«Не моя» на слова Василя Симоненка, «Сніг» — Сергія Жадана, Basta — Юрка Іздрика.
Від цих пісень гурту Kozak System і не лише слухачі шаленіють: на фестивалях у Франківську, Кропивницькому, Моринцях на Черкащині, у Польщі, США і багатьох інших населених пунктах різних країн.
За трохи більше ніж п’ятирічку спільної роботи хлопці вже випустили три альбоми: «Шабля», «Пісні самонаведення» (разом iз Тарасом Чубаєм) та «Живи і люби».
30 березня у Києві на концерті «Козаки» презентують нову збірку, яку вирішили назвати «Не моя».
А ще Kozak System задіяні у постановці про Майдан Got to Be Free — «Маєш бути вільним». Грають і знову проживають події кінця 2013 — початку 2014 року.
Вокаліст гурту Іван Леньо якось навіть усю ніч своїм голосом тримав сцену на майдані Незалежності, коли Євгену Нищуку треба було відлучитися.
Досить несподівано для своїх прихильників Kozak System узяли участь у відборі до національного конкурсу на «Євробачення-2018».
Співачка Джамала, яка була в журі, привселюдно зізналася, що в Київській консерваторії в Івана Леньо, який навчався в аспірантурі, всі студентки були закохані...
Тож наша розмова для читачів «України молодої» — з Іваном Леньо.
Про непросте кохання
— Іване, які пісні входять до нового альбому «Не моя», презентація якого відбудеться у Києві 30 березня?
— Над цим альбомом ми працювали більше року. Так склалося, що до нього входять пісні здебільшого про кохання. Кохання, яке, зазвичай, буває різне: не тільки щасливе (а останнім часом — це велика рідкість), а й нещасливе, фатальне, недосяжне, ефемерне... А оскільки тексти, які ми брали до своїх пісень, подібні за своєю тематикою, — утворився психологічно-тематичний ряд сприйняття цього альбому про непросте кохання.
Назвали ми його «Не моя» за однойменною назвою пісні на слова Василя Симоненка, яка також входить до цього альбому, і вже отримала статус «хіт», оскільки ротувалась на деяких FM-станціях. Я думаю, що цей альбом буде єдиним у нашому доробку, в якому буде так багато надто романтичних пісень.
— Коли планується показ рок-опери «Маєш бути вільним», яка була анонсована на 24 лютого в Театрі імені Івана Франка?
— «Маєш бути вільним — наша спільна робота з композитором Володимиром Лавренчуком. Показ не відмінили, а перенесли через те, що весь склад Kozak System і я — як виконавець однієї з головних ролей, брали участь у відборі на Національний конкурс «Євробачення-2018». І, на превеликий жаль, збiгалися дати проведення.
Найближчим часом буде повідомлено дату показу вистави. Додам, що через цей збіг у нас з’явився час ще раз дуже фундаментально обдумати концепцію Got to Be Free, можливо, дещо встигнути змінити і допрацювати. Показ, який мав відбутися 24 лютого, дещо відрізнявся б від попередніх варіантів опери. Це вже оновлена робота з допомогою режисера Володимира Лавренчука. І це був дуже ризикований експеримент. Адже тема Революції на Майдані непроста і важка для художньої інтерпретації. Бо це і загибель українців, і місце особистості в зламні періоди історії... Тому ми хочемо ще ретельніше попрацювати над кінцевим варіантом цього шоу.
Got to Be Free — це творчість і реалізація певних життєвих принципів когортою друзів. І якщо не всі імена артистів є гучними, то це свідчить про бажання автора зробити акцент не на поверхневих ефектах, а глибинних. Треба сказати, що це якраз творчий симбіоз таких особистостей, які — кожен на своєму місці — роблять дуже важливі справи для України. Серед них актор Дмитро Лінартович, банківський працівник Марина Богун, економіст Данило Білак, міністр культури Євген Нищук.
Ну, а про автора музики та ідейного натхненника всього дійства Володимира Лавренчука потрібно окремо сказати — це голова правління Райффайзен банк Аваль, мегапозитивна особистість, мегаталант і справжній патріот України. Я б навіть сказав — мій учитель у багатьох моральних та життєвих аспектах.
