в Росію призначений головним інспектором Центрального військового округу РФ.
Навеснi 2014 року наказом Мiноборони РФ Ткачов був відряджений у штаб так званої самопроголошеної «ЛНР», який розташований у Краснодоні, для координації взаємодії загонів ополченців «ЛНР», «ДНР» і російських військових підрозділів.
Співпрацював з Ігорем Стрєлковим (Гіркіним), з яким неодноразово особисто зустрічався, про що той розповів журналістам у своїх інтерв’ю.
СБУ встановила, що Ткачов діяв у «ЛНР» під позивним «Дельфін» (якого при спілкуванні називали Микола Федорович) до вересня 2014 року, поки його не змінив генерал-майор російської армії Сергій Кузовлєв (позивний «Тамбов»), який був керівником 1-го армійського корпусу російських військ у збройному конфлікті на сході України.
За даними слідства, Ткачов був організатором доставки установки «Бук» із Росії в Україну і передачі установки «Хмурому», який був відповідальним за її транспортування на окупованій території Донецької області.
Перехоплені телефонні розмови Ткачова з його підлеглим (позивний «Оріон» — Андрій Іванович, громадянин РФ, старший офіцер МО РФ) засвідчують, як Ткачов організовував і контролював доставку «Бука» в Україну.
«Оріон», звітуючи перед «Дельфіном», як просувається робота із транспортування «Бука», називає його на «Ви» (той — на «ти»), згадує бойовий статут і відмовляє від приїзду в зону бойових дій через небезпеку.
Через деякий час після знищення пасажирського літака «Оріон» повернувся в Росію.
Автентичність голосу Ткачова («Дельфіна»), який записаний на багатьох аудіофайлах, була ідентифікована (підтверджена) двома незалежними експертизами, проведеними в Національному центрі медіа-криміналістики Університету Колорадо в Денвері (США) і в Литовському центрі судової експертизи.
Експерти встановили, що голос «Дельфіна» належить Ткачову М. Ф.
У телефонній розмові проросійських бойовиків, яка була перехоплена СБУ, один із них, з позивним «Хмурий» віддає наказ супроводжувати установку «Бук» у район населеного пункту з назвою Первомайське.
Окрім того, «Хмурий» вказує, що це місце знаходиться недалеко від Донецька, де за «Мотелем, не доїжджаючи Горностаївської», була розміщена установка «Бук».
Встановлено, що особа з позивним «Хмурий» — це громадянин РФ, полковник запасу ЗС РФ (служив у військовій розвідці) Дубинський Сергій Миколайович, 9 серпня 1962 року народження, уродженець Донецької області (мав документи прикриття на прізвище Петровський), який відповідав за транспортування «Бука» від кордону з Росією в Донецьку область і повернення його назад у Росію.
Виконуючи наказ керівництва спецслужб РФ, Дубинський створив і з 7 липня 2014 року до 2 січня 2015 року особисто очолював «управління військової розвідки», будучи одночасно і заступником «міністра оборони» так званої «ДНР» («міністр» Гіркін).
До складу розвідувального управління увійшли сепаратистськи налаштовані громадяни України і понад 800 громадян Росії, в тому числі діючі кадрові співробітники спецслужб РФ, із досвідом бойових дій в Афганістані, Придністров’ї, Чечні, Сирії.
У серпні 2014 року Дубинський отримав звання «генерал-майор ДНР». На початку 2015 року втік до Росії через вчинення фінансових злочинів. Проживає на хуторі Великий Лог (вул. Молодіжна, 4-в), Аксайського району Ростовської області.
9 грудня 2017 р. Шевченківський районний суд м. Києва дав дозвіл на затримання Дубинського.
14 грудня 2017 року Павлоградський міський-районний суд Дніпропетровської області дозволив СБУ заочне розслідування щодо терористичної діяльності Дубинського та відносно семи колишніх його підлеглих — співробітників «розвідувального управління «ДНР»: чотирьох громадян України — бойовиків «ДНР» із позивними «Тихий», «Бокс», «Кріт», «Расторгуєв (Пелех)» і трьох громадян РФ із позивними «Михайло», «Гюрза (Халіф)» і «Рязань».
