В очікуванні анонсованої медичної реформи всі скромно мовчать про українську стоматологію. Ніби не існує у неї ніяких проблем.
У цій галузі медичних послуг держава вже давно вмила руки, віддавши її на відкуп приватникам.
Мовляв, що там реформувати? Хіба когось цікавить, чи доступні ці послуги в приватних клініках пересічному українцеві із невисокими доходами?
Питання, де лікуватиметься більшість громадян у бідній країні, залишається риторичним.
Хто, де і за які гроші лікуватиме десятки тисяч пільговиків, число яких щодня зростає в країні, що воює?
Адже переважна більшість комунальних медзакладів ледве зводить кінці з кінцями, а про сучасні технології вони можуть тільки мріяти.
Втім те, що я недавно побачила на власні очі у Луцькій клінічній міській стоматологічній поліклініці, приємно здивувало. Не була в цьому закладі років iз п’ятнадцять.
Тим часом міська поліклініка, виявляється, зробила такий крутий ривок, що нічим не поступається модним приватним кабінетам і центрам, яких у Луцьку понад 100.
Тут усе змінилося, а від похмурих радянських лікарняних коридорів і сліду не лишилося. Сучасний євроремонт, повністю оновлене устаткування.
Єдиний відголосок минулого — черга у реєстратурі.
Але це швидше плюс, ніж недолік, бо означає, що лучани користуються послугами своєї поліклініки.
Хоча були часи, коли значну частину пацієнтів переманили приватники.
«Все це зроблено без єдиної гривні з держбюджету»
— Ви собі не уявляєте, що тут було, коли все валилося, коли від нас втікали люди. Але втрималися, вистояли і сьогодні бачите, скільки у коридорах пацієнтів? І все це зроблено без єдиної гривні з державного бюджету, — прокоментував побачене мною головний лікар Луцької клінічної міської стоматполіклініки Олександр Кобись, який і почав цю велику революцію у далекому 1999 році.
Пам’ятаю, яка боротьба точилася тоді за міcце головного лікаря, бо бажаючих сісти у таке крісло було більш ніж достатньо. Але міська влада й колектив зробили ставку на людину, яка все життя пропрацювала в цьому закладі та в якої боліла душа за його майбутнє. Олександру Юхимовичу, на той час – завідуючому відділенням, лишалося всього три роки до пенсії. Але він погодився, хоча в такому віці на адмінроботу вже не йдуть. Та він ризикнув.
Що довелося пережити — не хоче сьогодні згадувати. Попри шалений спротив медичних чиновників, але за підтримки місцевої влади, вдалося з комунальної поліклініки зробити один iз кращих закладів України, який є затребуваним і конкурентним. І це в той час, коли більшість подібних закладів по областях справді ледве зводять кінці з кінцями. Влітку 2017-го з Києва приїздила делегація за програмою лікування бійців АТО та членів їхніх сімей, у якій був професор Каліфорнійської школи стоматології при Каліфорнійському університеті. Він був вражений побаченим: «Ви працюєте на рівні сучасних американських технологій!». Така оцінка чогось вартує.
— Основну частину необхідних коштів доводилося заробляти самим. За структурою поліклініка, розташована у двох пристосованих приміщеннях на площі 2,5 тисячi квадратних метрів, має бюджетну частину і спецрозрахункову. У першій працює 120 осіб, з них — 44 лікарі, у другій —140, iз них 64 — лікарі. До речі, це єдина поліклініка в Україні, де розвинута саме така форма як спецрахунок, де ми заробляємо кошти на зарплату, на комунальні послуги, устаткування, матеріали, але 70 відсотків, звичайно, йде за зарплату.
Може, нескромно, але похвалюся: до новорічних свят на премії своїм працівникам ми виділили 800 тисяч гривень. Колеги мої почитають — не повірять. Скажуть, неправду каже дивак. Але це правда. І працівники дорожать своїм робочим місцем, тому плинність кадрів у нас дуже маленька. А ще за всі 19 років не було, щоб лікар не виконав фінансовий план, доведений до кожного. І в цьому ми теж перші і єдині в Україні. Плани встановлюємо реальні й за останні два роки їх не змінювали. Через підвищення мінімальної зарплати зараз трохи довелося підняти, але не суттєво.
