Розум на півставки: учені виступили проти непрозорого розподілу коштів між установами НАН

«Не треба нікого переконувати, що наука — це ключовий чинник розвитку суспільства. І без науки Україна перетвориться на бананову республіку, — наголосив під час прес-конференції в УНІАН, що передувала акціям протесту, доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко.

 

— На жаль, українська наука рухається саме в цьому напрямку. Її найбільшою бідою є той факт, що ефективність наукової діяльності інститутів НАН жодним чином не впливає на фінансування. А розподіл коштів у межах Академії наук відбувається за принципом, чий директор впливовіший і які позанаукові чинники на рівні Верховної Ради, Кабміну він може задіяти». 

 

За словами вченого, останні чотири роки українська наука в системі НАНУ функціонувала в умовах суттєвого недофінансування.

 

«За винятком однієї структури, — продовжує Віктор Брехуненко. — Це Президія академії наук, яка всі ці чотири роки себе любиму забезпечувала коштами в повному обсязі. Ми маємо установи, які фінансувалися на 50-70 відсотків від ставки, а Президія завжди мала бездефіцитний фонд заробітної платні. Дійшло до того, що навіть за штатним розкладом Президії на 2017 рік старший науковий співробітник центру зведеного планування, який не займається науковою роботою, має вдвічі більшу зарплату, ніж у старшого наукового співробітника в інститутах НАНУ в умовах недофінансування.

 

Не дивно, що за таких реалій молоді вчені тікають за кордон. Тому що не згодні жити на жебрацьку зарплату, а згодом мати пенсію на рівні прибиральниці. Розподіл фінансування на 2018 рік — це вже вершина цинізму з боку Президії. У той час як науковцям пропонується фінансування на рівні 50-70%, а це знову означає неповний робочий тиждень, Президія «вибила» в уряду окремим рядком фінансування на майже 19 мільйонів гривень. Це додатково до тих ставок і зарплат, які були в 2017 році. Це засвідчує, що Президія переймається не інтересами розвитку науки, а власними суто корпоративними цілями». 

 

За словами вченого, дефіцит фонду зарплатні НАНУ, за даними Президії, складав 452,112 млн. гривень.

 

Президія просила в уряду виділити цю суму, щоб перевести всіх співробітників на повний робочий день і оздоровити ситуацію в НАН.

 

У непростих умовах сьогодення уряд таки прислухався до цього, і в держбюджеті на 1918 рік було додано 354,911 млн. гривень.

 

Уряд готовий був дати більше, щоб повністю покрити дефіцит фінансування, наголошують науковці, але Президія пролобіювала 160 млн. гривень на створення нової наукової установи — Центру інноваційних медичних технологій при поліклініці НАНУ.

 

«Це ж бенкет під час чуми! — обурюється Віктор Брехуненко. — Коли науковці всієї НАНУ працюють в умовах неповного робочого тижня, створювати з нуля нову наукову установу, відбираючи гроші з зар­плат цих науковців. Тим більше що це не профільна установа для НАНУ. Адже в нас є Національна академія медичних наук. А в НАН навіть немає для цього фа­хівців!».

 

Вчені наголошують: у той час, як співробітники багатьох інститутів мусять перебиватися на півставки, чиновники від науки — з Президії — мають по 130 відсотків від посадових окладів.

 

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Тарас Чухліб зазначає:

 

«В Президії співробітники за знання іноземної мови отримують доплати. Та ми всі знаємо по кілька мов, але не маємо таких доплат. Чому б не сформувати комісію, яка б атестувала співробітників Президії на знання мов, за які вони отримують по дві-три надбавки? Може, вони й мов цих не знають, а лише довідки десь купили. Окрім того, вони їздять на міжнародні конференції за бюджетні гроші, а ми їздимо за гранти. І науку вони при цьому не досліджують. Це бюрократи, які живуть за рахунок науковців». 

Відтак учені вимагають прозорого розподілу коштів, в основі якого має бути ефективність наукової діяльності установ НАНУ, їх наукового внеску.

 

Це цілком зрозумілий для наукового світу підхід, наголошують учені.

 

«Цей науковий внесок — не просто якесь незрозуміле поняття, а чітко визначений результат наукової діяльності, що виражається, скажімо, в тих виданнях, що тут представлені, — показує на стенд, наповнений книжками, Георгій Папакін, директор Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Гру­шевського. — Це лише за останні 5 років нашої діяльності. Окрім того, наш Інститут одним із перших пройшов експертне оцінювання за новою методикою і був визнаний ефективною науковою установою. Але на фінансування це жодним чином не вплинуло».