Своєму другу по Афганістану Сергію Тіунову, який проживає в Україні, під час повернення українських полонених Дубинський розповів, що збити літак їм наказали з Москви (цитую дослівно): «Це зробили виродки з Москви!».
Дубинський, як розповідає Тіунов, не знав, що літак пасажирський. Якби йому було відомо, що це пасажирський борт, він би ніколи такий наказ не виконав.
Останні місяці друзі та знайомі Дубинського не можуть вийти з ним на зв’язок.
10 травня 2017 року ФСБ затримала в Москві полковника ГРУ ГШ ЗС РФ, члена «Ради командирів Союзу добровольців Донбасу» Гераніна Василя Миколайовича, 14 липня 1967 р.н. (місце реєстрації і проживання Московська область, Одинцовський район, місто Кубинка, вул. Армійська, 11, кв. 3), якого міжнародне слідство вважає співучасником і одним із ключових свідків у справі про збиття рейсу МН17.
Характерні ознаки затримання Гераніна вказують на реалізацію спецоперації ФСБ з «зачищення» та «ізоляції» свідків знищення малайзійського літака.
Підставою для затримання й арешту стало те, що в автомобілі і квартирі Гераніна знайшли боєприпаси і вогнепальну зброю.
Гераніна помістили в СІЗО і заднім числом звільнили з армії. З того часу інформації про нього немає.
Швидше за все, полковник уже «нікому не пише» і ніколи не зможе заговорити. ФСБешники — майстри з підкидання вогнепальної зброї, боєприпасів, наркотиків та «ізоляції» неугодних осіб.
Зазначу, що на початку березня 2014 року полковник Геранін прибув у Крим і брав активну участь у його анексії, а потім з’явився на Донбасі.
Він особисто курирував бойовика Ігоря Безлєра (позивний «Бєс»). 17 липня 2014 року СБУ перехопила телефонну розмову між ними, під час якої Безлєр доповідав Гераніну про збитий пасажирський літак.
Погано знаючи місцевість і не орієнтуючись, російський військовий екіпаж «Бука» допустив географічну помилку і поїхав до Первомайського, яке підпорядковане Сніжнянській селищній раді, на південний схід від Донецька. А це вже було саме на шляху польоту малайзійського літака.
Слідством встановлено, що 14 липня вночі 2014 року білий тягач «Вольво» із завантаженою установкою «Бук» перебував у районі населеного пункту Північний, що перебував поряд iз містом Краснодон Луганської області.
Весь світловий день «Бук» перебував у порожньому армійському складі у місті.
Від комендатури «ЛНР» операцією з доставки «Бука» в Донецьк керував командир батальйону «Зоря» з позивним «Олег» (він же «Бугор»), який координував свої дії з «Оріоном» по телефону.
Після знищення літака «Бугор» через певний час виїхав у Санкт-Петербург, де в 2015 році був арештований ФСБ за якесь шахрайство. Подальша його доля невідома.
У ніч iз 14 на 15 липня «Бук» був доставлений маршрутом: Краснодон — Первомайськ — Красний Луч, а в ніч iз 15 на 16 липня — в район Сніжне — Торез Донецької області.
Весь час транспортування «Бука» його супроводжував автомобіль iз розпізнавальною буквою «К» — комендатура.
Передача «Бука» представнику «ДНР» iз позивним «Бібліотекар» відбулася у Сніжному. Він потім виводив установку з Донецької області після збиття малайзійського літака.
Далі «Бук» супроводжував офіцер російських спецслужб iз позивним «Гюрза». Саме він був поруч з установкою в момент запуску з неї ракети, яка збила літак, а потім виїздив на місце падіння його уламків і одним із перших повідомив, що знищений лайнер — пасажирський.
Безпеку переміщення «Бука» на окупованій території Донецької області також забезпечували бойовики з позивними «Бурят» і «Боцман» — підлеглі «Хмурого» (Дубинського).
У слідчої групи є запис розмови між двома проросійськими бойовиками, який свідчить, що приблизно о 9-й годині ранку 17 липня «Бук» уже був у Донецьку разом із російським екіпажем.