Спілкуюся зі своїми колегами, цікавлюся, як у них iз планом. Не виконується. А в нас — це святе. Бо якщо немає виконання, не можна нічого спланувати. Все взаємопов’язане, — розповів головлікар. — Приймати доводиться людей різних, і в тих, у кого грошей немає, теж болять зуби. Фактично 1,5 тисячі пацієнтів у рік ми проліковуємо безкоштовно. Згадую, які були складні часи, коли на 70 тисяч пільговиків давали з бюджету 50 тисяч гривень. Це по 1, 25 грн. на людину. Як їх можна було поділити?
Я просив: «Заберіть у мене ці гроші, дайте список тих, кого треба протезувати, — і край». Скільки було проблем, скандалів, бо держава ніби гарантувала людям пільги, а грошей не виділяла. Сьогодні обслуговуємо 53 тисячі пільговиків. І тільки два останні роки отримуємо більш-менш якісь суми на протезування: 375 тисяч — для інвалідів війни та учасників бойових дій, ще 113 тисяч для ветеранів АТО і членів їхніх сімей, 69 тисяч на лікування, точніше на закупівлю матеріалів, а лікуємо безкоштовно.
«Професор медінституту деяку апаратуру вперше у нас побачив»
— Попри куце фінансування ваша комунальна поліклініка дозволяє собі купувати недешеві речі й матеріали...
— Купуємо стоматологічні матеріали найкращих європейських фірм. Не можемо собі дозволити при такій шаленій конкуренції, яка сьогодні є в Луцьку, працювати з дешевшими і гіршими матеріалами, ніж вони. Ви бачили, скільки у коридорах людей? Працює 50 стоматустановок у 45 кабінетах. Зрештою, у нас школа, наші лікарі постійно вдосконалюються, їздять на конференції, привозять новинки стоматології. Щороку практикується 40 і більше інтернів. Минулого року мали 204 тисячі відвідувань, тобто 750 пацієнтів щодня. Для 200-тисячного міста — це показник.
Щодо техніки, то таким устаткуванням, як у нас, і в такому асортименті не користується жодна державна стоматполіклініка в Україні. Багато їздив по Україні, до нас приїжджають колеги-стоматологи, і доводилося чути від декого, що наша державна поліклініка нічим не поступається приватним. Просто вже склався у людей такий стереотип ще з часів радянських, що державні стоматполіклініки — це жах, це постійні черги, погане обслуговування.
Якщо про технічний бік говорити, то в нашому закладі працює два мікроскопи вартістю по 800 тисяч кожен, що використовуються для лікування кореневих каналів, панорамний рентгенапарат, який є далеко не в кожній поліклініці, два візіографи, діодний лазер, ортопантомограф, п’єзоелектричні та ультразвукові скейлери, відбілювальна система Zoom П. На базі нашої поліклініки проходить інтернатуру 47 студентів, бо ми є базою Львівського медінституту з інтернатури, тут є кафедра післядипломної освіти.
Якось професор інституту до нас приїхав, так він такої апаратури в очі ніколи не бачив. Нещодавно, до речі, придбали комп’ютерний томограф 3D, якого точно немає в жодній державній поліклініці України. Якщо за 19 років існування поліклініки від держави не отримали ні копійки ні на що, крім зарплати, думаю, томограф ми вже заслужили. Я попросив гроші у міськраді. Прийшла велика депутатська комісія, показав їм усе, побачили на власні очі, що зроблено було за ці роки в поліклініці без єдиної державної гривні.