«Розуміли, що ми ліземо зі своїм уставом у чужий монастир»
— Кому належала ідея взяти участь у «Євробаченні»? Які враження від конкурсу?
— Ідея була наша. Оскільки ми розуміємо, що «Євробачення» — це дуже потужний медійний ресурс, вирішили скористатися можливістю показати свою творчість для тих глядачів, які рідко нас бачать по телевізору через об’єктивнi причини — телебачення в своїй більшості досі продовжує бути не українським у нашому розумінні сенсу цього слова. Це є частиною пояснення нашого непроходження у фінал.
На мій погляд, будь-який виступ такої команди, як ми, — це певною мірою боротьба за український медійний простір. Вона поки що нами програється. Але все одно потрібно використовувати будь-яку можливість заявити про своє, яке, на мою думку, є правдивiшим, природнiшим, а значить — потрібним. Ця боротьба ще дуже довго триватиме.
Ми задоволені своїм виступом, ми задоволені справжньою реакцією людей, а не тією реакцією, яка, на мій погляд, була підтасована. Бо у нас є інші соціальні дослідження, у яких кількість реакцій на наш виступ була протилежною заявленій. І зрозуміло, що спрацювала передбачувана схема оцінок. І я можу бути «вдячний» журі за те, що вони, поставивши нам радикально протилежний бал, від того, який мав би бути по справедливості, — зайвий раз підтвердили наявність упередженості та несприйняття всього істинно українського на розважальному ТБ.
— Хто розробляв костюми для Kozak System, сценографію?
— Сценографію нам робив режисер Олексій Шульгін, йому допомагав Антон Фокін, а костюми — Дмитра Куряти, штатного модельєра каналу СТБ. Взагалі, до тих працівників, які опікувались Kozak System, у нас тільки теплі почуття, вони працювали дуже натхненно. По їхній поведінці було зрозуміло, що ми ніби перебували на іншій планеті, і наявність нас у тому середовищі дуже їх збуджувала та надихала.
— На концертах гурту Kozak System завжди — живий звук. Як було співати під фонограму?
— На жаль, однією з умов «Євробачення» є виконання композиції «під мінус». Це значить, що тільки вокаліст співає наживо, а все решта звучить iз фонограми. Але, скажімо, у Польщі подібні до «Євробачення» фестивалі мають інші правила — там усі грають наживо. Але для цього потрібні дуже серйозні затрати і більше часу на налаштування і підготовку. Наші «українські» телеканали, мабуть, вирішили іти простішим шляхом.
І, очевидно, це для нас було дуже незручно. Адже одна з особливостей і фішок Kozak System — це драйв, професіоналізм, потужне виконання і енергетика живого виступу.
Ну і плюс англійська мова. Це також був компромісний вибір, бо скоріш за все, і це очевидно, потрібно було співати українською.
Пісня, яку ми обрали, потребує розуміння смислового посилу. А посил там дуже цікавий. Автор тексту пісні Mamai поет-пісняр Микола Бровченко. Він зробив декілька варіантів українською мовою. І, на превеликий жаль, саме текст про козака Мамая в цьому аранжуванні, яке ви всі чули, українською виглядав недосконало, на наш погляд. Не було певної саркастичної складової, виходило дуже пафосно. Зникав гротеск.
Зрозуміло, що англійська — не моя рідна мова і співати чужою мовою дуже неприродно. Але це був той момент, у разі, якби ми виходили у фінал, то весь світ зрозумів би, про що пісня. Зараз ми працюємо над створенням українського варіанта пісні «Мамай», бо сама пісня того варта. Щодо журі, тут, я думаю, коментарі зайві. А Джамалі велике дякую за жіночність та мудрість.
— Чи зможете ви перебороти себе і наступного року взяти участь у «Євробаченні», щоб вносити українське начало у розрекламований конкурс?
