Живемо в час шалених швидкостей та інформаційних технологій.
Час, коли хочеш устигнути скрізь, але скрізь запізнюєшся та не встигаєш.
Навіть у наймолодших школярів не лишається часу на розваги.
Ще б пак! Треба поспішати, «наповнювати» себе знаннями, аби не відстати від інших.
Шалені швидкості, конкуренція, бажання бути серед лідерів — ознаки сучасної доби.
Психологи б’ють на сполох: сучасних дітей не налаштовують на звичайні речі, притаманні певній віковій категорії.
Нині не модно бути звичайною дитиною, у житті якої обов’язково мають бути звичайні речі. Нині якщо ігри, то не з ляльками, а віртуальні.
Пригадую, з яким здивуванням знайомий школярик розглядав звичайну годівничку для птахів.
Дитина, яка зналася на гаджетах, ніколи не бачила, як змайструвати найпростішу годівничку.
Зрештою, батьки більшості дітлахів на такі «дрібнички» не звертають уваги.
І запитання на кшталт «А як у вас у школі викладають уроки музики?» у багатьох викликає непідробне здивування.
Духовна потреба слухати музику
«І даремно, — переконаний ректор Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського Володимир Рожок. — Ми не уявляли свого життя без музики. Усе сприяло естетичному вихованню дітей. Ми, сільські школярі, тягнулися до всього прекрасного, залюбки їздили у Ніжин з нашим оркестром народних інструментів, співали в хорі».
Спогади дитинства зберегли вдячну пам’ять про керівника хору, якому вдалося об’єднати навколо музики сільських дітей.
І линула пісня над селом, наповнюючи дитячі серця внутрішнім світлом.
Співали пісні в обробці Леонтовича, а безсмертний «Щедрик» формував естетичні смаки на все життя.
«Нинішній стан суспільства не може не тривожити, — розмірковує Володимир Рожок. — Брак духовності, прогалини в естетичному вихованні даються взнаки. Жорстокість, агресія у підлітковому середовищі — наслідки байдужості суспільства до духовних проблем, адже емоційна сфера людини не розвивається, не живиться життєдайними струмками народних пісень. Свого часу ми разом iз хоровим диригентом, композитором, педагогом Анатолієм Авдієвським зверталися до галузевих міністерств iз проханням зберегти у шкільних програмах такі предмети, як музика, співи. Це не просто навчальні дисципліни, а життя духовного основа. Якщо співатиме школа, родина, то збережеться, не заніміє нація. Анатолій Авдієвський на це звертав особливу увагу».
Думка про те, що музичне мистецтво вкрай потрібне, не нова. Педагог Василь Сухомлинський писав, що «пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й отримувати насолоду від неї».
Зрештою, часто можна почути зауваження: хіба бракує нині музики та запальних ритмів? І справді, не бракує, ними перенасичений інформаційний простір.
Виникає питання лише щодо якості, змісту того музичного так званого «продукту», яким так щедро частують молодь.
Насправді маємо справжні скарби — народну та класичну музику, фольклор, і все це має живити людську душу. «Без народної пісні неможливо виховати-виплекати гармонійної особистості», — переконаний Володимир Рожок.
Адже цінність їхня закодована у глибинах народної пам’яті, є генетичним кодом нації. Народна пісня пов’язана з історією народу, його національною свідомістю, «з психологією творчості», як зазначав Іван Франко.
Стереотип щодо викладання мистецьких дисциплін у загальноосвітній школі існує ще з радянських часів.
Учителі, залюблені у свій предмет, не могли реалізувати себе у звичайній школі, адже кількість годин, що виділялася на ці предмети (музика, малювання), була мізерною.
Так склалося, що ставлення до педагогів, які викладали мистецькі предмети в загальноосвітній школі, було, м’яко кажучи, несерйозним.
Тож кваліфікованих кадрів завжди бракувало, а батьки та діти дивилися на ці предмети крізь пальці.
Унашому суспільстві й досі немає розуміння того, наскільки велике значення відіграють мистецькі предмети у вихованні дітей.
Рахувати на математиці, співаючи
У той же час у багатьох країнах світу давно зрозуміли, що предмети музичного та образотворчого мистецтва мають надзвичайний потенціал для розвитку творчої особистості, формування креативного мислення, розвитку почуттєвої сфери.
Приміром, у Японії, Фінляндії, Великобританії усіх дітей, незалежно від їхніх музичних здібностей, вчать грати на музичних інструментах.
Видання TheGuardian розповіло своїм читачам про досвід однієї з британських шкіл, де довели: успішність учнів на випускних іспитах залежить від кількості уроків музики на тиждень.
Директор школи пішов на експеримент і запровадив заняття з музики, театрального й образотворчого мистецтва до шкільного розкладу.
