Детективна історія з «закрученим» сюжетом для чергового серіалу — інакше не назвеш перипетії навколо Соціалістичної партії України.
І за останній тиждень градус напруження лише зріс чи не до пікової позначки.
Втiм нас уже привчили, що в наш час можливо все: від рейдерського захоплення підприємств, фондів, приміщень — до рейдерського захоплення... партії.
Роз’яснити, «що й до чого», «УМ» попросила лідера СПУ Петра Устенка.
У нас реально не вистачало ресурсів
— Петре Івановичу, нагадайте iсторiю створення соцпартії.
— У ті часи, коли після прийняття Декларації про державний суверенiтет невдовзi перший раз була заборонена комуністична партія України — у жовтні 1991 року, одним із засновників СПУ був Олександр Мороз. Хоча була ціла низка й інших фундаторів партії, як рядових людей, так і тих, хто мав певні посади в КПУ.
— Як давно пан Мороз відійшов від керівництва партією i передав вам «кермо влади»?
— Став я головою Соцпартії (був то головою-керівником, то лідером-керівником — термінологія змінювалася через зміну Статуту), починаючи з 2012 року. Саме тоді ми йшли на вибори до Верховної Ради: Мороз пішов по мажоритарному округу, а я пішов, як керівник, голова партії, на чолі партійного списку. Але тоді, на жаль, ми не потрапили до парламенту, хоча мали досить велике представництво в органах місцевої влади (більше 7,5 тисячi осіб — депутати різного рівня, селищнi голови, мери).
Та це й не дивно, бо проти нас була розгорнута велика «робота», викликана позицією Мороза: він тоді підписав із «регіоналами» заяву про співпрацю — фактично створення коаліції з Партією регіонів. У суспільстві Мороз асоціювався як зрадник. Хоча ніхто не заперечував його інтелектуальні здібності, але почали ставити під сумнів його лідерські якості як керівника лівої політичної сили. І в суспільній думці, на жаль, на той час я як керівник Соціалістичної сили не був настільки укорінений — ним «залишався» для мас Мороз.
— Розкажіть, що це за історія з Іллею Ківою... Як він узагалі потрапив до керівного складу вашої партії?
— Лідером партії він ніколи не був... Говоритиму відверто: я ж не просто ідеологічний керівник, лідер Соцпартії!.. Адже для утримання партії, вирішення різноманітних фінансових проблем (комунальні платежі, зарплати співробітникам, участь ЗМІ в «розкрутці» партії тощо) потрібні кошти, й чималі. І, відповідно, починаючи з лютого до червня 2017 року, я вів перемовини з різними людьми на предмет співпраці з питань залучення різного роду ресурсів, щоб партія повернулася у велику політику.
Бо в нас реально не вистачало ресурсів, а сам я вже був не спроможний її фінансово «тягти» (адже ні на яких державних посадах я не був і ніяких корупційних грошей не мав). Раніше я був у бізнесі (справу передав синові у 2005 році), й повірте: кошти заробляються зовсiм не просто!
Так-от, однією з основних умов пiд час переговорiв iз полiтичною групою, яку представив Ілля Ківа, було обрання його головою Соцпартії. У нас, за статутом партії, є дві керівні посади: лідер і голова. Голова, згідно зi статутом, не є керівником партії, не має права підпису, не є членом політвиконкому й політради, а в нього є єдина функція — очолити в майбутньому фракцію у Верховній Раді, у разі проходження партії в парламент і від її імені проводити лінію Соцпартії в суспільство.
Я ж як лідер маю одноосібне й монопольне право на внутрішньопартійну роботу, на кадрову політику за посадою — голова політради й політвиконкому. Також призначаю й звiльняю при нотаріальному посвідченні свого підпису першого керівника тієї чи іншої обласної партійної організації, котрий, у свою чергу, на конференції за посадою стає керівником парторганізації й комітету, який конференція обрала. Ось така структура в партії.