У першій половині дня 17 липня «Бук» був доставлений на позицію біля селища Сніжне на сільськогосподарське поле (недалеко від смт Первомайське), де екіпажу був відданий наказ чекати на появу військового транспортного літака Ан-26 українських ВПС.
Установка була перевезена у Сніжне через Макіївку, Зугрес і Торез. «Бук» бачили у Сніжному, коли установка вже була знята з тягача і йшла власним ходом на поле. За свідченням місцевих жителів, військові, які їхали на установці «Бук», не були схожими на місцевих бойовиків.
Після збиття малайзійського літака установка «Бук» повернулася до Сніжного, а далі на тягачі «Вольво» прослідувала маршрутом Красний Луч — Дебальцеве — Луганськ — кордон із Росією.
СБУ перехопила розмову бойовиків, один із яких запитує: «Ти в тому районі чи ні?» Другий відповів: «Ні, я не в тому районі, вже по другу сторону».
Далі бойовики говорять про те, що «десь боєць загубився з установки «Бук»... Свій екіпаж проє...л, бля...» (нецензурні слова).
18 липня, о 5-й годині ранку, тягач «Вольво» із заново завантаженим «Буком» місцеві жителі бачили у Луганську, він рухався у напрямку Краснодона.
Згідно зi ще одним перехопленим телефонним записом, який має МСГ, 18 липня, о 8 годині ранку, «Бук» залишив територію України і перетнув кордон із Росією.
«Обіцянки — цяцянки»
28 вересня 2016 року представники МСГ заявили: «Ми сьогодні ще не можемо проінформувати про результати розслідування, спрямованого на виявлення винних.
Ми можемо повідомити, що визначено приблизно сто осіб, які тим чи іншим чином можуть бути пов’язані з нападом на авіалайнер рейсу МН17 або транспортуванням комплексу «Бук».
Особи цих людей уже встановлені». Міністр закордонних справ Австралії Джулі Бішоп повідомила, що до кінця 2016 року або до початку наступного (2017-го) буде оголошено список імен, відповідальних за збиття малайзійського літака, і почнеться судове переслідування винних.
Міністр транспорту Малайзії Ліоу Тіонг Лай у липні 2017 року на поминальній службі за жертвами авіакатастрофи висловив сподівання, що підозрювані у знищенні літака будуть відомі до кінця року.
Минув 2016 рік, завершився 2017-й, настав 2018 рік, але імена винних у знищенні пасажирського лайнера зазначеними офіційними особами, представниками МСГ та Генеральної прокуратури Нідерландів досі не названо.
Заступник Генерального прокурора України Євген Єнін зазначив: «Жодних прізвищ наразі ні українське слідство, ні голландське оприлюднити не готове. Імена причетних до збиття літака будуть озвучені лише в міру оголошення підозр».
Прокуратура Нідерландів не збирається (хоча раніше неодноразово обіцяла. — Авт.) друкувати список підозрюваних, причетних до збиття літака, заявив її представник увечері 2 січня. Міжнародна журналістська група Bellingcat це зробила, але сховала обличчя винуватців трагедії МН17.
Думаю, зрозуміло всім, яку брудну гру і торги ведуть «сильні світу цього» навколо трагедії малайзійського літака. Не варто даремно очікувати виконання обіцянок, даних високопоставленими особами Австралії, Нідерландів, Малайзії та інших.
Тому вважаю за необхідне назвати прізвища, посади і звання встановлених мною осіб, причетних до знищення малайзійського літака та публікувати їхні фото, щоб не було чергового зволікання у завершенні досудового слідства (дані про цих осіб, їхнi фото мною передані МСГ, а деякі з них були опубліковані в «Україні молодій» ще 5 жовтня 2016 року у моїй статті «Путін — терорист №1»).
У цьому номері газети подаю прізвища і фото осіб-співучасників вчинення злочину на нижньому рівні виконавців, співвиконавців, пособників.
Замовник, підбурювачі й організатори вчинення терористичного акту проти пасажирського літака і їхнi фото будуть оприлюднені в наступному номері газети.
