Заворожуючий голос та дзвінкі цимбали, Буковина та Гуцульщина — так найчастіше пишуть сьогодні про дует «Писанка».
За 27 років творчої діяльності його знають нині не лише в Україні, а й далеко у світах.
Артисти з великим успіхом гастролюють у Канаді, США, Фінляндії, Швеції, Греції, Італії, Франції, Австрії, Німеччині, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Польщі...
Із першого дня своєї появи на професійній сцені вони заполонили не тільки українські душі, виконуючи українські балади, думи, коломийки, гаївки, великодні пісні, колядки та щедрівки.
Сьогодні до їхнього репертуару, окрім пісень відомих земляків Володимира Івасюка, Павла Дворського, отця Валерія Сиротюка, входять також духовні пісні.
2018 рік — ювілейний для жіночої половинки «Писанки» — професійної акторки, учениці народної артистки України Ади Роговцевої, володарки нагороди Міністерства культури України за краще виконання пісні Володимира Івасюка на першому фестивалі «Червона рута-89» та найвищої відзнаки Української греко-католицької церкви — медалі «Божої Матері», народної артистки України Оксани Савчук.
«Усе почалося новорічної ночі, коли я народилася»
Майбутня народна артистка народилася у Кіцмані, який дав українській культурі таких видатних діячів, як Сидір Воробкевич, Сільвестр Яричевський і, зрештою, автора уславленого шлягера «Червона рута», відомого композитора Володимира Івасюка.
Загалом, Кіцманщина в національному і культурному житті західноукраїнських земель зіграла визначну роль, вписавши в нашу і світову культуру свої золоті сторінки та імена, серед яких: Енріке Карузо-Орест Руснак, його брат Денис Руснак, чудовий співак Дмитро Гнатюк. Вони прославили не тільки Буковину, а й всю Україну.
І природно, що витоки творчості беруть свій початок саме з цього середовища, багатого на народні традиції, самобутню культуру, які в майбутньому не могли не позначитись на уподобаннях і пріоритетах артистки.
— Оксано, а з чого почалося захоплення народною піснею?
— Моя мама розповідала: коли була при надії зі мною, постійно співала. У моїй родині завжди звучала пісня, особливо на різдвяні та великодні свята. Можливо, усе й почалося ще тієї новорічної ночі, коли я народилася, 1 січня, бо саме тоді всюди лунали музика й співи. Можливо, тому Різдво для нас — родинне свято. Щороку, хоч де б ми були, але в цей день повертаємося на родинне обійстя, до мами, в буковинське містечко Кіцмань.
— Яким запам’яталося вам з дитинства Різдво?
— Уже з самого ранку мама, сказавши не один раз молитву, брала 12 полін і закладала їх у піч, щоб приготувати 12 пісних страв. А страви ті так пахли по хаті, що здавалося: в жодній порі року, хоч що б ми робили, які б страви варили — такого запаху, такого смаку ми не відчували, як на Святий вечір. Найновiшi, найгарніші речі використовувалися саме на Святвечір.
Але не тільки хата має бути прибраною цього вечора, а й душа — чистою. Бо старі люди кажуть: як поведеться на Різдво, так буде вестися цілий рік. Цього дня люди у своїх молитвах не раз звертаються до Бога. А як приходить та заповітна мить, коли сходить перша зірочка на небі, в кожній родині промовляють молитву до Бога, бо в цю хвилину небо відкрите і Бог кожного чує. І не тільки людей, а й німину чує. Тому в Святвечір треба не забути і про менших наших братів, бо німина також цього вечора говорить з Богом. І саме в цю мить, в молитві до Бога, ми об’єднуємося.
— Яка з молитов найглибше запала у вашу дитячу душу?
— Із дитинства мені чомусь найбільше запам’яталася молитва за душі померлих. Бо на Святвечір, як відомо, ми запрошуємо до столу не тільки всю родину, а й душі померлих. І у нас вдома завжди для них клали ложечку і тарілку, а з лавиці, перед тим як сідати, здмухували, аби, не дай Боже, не присісти душi померлих. Цього вечора ворота буковинських дворів мають бути відчинені, щоб подорожній міг зайти до будь-якої оселі і звідати святої вечері. В цей вечір не забувається жодна сирітка чи вдова. І ми малі завжди бігали до таких людей, щоб їх не оминуло свято і вони звідали 12 страв, які їм через нас Бог послав.
Писанка — символ добра
Свій шлях на професійну сцену, після закінчення акторського факультету Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого в 1984 році, Оксана Савчук розпочала з колективом троїстих музик чернівецького міського Палацу культури, згодом працювала редактором Чернівецького державного телебачення, записувала сотні пісень, балад і легенд.
У 1987-му Оксана Савчук перейшла на роботу до Чернівецької обласної філармонії, а в 1989 році взяла участь у Першому всеукраїнському фестивалі «Червона рута», де познайомилася з Іваном Кавацюком — музикантом-цимбалістом із діда-прадіда.
Його неперевершеною грою на цимбалах захоплювалися не лише в Україні. Через рік вони створили при Чернівецькій філармонії свій дует, золотим голосом якого стала Оксана.
Але до першого сольного концерту і до народження самого імені колективу пройшло чимало часу.