На жаль, з того моменту, як Ківа став головою, з’явилися непорозуміння, зокрема, він хотів стати «підписантом». Тобто вже тоді почали iгнорувати домовленості. Думаю, спонукав до цього публiчний вияв нашої позицiї — треба поступитися своїми амбіціями і почати об’єднуватися на лівому фронті (iз Соціал-демократичною партією Сергія Капліна, Партією пенсіонерів, Робітничою партією тощо). І при потребі — поступитися місцем більш рейтинговим партіям для того, щоб наша політична сила таки була представлена в парламенті.
Сергій Каплін публічно заявив про проведення 27 січня з’їзду, і ми були на нього запрошені як гостi і як перемовники щодо майбутньої коаліції. Крім того, на цей з’їзд також був запрошений представник «Соцінтерну», і ця міжнародна недержавна соціал-демократична організація дуже схвально оцінювала позицію, що ліві починають шукати шляхи для об’єднання.
У полiтмонастир — iз пiдмiненим статутом
— То що ж такого екстраординарного трапилося цими днями?..
— У ніч із 24 на 25 січня (це я дізнався випадково завдяки інсайдерській інформації), тобто напередодні з’їзду, директор Департаменту Мiн’юсту разом із державним реєстратором розкрили державний реєстр і підмінили документи: статут, структуру партії, також підмінили весь склад політради й політвиконкому. Тобто, практично все сфальшували, адже в нас не проводилися ні політрада, ні політвиконком із цього питання.
Коли про це порушення мені стало вiдомо, ми в терміновому порядку (в суботу, 27 січня) зібрали розширену політраду (а Каплін, як і запланував, проводив у цей же день паралельно свій з’їзд) i разом із членами Центральної контрольної комісії відкрито на телевізійну камеру, із залученням ЗМІ, провели спільне засідання. На це засідання приїхали представники Соцпартії із усіх областей (повинно було бути 57, а були присутні 54 особи, які причетні до вищого керівництва партії, як на обласному, так і на центральному рівнях) — усі вони виступили й публічно сказали, що ніяких конференцій ніде не проводилося, ніяких розпоряджень з проведення з’їзду не затверджувалося, ніякі квоти не встановлювалися.
— Як розвиваються події після цих публічних заяв, оскiльки реально до Мін’юсту ніхто і ніяких заяв не подавав від вас?..
— Було прийнято рішення про недовіру Ківі як голові, відсторонення його від посади й виключення з Соціалістичної партії. Крім того, в процесі дискусії було прийнято рішення звернутися до ЗМІ, в СБУ (бо стаття щодо фальшування в державному реєстрі — підміни даних, це стаття підсудності по лінії СБУ). Також ми вирішили звернутися ще й до Вишеградської четвірки, до Європейської спільноти, в ОБСЄ. Тепер я розумію, що «ми» перейшли від рейдерства фермера до рейдерства політичної партії. То навіщо тоді проводити вибори?
Враховуючи, що у будь-якій партії є чвари (у тому числі й в СПУ, і я не приховую, що і після Мороза вони були й є), то є і різні кримінальні провадження. Сьогодні для того, щоб його відкрити, достатньо «комусь на когось» написати заяву. Під це кримінальне провадження виймаються документи з Мін’юсту, а потім... — вони пропадають, і в Мін’юсті залишається лише одна довідка юридичного висновку, що документи були прийняті свого часу згідно з чинним законодавством. І виходить, що документів немає, довідка є й немає до кого придертися?
Якщо сьогодні промовчимо, то завтра вже можна не йти на вибори
— І все ж таки, як ви думаєте, навіщо це було зроблено?
— А для того, щоб завтра «законсервувати» владу або ж привести до диктатури! Для цього достатньо з політичного «простору» прибрати тих, хто з ними не згідний.
— Тобто, на вашій партії відбувся своєрідний «експерименті»?