Мною встановлено, що до знищення літака причетні близько 20 російських військових. «Буком»-убивцею керував російський військовий екіпаж, який входив до 53-ї зенітно-ракетної бригади (в/ч 32406, Курськ), яка перебувала влітку 2014 року на кордоні з Україною.
Відома і структура командування бригади, яке надало установку «Бук» своїм підлеглим для знищення літака з підконтрольної російським військовим та їхнім найманцям території України.
Командиром 53-ї бригади на той час був полковник Мучкаєв Сергій Борисович.
Його старшими командирами були:
— начальник штабу — перший заступник командувача військ Західного військового округу (ЗВО), генерал-лейтенант Астапов Віктор Борисович (з 21 червня 2014 року),
— начальник зенітно-ракетного з’єднання ЗВО, полковник Золотов Олексій Юрійович (з 2011 по 2013 рік був командиром 53-ї ЗРБ),
— начальник ППО і авіації ЗВО, полковник Коханов Андрій Анатолійович,
— начальник зенітно-ракетних військ РФ, генерал-майор Гуменний Віктор Васильович, якому на момент знищення літака, були підпорядковані всі зенітно-ракетні війська, у тому числі 53-тя ЗРБ Курська.
Командиром 2-го дивізіону був підполковник Трунін Дмитро Юрійович, який відповідав за транспортування установки «Бук», члени екіпажу якого були його підлеглими, і саме вони збили малайзійський літак.
Встановлено також десять російських офіцерів, які віддавали наказ на використання установки «Бук», а також тих російських військових, які обслуговували його.
Відомі прізвища і тих командирів, які давали розпорядження про транспортування і переміщення установки «Бук» по території Росії і України.
Безпосередній наказ на знищення російського пасажирського літака (помилково збили малайзійський), за моєю інформацією, надійшов від командування ППО Сухопутних військ РФ (командувач генерал-лейтенант О. Леонов).
Згідно з даними розвідки, оператором установки «Бук-М1» (бортовій номер 332), який виконав наказ на запуск ракети, що збила літак, був сержант Іван Краснопрошин.
Після того, як стало відомо, що помилково збили малайзійський авіалайнер, командування ППО РФ в цей же день (не виключено, що і заднім числом) видало наказ про переведення екіпажу «Бука», який збив літак, до Сибірського військового округу, у Забайкалля, для проходження подальшої служби. Але до нового місця призначення ніхто з екіпажу так і не прибув.
Згідно з інформацією із конфіденційних джерел, близьких до розвідки ППО Росії, весь екіпаж «Бука» у складі трьох осіб (командир, оператор і водій-механік) був «зачищений» спецгрупою ФСБ.
20 грудня 2017 року американський суд Північного штату Іллінойс визнав Гіркіна одним із відповідальних за знищення малайзійського літака і зобов’язав його виплатити 400 млн. доларів 25 родичам загиблих пасажирів.
Що важливо, у позові, який суд повністю задовольнив, прямо вказано, що Гіркін був співробітником російської розвідки і вся його діяльність здійснювалася під контролем РФ, в т. ч. і доставка «Бука», з якого був збитий пасажирський літак — як на території України, так і вивезення його потім назад у Росію.
Таким чином, зазначають спеціалісти міжнародного права, судовим рішенням уже встановлено цей факт.
А це дає правові підстави родичам жертв злочину (збитого літака) покласти відповідальність в американських судах уже не на Гіркіна, а на РФ у цілому, в інтересах якої, згідно iз зазначеним судовим рішенням, він діяв безпосередньо.
Рішення американського суду може бути виконано на території будь-якої країни світу, де є нерухомість, майно й активи Росії.
Генеральний прокурор Нідерландів Фред Вестербеке заявив, що його країна готова надати російським військовим (у статусі свідків), які транспортували чи супроводжували «Бук», ракетою з якого був збитий малайзійський літак, а також особам, яким відомо, хто причетний до його знищення, гарантії захисту і безпеки, а також притулок в обмін на їхні свідчення в суді.
(Продовження в номері за 27 лютого)
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України, заступник голови Спілки офіцерів України