— Оксано, чому саме «Писанка»?
— Наш перший вихід на професійну сцену був у Чернівцях саме на Великдень, у 1991 році. Дует тоді ще не мав назви. І коли ми, одягнені у народні строї, вийшли на сцену і привіталися з глядачами у залі: «Христос Воскрес!» — це було для них щось нове. Ми заспівали великодніх пісень, а на початку 90-х усе це сприймалося не так, як нині, наші пісні стали для них одкровенням!
Люди почали перешіптуватися, і ми почули: «Дивіться, вони такі гарні, мов писанка». Вже вдома ми з Іваном подумали: а чому б дует і справді не назвати «Писанкою». Адже писанка — символ добра, в ній стільки магічних знаків, стільки кольорів...
— Оксано, ви з Іваном разом майже 30 років. Чи не виникали між вами почуття ревнощів чи непорозумінь?
— Знаєте, нам якось вдалося не спізнати таких почуттів. До того ж для з’ясування стосунків у нас просто немає часу. Мало хто знає, але Іван не лише вміє гарно грати на цимбалах, він збирає і записує давні пісні та мелодії, а також реставрує старі записи, дає їм друге життя. І це йому добре вдається, бо він захоплюється музичною технікою і добре, на професійному рівні, знається на ній. Не було в нас ані сірих, ані чорних сторінок у подружньому житті. Можливо, тому що Іван — дуже гарний та уважний чоловік.
У нас немає поділу у хатній роботі на суто жіночі чи чоловічі обов’язки. Він усе вміє робити вдома своїми руками. І як справжній господар дбає, щоби в нашому родинному помісті у Кіцмані, де мешкає наша мама, все було на найвищому естетичному і технічному рівні — в хаті, на городі, в саду. До слова, сауну сам спорудив. А ще мій чоловік любить косити траву, але не новітніми косарками, а обов’язково, як колись, простою сільською косою. Ще Іван дуже любить птахів. Сам змайстрував їм годівниці, а коли нам щастить бути вдома, як недавно на Різдво, сам підгодовує їх. А взагалі, ми живемо за Божими заповідями та у злагоді.
Мусимо насамперед привести свою душу до порядку
— Як так сталося, що духовна пісня нині займає у вас особливе місце не тільки в репертуарі, а й у житті?
— Так, очевидно, дав Бог, що ми зустріли отця Валерія Сиротюка, який через духовну пісню став нашим духовним наставником. Це справді нова сторінка в нашій творчості, яка відкрила нам багато світлого й доброго. Зі своїм духовним наставником ми довгий час створювали численні релігійно-освітні програми, плідно працюючи на доброчинній ниві.
— Може, саме в молитві до Бога люди об’єднаються?
— Я думаю, що настане такий день, коли ми всі разом будемо святкувати Різдво Христове. І у нас не буде старого й нового стилю. І саме в цю мить молитви до Бога станеться щось неймовірне, справжнє чудо, і ми, нарешті, об’єднаємося. Як на мене, то ми вже до того йдемо. Третє тисячоліття нас до цього закликає. Мені здається, що ми вже переступили той поріг другого тисячоліття, щоб iти в третє зi світлими думками.
Нам ще наші предки заповідали: у Святвечір ми маємо помиритися з ворогами, маємо віддати свої борги і мусимо насамперед привести свою душу до порядку. І лише після цього можемо звідати 12 страв, які нам Бог послав у цей вечір. І якщо в цей вечір ми об’єднаємося не тільки в своїх помислах, а й зробимо цю внутрішню роботу і всі разом приведемо до порядку свої душі, тільки тоді ми відчуємо себе, що ми вже дійсно в третьому тисячолітті, інші люди.
— Які з численних привітань у день народження цьогорічного 1 січня запам’яталися найбільше?
— Хороші мої! Низький уклін Вам за безмежжя любові, щирості і добра! Складаю всі Ваші пречисті слова до свого серця. Дякую Господеві, що в моєму житті стільки світлих, красивих душею людей! Щаслива разом з усіма Вами! Дорожу кожним із Вас! Люблю всім серцем! З Богом у нове життя! Нічого не приховую... Мені — 55!
ЗДОБУТКИ
Дует «Писанка» — унікальний та неповторний колектив, як і його учасники. У їхньому доробку — сотні українських народних пісень, балад, легенд, інструментальної музики.
На сьогодні «Писанка» — єдиний колектив, а через те й перший, хто простелив українську стежину у світ сучасної духовної пісні.
Про дует Оксани Савчук та Івана Кавацюка відзнято музичні фільми: «Любов моя і смуток — Буковина», «Барви «Писанки», «Миріться люди, любіться люди», «Віри не скарай», «Буковинська «Писанка».
Сьогодні вони народні артисти України, володарі Міжнародної премії «Дружба» і найвищої відзнаки Української греко-католицької церкви — медалі «Божої Матері».
Поєднання майстерної гри віртуза-цимбаліста та співу ангельського голосу робить своє: кількість шанувальників таланту Оксани Савчук та Івана Кавацюка з роками збільшується, їхня творчість набирає обертів не тільки на теренах національної культури, а й далеко за межами, відома їхня благодійна діяльність. Вони стараються по життю нести добро та силу, які закладені в символі їхнього дуету — писанці.