— Немає ніякого негативу з приводу результатів. Вони очікувані нами. І ми чудово розуміли, що ми ліземо зі своїм уставом у чужий монастир. І нічого у цьому не було трагічного. Якщо наступного року в нас з’явиться композиція, яку будемо вважати вартою для показу на подібному форумі, то спробуємо взяти участь iще раз. Адже подібний конкурс — це ще й свято музики і можливість показати себе в обоймі сучасних українських музикантів. Багато хто з учасників відбору викликає повагу. І за лаштунками ми провели дуже чудово час: зустрічі, нові знайомства.
— Для вас дуже важливе питання української мови? Чи не було своєрiдним приниженням виступати перед російськомовним Андрієм Данилком?
— Питання дуже хороше. Ми філософи по життю. Ми і є тими мамаями, про кого співаємо. І наше завдання — нести свій меседж у будь-якому середовищі й у будь-якій ситуації. Чекати, коли в нас, українців, настане зручна ситуація, яка б дозволила стати самими собою, це було б дуже наївно. За таку ситуацію потрібно боротися. І боротьби цієї вистачить не тільки нам, а й нашим дітям і внукам.
Ми усвідомлюємо, що будь-хто, хто сидів би на місці журі, всього-на-всього частина певного сценарію, за яким працює телебачення. Ми співали не персонально для Андрія Данилка, ми співали для всієї України. Тому пам’ятаю й завжди керуюся одним золотим правилом, що наше життя — це вибір між ідеальним і можливим.
Їй присвячена пісня «Маланка»
— У «Вікіпедії» пишуть, що, окрім українського, ви маєте і польське коріння...
— Я є просто українцем. Польського коріння у мене немає, натомість є лемківське. А лемки ближчі до українців, ніж до поляків. Але у мені переважає козацька кров. Я відчуваю її припливи, коли приїжджаю з хлопцями на пагорби Дніпра у районі сіл Витачів, Стайки, Халеп’я. Це місця сили, які я дуже люблю і часто там буваю. Я поважаю все, що пов’язано відчуттям свого роду, своєї ідентичності.
— Хто вплинув на те, що ви — патріот України?
— На моє виховання впливало дуже багато різних людей, факторів, інших складових (фільми, книги, персоналії). Я зможу перераховувати безкінечно. Зокрема, це Тарас Шевченко, «Тіні забутих предків» Коцюбинського, «Зачарована Десна» Довженка, Іван Миколайчук iз його «Пропалою грамотою» і «Вавилоном ХХ», Василь Шкляр, Володя Лавренчук, Юрій Андрухович, Валентина Оліфіренко, Сашко Положинський, Валерій Чоботар, Віктор Ющенко, Тарас Чубай, кожен із хлопців iз Kozak System, мої вчителі у музичному училищі і консерваторії, сучасні українські поети, такі як: Жадан, Лазуткін, Ярмак, Мідна, Полєжака, Мартинюк, Іздрик. Кожен, хто дотичний до мого життя, стає мені і другом, і вчителем одночасно. Українська Україна зробила з мене українця. А неукраїнська Україна мене загартувала.
— Привідкрийте завісу особистого життя для шанувальників.
— Моє життя повністю віддане служінню творчості разом із Kozak System. Я маю дочку Маланку. Вона є уособленням багатьох-багатьох любовей. Вона часто їздить iз нами на концерти, буває з нами за кулісами. Донька грає на ксилофоні, барабанах, трубі, співає, вчить англійську мову. Я дуже горджусь тим, що вона в мене є. Їй присвячена пісня «Маланка». Що стосується іншого, то я — типовий козак iз повним набором своїх власних бачень, філософій і всього іншого. Тому думаю, що я не є легкий для співіснування, але друзів і людей, котрих я люблю і мене люблять, дуже багато.
— На сцені ви з акордеоном є одним цілим. На яких інструментах ще граєте?
— Крім акордеону, я граю на фортепіано. Можу заграти на цимбалах. І раніше наші треки я записував на цимбалах.
— Чим захоплюєтеся?
