Це сталося, коли всі нормальні люди готувалися відсвяткувати прихід Нового року.
Рано-вранці 31 грудня 2017 року група невідомих осіб на чолі з громадянами Олегом Лосіхіним та Дмитром Булаєвим незаконно вдерлися та захопили приміщення Всеукраїнського благодійного фонду «Український фонд культури ім. Бориса Олійника» за адресою вул. Липська, 16-А, що в центрі столиці.
Ця садиба була збудована ще на початку ХІХ століття для заможної киянки Уляни Веселицької.
Аби розповісти про всі перипетії довкола цієї неординарної події, в Національній спілці журналістів керівники Фонду зібрали прес-конференцію й зробили заяву до органів влади.
Поліцію викликали чотири рази
Під керівництвом Лосіхіна та Булаєва 31 грудня були зламані та замінені замки в усіх кабінетах, де зберігаються майно й культурні цінності УФК, захоплено й нейтралізовано чергового та поставлено власних охоронців, які нікого з діючих працівників Фонду, членів виконкому та правління УФК, котрі прибули, дізнавшись про напад, не пустили до службових приміщень.
У той же день викликана головою УФК Олександром Бакуменком оперативна група з Печерського РУ поліції не спромоглася чи не захотіла встановити, хто є законним керівником Фонду та орендарем цих приміщень і на яких підставах там перебуває Олег Лосіхін, який жодних документів щодо цього поліції не надав.
Тож стражі порядку не припинили дій рейдерів, що мають ознаки кримінального правопорушення.
Було складено протокол, а пан Бакуменко як голова Фонду подав заяву про вчинення злочину для відкриття кримінального провадження.
Загалом у той день співробітники УФК чотири рази викликали поліцію для припинення правопорушення, але це не допомогло витурити з приміщення рейдерів.
І хоч на початку січня Печерським райуправлінням поліції у м. Києві було відкрито кримінальне провадження (№ 2018100060000019) й розпочалися слідчі дiї, проте все це займало досить багато часу, що фактично сприяло рейдерам і давало змогу знищити документи й вивезти матеріальні цінності.
За ці дні невідомі проникли в усі кімнати Фонду, де зберігалися історичні документи з дня заснування УФК та майно.
Щоб зупинити рейдерське захоплення та розграбування майна, цінностей, картин та історичних документів, керівництво УФК було змушене звернутися до юристів та адвокатів організації «Правий сектор» по допомогу.
Фальшивий голова
«Напад на Фонд готувався набагато раніше, ніж був реалізований: перші спроби «доброзичливців» були не кримінальні. Але всі суди УФК виграв, погасили борги у 720 тисяч гривень, — розповідає Анатолій Гай, заступник голови УФК iз правових питань. — На жаль, голова Фонду Олександр Бакуменко занадто довіряв людям. Без перебільшення можна стверджувати, що деякими колишніми його колегами вчинено кримінальний злочин і невдовзі ми всіх назвемо поіменно, хто куди бігав і хто стояв iз тими «тітушками».
Законним шляхом ці люди до влади прийти не могли, тому пішли іншим, злочинним: отримавши у незаконний спосіб частину документів, вони створюють групу, яка носить ознаки організованої злочинної групи, адже є голова, виконавці, співучасники з розподілом обов’язків.
Але не вистачає головного — печатки: захопивши сейф (викрали з нього гроші та нагороди), ці «добродії» думали, що вона там, але ми, знаючи, що щось подібне може трапитись, — сховали її разом зі статутними документами».
Більше того, на підставі підробленого протоколу від 27 грудня 2017 року (що нібито в цей день засідало 14 членів правління УФК й на цих «зборах» було вирішено призначити «заступника голови правління УФК Лосіхіна Олега Олеговича виконуючим обов’язки голови правління УФК» з 29 грудня, на період відпустки голови правління Бакуменка) — Олег Лосіхін вніс зміни в Держреєстр Печерської РДА, записавши себе в.о. голови правління УФК.
«Ця фальшивка реєструється, — продовжує пан Гай, — через працівника реєстраційної служби (Андрія Гладуна) — фактично ця людина коїть три дії, які носять ознаки злочину: статті 27, 28 та 33 закону України про державну юридичну службу. Зареєстрований документ не має ні уповноваженого провести перереєстрацію, ні самого рішення про необхідність перереєстрації, ні надання повноважень Лосіхіну виконати ці дії й т.д. Більше того, реєстратор не перевірив: чи статутом правління має право змінити голову Фонду? Ні, не має, таке право має лише конференція.
У будівлю Фонду 31 грудня минулого року не просто проникли, а вибили вікно. Ув’язнили нашого охоронця (ударили його головою об двері), але він устиг нам повідомити й ми з’їхалися до будівлі. Вони незаконно за допомогою «тітушок» зайняли приміщення — це розбій з проникненням у приміщення. На даному етапі, дякуючи хлопцям iз «Правого сектору», ми, можливо, пішли й на незаконний спосіб, коли тих «бєспрєдєльщиків» 12 січня «вишибли» з будівлі УФК. Але ми зробили справедливий крок і він допомагає нашому слідству. Слідство нас підтримує!»