Тобто кожного дня діти мають уроки, які традиційно вважалися другорядними. Результати не примусили себе довго чекати.
Якщо сім років тому школу згадували лише в негативному контексті, то нині ситуація кардинально змінилася.
Сьогодні освітянське відомство оцінює школу як таку, що має позитивний імідж та входить до 10% найкращих шкіл на національному рівні з точки зору прогресу учнів у читанні, письмі та математицi.
Якщо в 2011 році рівень школи був на 3,2% нижчим за середнiй показник успішності шкіл в Англії, то минулого навчального року 74% учнів у перевірці читання, письма та математики продемонстрували високі результати.
Такі показники є вкрай важливими, якщо врахувати, що в школі здебільшого вчаться діти мігрантів iз таких країн, як Пакистан, Бангладеш та Індія.
Тобто для 99% з 510 учнів англійська мова не є рідною, а половина школярів прийшла на навчання, не знаючи жодного англійського слова.
Наплив біженців призвів до напруженої ситуації у районі, і це не могло не викликати занепокоєння з боку влади.
Школа, натомість, стала духовним острівцем, де панує доброзичлива, творча атмосфера. І хоча діти розмовляють тридцятьма різними мовами, це не заважає їм розучувати п’єси Шекспіра і виконувати пісні гурту «Бітлз».
Джиммі Ротерам, учитель музики, переконаний, що дивовижні зміни сталися завдяки новаторському підходу.
Музика, театральне, образотворче мистецтво здатне творити дива. І приклад англійської школи, де сталися ці перетворення, підтвердив цей факт.
Якщо колись шкільний концерт наприкінці навчального року відвідувало лише кілька батьків, то тепер у школі спостерігається справжній аншлаг.
Кожна дитина займається музикою щонайменше дві години на тиждень. Цікаво, що спів включений також в інші уроки. Приміром, учні співають навіть тоді, коли... відмінюють дієслова.
Утім британці не вважають, що вигадали щось таке, чого не можна пояснити з наукової позиції.
Застосований у школі метод засновано на підході угорця Золтана Кодая, який передбачає навчання дітей спочатку підсвідомо, через музичні ігри.
Діти вивчають ритм, знаки руками і рухи таким чином, що згодом допоможе їм у читанні, письмі та математиці.
До речі, у 2016 році метод Золтана Кодая був включений у список ЮНЕСКО як частина нематеріальної частини спадщини людства. А в британській школі, де використовують цей метод, пересвідчилися в його ефективності.
Вчителі з’ясували, що вивчення уривків із п’єси Шекспіра «Буря» набагато поліпшило навички читання та письма у дітей.
Музичне мистецтво як арт-терапія
Психологи переконані: музичне мистецтво здатне відіграти арт-терапевтичну роль, яка конче потрібна соціуму.
Нині інформаційні повідомлення примушують здригатися навіть бувалих у бувальцях.
Жорстокі ігри сучасних підлітків — тривожна прикмета доби. До речі, у згаданій британській школі педагоги відзначили таку позитивну тенденцію, як зниження соціальної напруги в учнівському колективі.
А у школі, де вчаться діти мігрантів, психологічний клімат був не найкращий.
Розповідали про випадки суїциду, коли, не стерпівши цькувань та принижень, із життям звів рахунки один зі школярів.
Після смерті дитини у школі запровадили проект, який допомагає учням боротися з невдачами, протидіяти насмішкам та цькуванням з боку однолітків.
Утім керівництво школи ставить за мету поліпшення психологічного комфорту вихованців; працює над створенням такого середовища, в якому буде назавжди покладено край жорстокості та насильству.
Звісно, справа ця не миттєва, а для досягнення остаточних результатів потрібен час.
Проте у школі переконані, що саме завдяки експерименту ці «мовчазні діти вчаться боротися з емоціями та негативом».
Годі говорити про те, наскільки актуальною є ця проблема для наших шкіл. Зрештою, всі ми потребуємо психоемоційної підтримки — і дорослі, і діти.
У країні, де точиться війна, арт-терапія не буде зайвою. Часто дорослі самі не знають, як допомогти своїм дітям.
Водночас, переконані психологи, від депресій, нервових розладів сучасні діти потерпають не менше, аніж дорослі.
Тож набутий досвід самокорекції емоційного стану засобами мистецтва теж не буде зайвим.
Із точки зору наукового обґрунтування арт-терапевтична функція мистецтва абсолютно доведена.
На жаль, учителі-практики не використовують ці важливі дослідження, тим самим позбавляючи вихованців дієвої допомоги.
Йдеться, зокрема, про можливості моделювання емоції засобами музичного мистецтва.
Приміром, повільний темп плюс мінорне забарвлення звучання в узагальненому вигляді моделюють емоцію смутку, передають настрої смутку, зневіри, скорботи, жалю про минуле, що не повернеться; і навпаки — повільний темп плюс мажорне забарвлення моделюють емоційний стан спокою, розслабленості, задоволення.