— Я дуже люблю природу, ліс. Займаюся спортом. Катаюся на велосипеді, скутері, мотоциклі. Колись я дуже любив футбол. Зараз я дещо охолов до цього виду спорту. На мій погляд, ті єдиноборства, які створюють у людині бажання домінувати над кимось, є згубними для особистості. Потрібно, навпаки, займатися гімнастикою, вивчати своє тіло, володіти ним, бути здоровим. Але аж ніяк не намагатися комусь набити морду і бути сильнішим тільки через те, що твоє его від цього отримає задоволення.
— У вас надзвичайна харизма. Ви маєте дуже добру фізичну форму. Є якісь секрети харчування, фізичної культури від Івана Леньо, які допомагають виглядати молодим і красивим?
— Вони не є особливими секретами для будь-кого, хто розуміє, що таке правильне харчування. Я намагаюся їсти мало, менше вживати жирного, смаженого. Зазвичай, я п’ю багато води з джерела, до якого я понад сім років їжджу в Пущу Водицю. Я не курю; не п’ю багато, а якщо і п’ю, то тільки якісні дорогі напої: хороше червоне вино, інколи хороше віскі. Я намагаюся позитивно мислити, а це також дуже добре впливає на самопочуття. Намагаюся багато ходити лісом, дихати свіжим повітрям.
— Ще Конфуцій сказав, що символи і знаки правлять світом. У вас багато тату. Як обираєте малюнки, і чи впливають вони на вашу долю?
— У нас, окрім мене, є тату в нашого басиста Володі Шерстюка. Це здебільшого сакральні символи, якi гріють нам серце і проявляють тим, хто їх бачить, наш внутрішній світ. Конфуцій мав рацiю. Так, малюнки впливають на нашу долю, на наш стиль мислення. Відбувається сприйняття цього світу через призму наших історичних знань і нашого відношення до історичної спадщини — Трипільської культури і всього, що з нею пов’язане. Ми маємо дещо інші орієнтири, аніж ті люди, які не до кінця розуміють, на якій землі вони живуть і що для них значить ця земля: Батьківщина чи просто територія проживання або заробітку.
— Які життєві цінності, пріоритети сповідуєте?
— Із кожним прожитим роком арсенал цінностей збільшується, але не змінюється. Я думаю, що головною моєю цінністю є свобода. Свобода вибору і свобода відповідальності. Для мене неймовірно важливим є те, що я народився в Україні і, очевидно, помру в Україні. Я ціную чесність і правдивість у стосунках будь iз ким. І дуже важливо, щоб кожен iз нас, хоч би що він сповідував, хоч на якій позиції стояв, але був правдивим. Спочатку правдивим перед собою, а потім ретранслював це у простір. Я дуже поважаю дружбу і колективну роботу. Я неймовірно ціную стосунки. Я по житті дуже віддана людина, але все ж свобода для мене — найважливіша. Мені дуже важливо, хто біля мене. І я дуже бережливо ставлюся до того, як я поводжуся з іншими.
Я намагаюся бути цікавим. Завжди згадую слова одного з моїх учителів Михайла Бардина, який каже: «Те, що тобі зі мною цікаво, — добре. Ти потурбуйся про те, щоб мені з тобою було цікаво». Я намагаюся слухати, коли зустрічаюсь iз людьми, які вже чогось досягли в житті і мають власну позицію. Світ є такий, яким ми його бачимо і робимо. Я хотів би, щоб українці були більш рішучі, щоб мали більш стійку, ґрунтовну позицію в житті. Я хотів би, щоб кожен із нас відчував свою персональну відповідальність за те, що нас оточує, і за той рівень життя, який ми маємо.
Ми могли би жити набагато заможніше, наша країна давно б стала самостійною, якби свідомих людей було більше. Кожен із нас має можливість впливати на процеси на своєму рівні. І навіть якщо нам удається запліднити собою хоча б одну-дві людини, ми змінюємо світ і робимо його українським. Для мене дуже важливо — українська Україна. Я не хочу ніде жити, хоча я був більш ніж у сорока країнах світу. Я не хочу, щоб в інших країнах жили мої діти і внуки. Я хочу тут бачити процвітаючу й прогресивну країну однодумців.