Та справжній шок був попереду.
«Коли ми ввійшли в будівлю, то побачили варварське нищення всього майна всередині! – каже Анатолій Гай. — Там усе розграбовано! В одній із кімнат Фонду майже була закінчена підготовка до урочистого відкриття музею Бориса Олійника: всі матеріали були зібрані й лежали на поличках. Усе це зникло! Зникло кілька картин. Ми будемо шукати ці матеріали і законними, й іншими методами. Також ми обов’язково встановимо, хто стоїть за спинами рейдерів!»
Фонд обікрали на півмільйона гривень
«Важкий стаціонарний сейф, у якому зберігалися всі нагороди, нагородні документи, в тому числі й нагороди Бориса Олійника (які планувалися для експозиції у майбутньому меморіальному кабінеті-музеї) на суму 200 тисяч гривень, зник, — додає Микола Шелест, заступник голови з творчих питань.
— У кабінеті пограбовано всі шафи: немає ні книг, ні документів, ні історичних даних УФК тридцятирічної давності. Із робочої шафи голови Фонду Олександра Бакуменка зникли 25 лауреатських медалей у шкіряних футлярах на суму 12,5 тисячi гривень, 150 оксамитових нагородних коробок iз почесними грамотами, ювілейна печатка. У кабінеті голови Фонду немає комп’ютера, двох принтерів, двох моніторів, книг, документів тощо. Загалом із Фонду вкрадено матеріальних цінностей на загальну суму в понад 500 тисяч гривень, і це лише попередні оцінки, бо деякі кабінети замкнені, й ми не знаємо, що коїться там».
Представник від «Правого сектору» юрист Віктор Захарченко повідомив, що на підставі документів, наданих УФК ім. Б. Олійника, з 12 січня «Правий сектор» узяв цей об’єкт під свою охорону.
«Поки будуть проводитися слідчі дії та встановлюватиметься законність, ми охоронятимемо будівлю Фонду. Те, що за попередньою змовою працює злочинна група, сумнівів не викликає. Будівля, в якій розташовується Фонд, є дуже привабливою для рейдерів. Наскільки я розумію, юрист Лосіхін розробив цілу схему. Сам Фонд його навряд чи цікавить, а, швидше за все, цікавить саме приміщення. Чому я маю підстави для таких припущень? Бо 19 грудня 2017 року Лосіхін (разом зі своєю дружиною) за адресою вул. Липська, 16-А зареєстрували... новий фонд під назвою «Український фонд слов’янської культури», — сказав пан Захарченко.
«Хто був найближчим, мене зрадив!»
За «часів» Бориса Олійника Володимир Біленко багато років був членом правління УФК й досить-таки наближеною людиною до Бориса Ілліча.
«Нас поєднували багато спільних справ: я — видавець, а Борис Олійник — поет, громадський діяч, — згадує Володимир Васильович. — І Борис Ілліч мені довіряв. Коли вже Олійник тяжко хворів, то в одну з останніх зустрічей він мені з величезним болем у душі сказав: «Ти знаєш, що найдужче болить? Дехто з тих, хто був найближчим, мене зрадив!..»
І назвав мені конкретні імена... Він не уповноважував мене оголошувати ці імена, тому я не робитиму цього. Але коли я побачив, що відбулося у Фонді, зайшовши туди 2 січня, жахнувся! Культура їх не цікавить, їхня мета — приміщення Фонду. Ви б почитали ті оголошення, що були розвішані всередині — це є елементарна безграмотність. І якби ви поговорили з Лосіхіним, то побачили б, що він поняття не має, хто такі діячі культури, не знає ні їхніх прізвищ, ні заслуг».
За півстоліття вдома у Володимира Біленка зібралася маса унікальних матеріалів про Олійника, й він якось пожартував із ним: «Борисе Іллічу, навіть у КДБ на тебе таких матеріалів немає, як у мене!»
І все це — найцінніше й найдостойніше — пан Володимир відніс у Фонд, надіючись, що воно ляже в основу музею Олійника.
Проте всі ці документи після рейдерської навали зникли...
«Та наруга над Фондом, яку я побачив на власні очі, у мене, людини, котра пов’язана з діяльністю УФК понад шістдесят років, викликає тільки презирство до тих, хто наважився на це безумство!» — додав на останок Володимир Васильович.
І як не погодитися з емоціями вже немолодого Андрія Мельничука, заслуженого журналіста, котрий, ледь стримуючи сльози, сказав: «Те, що сталося, — це «потопт» по світлому імені Бориса Олійника та по українській культурі загалом.
І, мабуть, декому з винуватців цих лицемірних зазіхань на Фонд та його приміщення слова Бориса Ілліча закрутять у носі:
Народ не візьмеш на макуху,
Він з оддаля розрізнить чин:
І хто є син його по духу,
І хто — по духу! — сучий син».
І якщо влада, під носом якої в центрі столиці вчиняються подібні бандитські дії, хоче, щоб її поважали, то має покласти край подібним рейдерським захопленням, які вже безцеремонно вдираються навіть у сферу культури».