— Так. І якщо ми сьогодні промовчимо, то завтра вже можна не йти на вибори! Механізм рейдерства полягає у виїмці документів: робиться якась «справа» — і документи пропадають. І, так само, кожен пересічний громадянин може з цим зіткнутися — в один «прекрасний» день людина може прийти додому, а виявиться, що це вже не її будинок, квартира.
Усе це вже ми проходили. Пригадайте, як, наприклад, захопили в Житомирі фабрику. А тепер уже на черзi політичні сили.
— Коли ви побачили, що з Кiвою «кашi не зварите», пропонували мирно розійтися? — Я — людина послідовна у своїх діях. Коли зрозумів, що нічого не вийде, ми зустрілися в нашому офісі: Ківа, Руслан Секеля (перший секретар Соцпартії, права рука Устенка. — Авт.) і я. Тоді я сказав Кiвi: якщо не виходить iз нами співпраця, то давайте потиснемо один одному руки, ви (Ілля) напишете заяву, й я буду шукати інших партнерів. Бо прекрасно розумію, що наразі ситуація в країні така, що на «лівому полі» виборця, бажаючого проголосувати за нормальну ліву політичну силу — понад 50%.
— Повертаючись до початку розмови: ви фінасували СПУ декілька років...
— Утримував партію за кошти бізнесу, який у 2005 передав сину. Хоча наразі я є засновником певних структур і маю власність, яка здається в оренду (сім’ю ж теж треба годувати) — живу на дивіденди. Напряму бізнесом не займаюся: розпорядчих рішень не приймаю, так само, як кадрових рішень у бізнесі. І одна справа — утримувати якусь поточну діяльність партії (й цих ресурсів постійно не вистачало, але ж інша справа — йти на вибори, й фінанси на це зовсiм iншого порядку.
До європейського соцiалiзму
— Мабуть, картаєте себе за те, що відбулося, тим паче вже був подібний сумний досвід...
— Так, провини з себе за те, що взяв свого часу Ківу, не знімаю! Але ж я шукав вихід i вкотре, на жаль, наступив на граблі. Дійсно, свого часу (десь у 2010 році) була подібна історія з Рудьковським — ми тоді в присутності Мороза проводили перемовини, й Микола Миколайович взяв на себе певні фінансові зобов’язання, але згодом їх не виконав. Тепер я розумію, що ніхто з олігархів не зацікавлений у тому, щоб прийшла ліва сила. Шокує те, що навіть політична сила, яка розгалужена по всій Україні, котра має історію, має публічність — і приходять i за 20 хвилин міняють усе, а сьогодні з екрана говорять: «Ви — ніхто! Бо в реєстрі бачите хто?»
— А скільки наразі членів СПУ по Україні?
— Зараз ми перебуваємо в процесі перереєстрації. Адже партія розділилася: свого часу Мороз із Цушком створили партію «За право і справедливість», частина пішла до Кожари, частина — до Капліна тощо. По тих партійних квитках, які раніше були видані членам партії, нараховувалося 150 тисяч членів Соцпартії. Але це формально. На сьогодні я рахував би по-іншому: а які можливості в партії, якщо ти приймаєш чистих, некорумпованих політиків.
От нещодавно проведено соцопитування: кого б обрали Президентом? І там була теза: якби була нова, непомітна людина, але чиста, то виявилося, що за кандидатуру проголосувало б 15%!
Тому вважаю, що політична сила лівого спрямування, яка стоїть на позиціях побудови соціально-відповідального суспільства європейського рівня, достойна вибору!
От, наприклад узяти Австрію. Чим вони себе піднімають? Вони кажуть, що в них нічого немає — ми продаємо якість життя! Мають на увазі презумпцію права, захищеності, соціальні стандарти — на конкретній території, яка називається держава, а її наповненням є люди. Оце і є побудова соціально-відповідального суспільства — це і є соціалізм європейського рівня.