 

Тож його співробітникам знову доведеться працювати на 0,6 ставки, прирікаючи себе в подальшому на таку ж жебрацьку пенсію. 

 

Окрім того, в науковому світі цінуються такі чинники, як цитованість, кількість інноваційних і наукових розробок.

 

Чому б їх не враховувати при розподілі бюджетних коштів? Цілком справедливий підхід.

 

Натомість Інститут теоретичної фізики ім. М. Боголюбова, який у 2016 році отримав відзнаку «Лідер науки України 2016.Web of Science Award, торік теж не мав повного фінансування.

 

Цей же науковий заклад традиційно — серед лідерів рейтингу цитування (за даними наукометричних баз даних Web of Science та Scopus). 

 

І цей приклад не є винятком. Уже стало традицією, що наукові установи з меншою ефективністю роботи на ділі часто фінансуються на сто відсотків, тоді як інститути з вищим рейтингом — ні.

 

«Про це свідчить інформація, сформована на основі даних самої Президії НАНУ про стан справ у 2016 році, — каже доктор фізико-математичних наук Андрій Трохимчук, представник об’єднаного комітету Профспілки працівників установ НАНУ Львова. — На жаль, отримати свіжу інформацію про розподіл коштів між інститутами практично неможливо. Навіть ця інформація за 2016 рік була отримана за запитом народного депутата. За ефективністю роботи підрозділів НАН було складено рейтинг. І якщо поглянути на нього, можна побачити, що жодної логіки немає — установи, які отримують достатнє фінансування, яке дозволяє їм забезпечити повну зайнятість, розкидані вздовж усього списку».

 

А чому інформація про розподіл коштів між інститутами є закритою, а не оприлюднюється на сайті НАНУ, — це ще одне питання науковців до Президії. 

«Безнадійно застрявши в радянському минулому і не реформувавшись сама, Президія так і не стала рушієм потрібної, як повітря, модернізації української науки. Навпаки, культивуючи інтриги та непрозорі схеми, Президія перетворилася на гальмо її розвитку», — наголошують у своєму зверненні науковці.

 

«Президія академії наук — це найбільший чиряк на розвитку самої академії наук на сьогоднішній день, — каже Ярослав Федорук, доктор історичних наук, учасник бойових дій в АТО. — Це є мегапоглинання бюджету, який виділяється урядом на розвиток української науки. Це є мегарозгалужена бюрократія. Свідченням того, що президія НАНУ не хоче мінятися, є переобрання президентом академії Бориса Патона, людини, надзвичайно заслуженої для українського суспільства й держави. Але Борису Євгеновичу в цьому році виповниться сто років. Чи є можливим ефективне керування всією системою академії наук, якщо ми маємо керівництво, яке не хоче нічого змінювати?».

 

* * * 

 

Чи може існувати наука на півставки? Може, якщо її рухають ентузіасти. Але сучасна обдарована молодь не хоче безкоштовно «волонтерити» на науковому поприщі.

 

Особливо, якщо за кордоном пропонують і перспективу, і достойну оплату, і гідні умови праці. А тому й шукають кращого життя там.

 

Тим же, хто лишається тут, залишається стукати в усі двері, аби їх нарешті почули.

 

Тому свої протестні акції науковці планують продовжувати. І заради себе, і заради самої науки. Бо наука — це розум держави, слушно наголошують науковці.

 

А чи варта поваги держава, яка не має розуму? 

 

Р.S. За словами вчених, Президія в особі віце-президента НАНУ,  голови секції суспільних і гуманітарних наук, академіка Сергія Пирожкова їхні вимоги в перший день протесту повністю зігнорувала. «Наші проблеми її не цікавлять, у них сто відсотків фінансування, нам же запропоновано скорочувати співробітників», — констатують учасники акції. На слушне запитання, чи не хоче скорочуватися і Президія, була відповідь, що це виключено, інакше вони «не зможуть виконувати свої функції».

 

Другого дня втихомирити протестувальників приїхав заступник міністра освіти і науки Максим Стріха. У його присутності Віктор Брехуненко запропонував Президії добровільно відмовитися від усіх своїх надбавок, перейшовши на половинне фінансування. Тобто, пожити життям учених, яким вони живуть уже чотири роки. Ця пропозиція повторювалася тричі, але академіки, які вийшли до учасників акції, робили вигляд, що її не чують. Натомість пропонували бунтівним вченим розійтися і зайнятися наукою. На вже звичні півставки...