Трагікомедія «Хепі-енд» — фільм неоднозначний і специфічний — найбільше за рахунок образу тринадцятирічної дівчинки, яка нетипово сприймає смерть та, власне, і саме життя.
Вона прагне не відчувати, а підмічати деталі і фільмувати, замість втручатися у перебіг страшних подій.
Картина австрійського режисера Міхаеля Ханеке мала успіх серед глядачів, які високо оцінили ідею та гумор стрічки.
Її світова прем’єра відбулася в рамках конкурсної програми Каннського кінофестивалю, де «Хепі-енд» претендував на «Золоту пальмову гілку».
Картина зображує заможну французьку родину. Під краватками та красивими сукнями, які її члени вдягають на щоденні спільні вечері, вона ховає купу проблем — однак про них не заведено говорити.
Це сумніви у собі дорослого сина, таємний роман його успішної мами, небажання жити в її старого батька, заготовані пігулки у маленької дівчинки.
Під верхнім шаром побутового сюжету Ханеке розміщує досить широкий пласт проблем європейської кризи, коли мігрантів застосовують як живий засіб зірвати урочистість весілля, а замість щирості стосунків у шанованих будинках панують холодні буржуазні цінності.
У «Хепі-енд» Міхаель Ханеке вводить низку стереотипів — образів і уявлень, які можна практично не розробляти спеціально, вони самі оживають одразу після появи на екрані у свідомості кожного глядача завдяки його власним асоціаціям.
До таких поширених стереотипів належить образ «залізної жінки-боса», бездарного і тому нещасного її сина, та й, власне, сам конфлікт поколінь.
Останній, до речі, розгортається на прикладі чотирьох поколінь і, як вдало підмітив Ханеке, знайти спільну мову тим легше, чим більше років відділяють покоління одне від одного.
Сину так само важко зрозуміти свого батька, як і матері — проблеми свого сина, однак дідусь знаходить спільну мову з онукою впродовж п’яти хвилин, і вони більше схожі, ніж будь-хто в зображеному будинку.
У головних ролях фільму — Жан-Луї Трентіньян, Матьє Кассовіц, Тобі Джонс та Ізабель Юппер — володарка премії «Золотий глобус». Це її четверта робота з Ханеке.
Глядачу, який дивився трилер «Вона» Девіда Бірке, два образи Ізабель, скоріш за все, видадуться дечим схожими.
Не лише сюжетними елементами: у стрiчках «Хепі-енд» та «Вона» актриса грає жінку-бізнесмена, яка має дорослого сина, а й рисами характеру і частково стосунками з чоловіками.
«Хепі-енд» красивий планами і кольорами окремих сцен. Під час перегляду в якийсь момент виникає думка: цікаво, цю сукню актрисі підбирали під колір кімнати і обстановку, чи воно випадково так гармонійно вийшло?
Потім розумієш, що загостреністю на деталях, формах, кольорах та предметах режисер хотів підкреслити надмірну увагу до таких речей в заможних європейських родинах.
Режисер і сценарист картини Міхаель Ханеке двічі отримував «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю.
Його драма «Любов» отримала премії «Оскар», «Сезар», «Бафта» і стала найкращим фільмом року за версією Європейської кіноакадемії. Трагікомедія «Хепі-енд» виходить в український прокат 15 лютого.
