Голіаф чи дистрофік?

У програмі «Злий дім» (ТК ZIK) на початку січня прозвучав сигнал, який свідчить про яловість дер­жави як системи управління.

 

Йшлося, зокрема, про те, що забудовники нового житла відмовляються вказувати в документації клас будівлі.

 

Верховна Рада спромоглася лише на те, щоб змусити вказувати клас будинку на рекламному стенді.

 

Це залишає  забудовнику можливість зводити будинок ниж­чого класу, а квартири продавати за ціною вищого.

 

Оборудка зводить нанівець усі проекти енергозбереження через те, що встановлено не ту теплоізоляцію стін, змонтовано не ту систему опалення тощо.

 

Цей приклад наведено як заспів... У телепередачі озвучили скарги народних депутатів на те, що вони нічого не можуть змінити через спротив будівельного лобі. Ось про всесильне лобі і йтиметься далі.

 

Ми  так часто чуємо про необхідність зміни влади, що вже перестали на це реагувати. А на кону  доля держави: чи вона будується на віки, чи на термін одного покоління; чи вона буде сильною, самодостатньою та зручною для життя, а чи залишиться сировинною колонією у фарисейському статусі незалежної держави...

 

На чому базується і для кого створюється дер­жава? Велосипед винаходити не потрібно — світова і теорія, і практика свідчать: на народові і для народу. І тут головна наша проблема.

 

Тлумачення терміна «народ» широке: від етносу до населення, тобто людності, що населяє країну.

 

Держава Україна демонструє світові цинічну несправедливість. Кілька століть кільканадцять поколінь УКРАЇНЦІВ боролися за свою незалежну державу, поклавши на вівтар перемоги мільйони життів звитяжців.

 

Але ця держава проігнорувала героїчну історію українського народу й опирається на зденаціоналізоване населення.

 

Права населення закріплені в ст. 21 Конституції: «Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах...» Чудово! А чим забезпечуються ці права?

 

Зрозуміло, що законами, прийнятими Верховною Радою України. Отут і постає в повний зріст всесильне лобі, яке відстоює інтереси певної групи людей як у бізнесі, так і в політиці.

 

Але дані про політичне лобі у парламенті утаємничені. У ВР 7-го скликання фракція ВО «Свобода» вносила пропозицію дослідити та оприлюднити етнічний склад парламенту, але пропозицію не підтримала більшість і зрозуміло, чому.

 

Тому що етнічний склад законодавчого органу кричуще не відповідає етнічному складу населення України.

 

За неофіційними даними, у парламенті лише третина народних депутатів етнічні українці, тобто приблизно 150 нардепів, що представляють інтереси приблизно 32 млн. українців у складі населення України.

 

Це в рази менше у пропорційному відношенні, ніж парламентське лобі, яке захищає інтереси представників інших національностей.

 

І це називається справедливістю? І це називається демократією?

 

На мій погляд, така абсурдна ситуація склалася через дві дії/бездії. По-перше, заснування нової держави, а не відновлення окупованої УНР за прикладом країн Балтії, що означало одночасно остаточну ліквідацію Української Народної Республіки.

 

У результаті — Латвія, Литва, Естонія пішли в Європу, а самозвані «батьки незалежності» України заклали безгосподарну «общагу» поміж Європою та Азією.

 

Друге пов’язане з першим, а може, й витікає з нього: українці не визнані ЦІЄЮ державою корінним народом краю, хоч він один в один відповідає робочому визначенню ООН: «Корінний народ складається із сучасних нащадків народів, які проживали на сучасній території всієї або якоїсь частини країни в момент, коли на неї прибули з інших частин світу особи іншої культури та етнічного походження, які підкорили їх і поставили в залежне й колоніальне становище шляхом завоювання, колонізації й інших методів; у даний момент ці народи живуть у більшій відповідності до їхніх особливих звичаїв та соціальних, економічних і культурних особливостей інших пануючих верств населення».

 

Отож річ не тільки і не стільки у системі влади, як у відсутності природного підґрунтя держави... Юридичне визнання українців корінним народом України виправдовує вимогу «Україна — для українців!».

 

Не юродствуймо. Хіба Польща не для поляків, Китай не для китайців, Японія не для японців? Хіба не для того створювали сучасну Німеччину, щоб німці жили у своїй країні?

 

Хіба не для того реінтегрували Чехословаччину, щоб чехи жили у своїй Чехії, а словаки — у своїй Словаччині?

 

Найвідвертіше, «без дураків», учинив Ізраїль, який у Декларації незалежності Ізраїлю записав: «Ми оголошуємо про створення Єврейської держави в Ерец-Ісраель».

 

При цьому в єврейській державі мирно живуть/уживаються громадяни іншого етнічного походження, але євреї мають першочергове і незаперечне право на отримання ізраїльського громадянства.

 

Проте всі мають право на працю з достойною зарплатнею та соціальні гарантії; всі працюють на інтереси єврейської держави.

 

Як може для когось не дивно, але така політика один до одного збігається з націоналізмом у тлумаченні репресованого більшовиками академіка Степана Рудницького: «Націоналізм — це спрямування думок, слів чи діл одиниці або гурту в тому напрямі, в якому йде корисний розвиток нації, до якої ця одиниця або гурт належить» («Чому ми хочемо самостійної України»).

 

Абсурдом у цьому контексті є те, що концепція національної ідеї, основою якої є поміркований націоналізм, стала запорукою створення маленького «голіафа» — Ізраїлю, а в Україні, де продовжують лякати людей, від народження до могили, випестують великого дистрофіка.