Характер музичного твору в цьому випадку буде споглядально-умиротвореним.
Швидкий темп плюс мінорне забарвлення в узагальненому вигляді моделюють емоцію гніву.
Характер музики в цьому випадку буде напружено-драматичним, схвильованим, пристрасним, героїчним.
Як протилежність — швидкий темп плюс мажорне забарвлення, що моделюють емоційно-радісний стан.
У цьому випадку характер музики має бути життєствердно-оптимістичним, веселим, радісним.
Здавалося б, нічого складного, проте без практичного втілення теорія так і лишиться теорією. А головне — дітей варто цього вчити!
Приміром, що робити, коли на серці смуток? Як допомогти собі, коли весь світ довкола перетворився на морок?
Головне — вчасно підказати, допомогти зануритися в музику, що буде тотожною твоєму настрою.
Психологи твердять, що сьогодні вкрай важливо розвивати емоційний інтелект, чуттєву сферу.
Зрештою, вчитися тієї тонкої «ірраціональної» сфери, що робить людину людиною.
Важливо не просто вийти з пригнічено-депресивного стану, а вміти побачити «світло в кінці тунелю», бути готовим самостійно коригувати свій емоційний стан.
Якщо підліток, сумуючи, звертається до музики Шопена («Прелюдія №4»), він готовий пережити всю палітру суму, жалю.
Здавалося, за такого стану важко знайти вихід з негативної, складної ситуації.
Проте арт-терапія допоможе людині — чи-то дорослій, чи-то юній — подолати життєві негаразди та перейти в інший емоційний стан.
Мить — і звучить «Ноктюрн №2» геніального Шопена. І психоемоційний стан змінюється на краще, відходять туга, смуток, нудьга.
Натомість слухача охоплюють ніжність, тепло, умиротворення.
А головне — чарівна музику дарує надію і допомагає віднайти шлях до самого себе.
Нехай навіть не шлях, а лише стежину. Утім цього буде достатньо, аби почати діяти і змінюватися.
Сьогодні ми потребуємо не лише внутрішньої гармонії, умиротворення у цьому розбурханому та жорстокому світі.
Маємо формувати патріотичні почуття почуття-цінність, і тут музичне мистецтво відіграє провідну роль.
Зрештою, нічого нового тут немає, адже в українських виховних традиціях завжди використовувався впливовий засіб — естетичне виховання.
І саме ці важливі чинники сьогодні маємо відроджувати — і хоровий спів, і драматичні аматорські гуртки, й уроки малювання, і писанкарство. Ретро?
Віджилі традиції, що не мають запиту у сучасному світі? Досвід британської освіти, як ми переконалися, свідчить про протилежне.
Музика як складова культурної дипломатії
Вельми показовим є приклад культурної промоції, яку започаткував на початку ХХ століття Симон Петлюра. 1 січня 1919 року Симон Петлюра запросив до себе Олександра Кошиця та Кирила Стеценка і запропонував створити Українську Республіканську капелу.
Плануючи промоційне турне 1919 року для Української Республіканської капели в країнах Антанти, Симон Петлюра знав, що «Європа не має чогось подібного», а тому на українців обов’язково звернуть увагу як на унікальне культурне явище.
Утім ніхто тоді не сподівався, що Українську Республіканську капелу як «проект культурної дипломатії» називатимуть гідною світовою першості.
«Українські сезони» перевершили всі очікування. Завдяки виступам хору американська преса констатувала: нарешті настав момент розпізнавання різниці між Україною та Росією та їхніми культурами.
Коли газета російських емігрантів «Новое русское слово» намагалася приписати Росії хоровий успіх українців, називаючи виступ Української Республіканської капели в Нью-Йорку презентацією «американській публіці російського вокального мистецтва», на це негайно відреагували американські журналісти.
Один iз дописувачів, якого захопили «фантастичні й витончені колядки й щедрівки» і «поважно-суворі й веселі народні пісні», зазначав: «В усьому тому почувається окремий національний дух, який не має нічого спільного з так званою «російською музикою».
Хіба цей приклад не є красномовним свідченням того, наскільки потужною може бути роль музики в умовах, коли держава змагає за свою незалежність?! Мистецтву під силу багато чого, і цим варто скористатися, особливо сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу.
Тож не такий він уже другорядний, цей шкільний предмет музики. Предмет, на який традиційно звикли не звертати увагу.
А якщо і звертати, то побіжно, милостиво виділяючи з навчального процесу мізерні години. Чи потрібно переглянути такий підхід? Відповідь очевидна.
У суспільстві має з’явитися розуміння значення мистецьких дисциплін для формування творчої особистості, здатної розуміти себе та оточуючих. І готової творити музику для доби сучасної.