Ремонт капітальний у всіх без винятку приміщеннях, навіть у підвальних, усі вікна, двері, комунікації, ну абсолютно все замінили. Немає такого, що десь лікар щось підремонтував сам, щось зробили, на скільки грошей дали, а там, де пільговиків приймають, — і машина — доходяга, і стіни облуплені. У нас не відрізниш, де бюджетні кабінети, а де госпрозрахункові. Ремонт однаковий, машини однакові, і з матеріалами однаковими працюємо. Ми не ділимо людей на перший і другий сорт. Люди ж не винні, що вони бідні.
Я сам родом iз села, знаю, як працювало моє покоління і на старості нічого не має. Мені шкода людей. Хай у нас лікується 20-30 відсотків багатих людей, але основна маса — це люди незаможні. І їм теж кудись треба діватися. Тут не було вкрадено жодної бюджетної гривні. Усім перевіряючим, які були, казав, що можуть і не шукати. Я звідси додому навіть пензлика не взяв, бо вдома теж ремонт буває. У мене хороша зарплата, куплю, якщо треба.
— Зi стоматологічних новинок що робите?
— Все практично. Операції iз вживлення імплантів, протезування імплантів, відбілювання зубів і тощо.
— А ціни у вас такі, як у приватників, чи нижчі?
— Всі наші ціни оприлюднені на сайті, на стендах у поліклініці. Ми не можемо ними гратися, як наші колеги-приватники. Ціни наші нижчі, звичайно. І серед державних поліклінік країни теж. Прейскуранти не змінювали вже два роки. І ціни, і фінансовий план для лікаря — найнижчі в Україні. Мені закинуть, мовляв, усе у вас найнижче, тоді звідки кошти? А звідти, що плани виконуються регулярно, з місяця в місяць, iз року в рік.
Ось зараз піднялася мінімальна зарплата, але ми вже давно підрахували, наскільки збільшиться фонд заробітної плати, й продумали, де братимемо гроші на це підвищення. Розкинули й збільшили фінансовий план для кожного лікаря на 1 тисячу гривень. Це небагато, але на плечі пацієнта ці витрати не лягли. Все в країні дорожчає, проїзд, продукти, комунальні послуги, а ми свої ціни тримаємо без змін.
Бо розуміємо, як сьогодні важко людям виживати. Я своїм працівникам кажу на всіх нарадах, що завжди буду на боці пацієнта. Час сьогодні важкий, психіка людська нестабільна, вразлива, тому до людей треба ставитися з розумінням і толерантністю. Бо пацієнт завжди правий, як і покупець, за невеликими винятками. Я ніколи не захищаю лікаря, якщо пацієнт правий. І в колективі це знають.
«Складається враження, що державну стоматологію хочуть донищити на догоду приватній»
— В умовах медичної реформи якою бачите долю державних стоматполіклінік? Про вашу не говоримо, ви тримаєтеся міцно на плаву, але...
— У різних виданнях багато точиться розмов про те, що державні стоматполіклініки на межі виживання, що зношуванiсть устаткування та обладнання становить 80 відсотків, вони не мають за що купувати матеріали, ремонтувати приміщення. Це справді не про нас. Реформа може початися вже у 2019-му, і це не те, що чекає на первину ланку. Там зберігається бюджетне фінансування. У нас, якщо реформа буде, грошей ніяких не бачити. Треба буде думати, де брати гроші на зарплату лікарям і персоналу, що працює у бюджетному відділенні.
Їх же треба за щось утримувати. Зробимо перестановки, трохи скоротимося, напевне, якось викрутимося. А що буде в цілому в Україні — навіть боюся про це говорити. Страшно стає. У кожній поліклініці зараз на спецрахунку — по 10 посад, і то ті, хто роблять зуби. Якщо зараз кинути 80 чи 90 осiб на спецрахунок — що вони будуть робити? Адже треба мати устаткування, базу, матеріали. Це страшно.
— Якщо держава кине всіх на виживання і не дасть зовсім грошей, за що куплять нову техніку, ті ж матеріали?
— Просто не знаю, що буде. У мене складається враження, що державну стоматологію хочуть донищити на догоду приватній.
