Зовсім нещодавно українська оперна співачка-сопрано, лауреат багатьох міжнародних конкурсів, зокрема Марії Каллас (Афіни), заслужена артистка України, солістка Національної філармонії України Валентина Матюшенко представила цикл творчих вечорів під назвою «Музичні подорожі країнами світу».
Перша зустріч із слухачами в цьому форматі відбулась у Франції, друга — в Україні. Тож і ми помандруємо з піснями Валентини Матюшенко.
Із чоловіком і на сцені — гарний сімейний тандем
— Валентино Володимирівно, як виникла ідея проекту «Музичні подорожі країнами світу»?
— Така задумка виникла із концертмейстером Зоєю Володарською. Разом із нею ми виконуємо різні твори — від класики до сучасних. Перший із цього циклу концерт «Французькі фрески» відбувся у Франції. Попереду Італія. Загалом у планах вісім концертів, і один підсумковий, що відбудеться в столиці України. Із цього циклу під назвою «Мальовнича Україна» відбувся також виступ і на київській сцені.
— Які пісні ввійшли у цикл «Мальовнича Україна»?
— Суто українські, і сучасні. Переважно пісні на вірші Лесі Українки: «Стояла я і слухала весну», «На човні», «Нічка тиха і темна була», «Якби мені дістати струн живих»... Із циклу романсів «Настрої», з вокального циклу «Пейзажі» на вірші українських поетів. У концерті брали участь Зоя Володарська — виконувала партію фортепіано та Борис Матвійчук — сопілка і флейта.
— До речі, Борис Матвійчук — ваш чоловік. Як уживаються на сцені дві творчі особистості?
— Чоловік часто підказує, радить, адже як інструменталіст розуміється в оркестровках. До того ж має різноманітний музичний досвід, багато працював із чудовими диригентами, зокрема в Оперному театрі із неперевершеним Стефаном Турчаком. А коли зустрічаємося у музичних проектах Лесі Дичко, зокрема «На човні», то так мелодійно, а часом тужливо звучить флейта... Зазвичай співаю ті пісні, які спеціально написані для голосу флейти і фортепіано. Вважаю, в нас гарний сімейний тандем. Ніяких заздрощів.
— Загалом які твори входять до вашого нинішнього творчого репертуару?
— Завдяки школі Галини Сухорукової співаю все! Наразі в Європі домінує музичний стиль бароко, вершиною якого вважають творчість Йоганна Себастьяна Баха та Фредеріка Генделя. Тому зі своєю колегою Ольгою Табуліною співпрацюємо у проекті «Перлини бароко», де співаємо духовні рідкісні твори разом із Національним ансамблем солістів «Київська камерата» (керівник Валерій Матюхін). Співпрацюю з хором Київського національного університету культури і мистецтв, виконуємо твори Генделя «Діксі Dominus». Беремо ті твори, які не знайдете в афішах, тобто ті, які взагалі не виконувались в Україні або виконуються дуже рідко. І, звісно, народні пісні, старовинну, духовну музику, оперету.
— Ви згадали про школу Галини Сухорукової. Галина Станіславівна була вашим педагогом у консерваторії?
— Спершу три роки я навчалася в народної артистки Євгенії Мірошниченко. Потім почалися певні проблеми, хоча Євгенія Семенівна — це унікальна співачка, і вона співала як природою дано. Але мені ця манера трішки не підійшла. На третьому курсі я пішла у клас відомої камерної співачки, заслуженої артистки Галини Сухорукової. Звісно, я пішла не без скандалу. Але сама Євгенія Мірошниченко зателефонувала до Галини Сухорукової і сказала: «Забирай её».
Я взяла академвідпустку і їздила додому до Галини Станіславівни займатися винятково вправами, потім почала брати арії. І я сказала одного разу: «Вау! Я можу так класно співати арії...» Стала виконувати твори від бароко до дитячого мюзикла, наприклад «Кікімора». І саме я у Галини Сухорукової навчилася всьому, що наразі вмію. Хоча, завдячуючи Євгенії Мірошниченко, я вивчила техніку верхніх нот.
Та доленосною людиною у моїй творчості стала педагог Галина Сухорукова. Галина Станіславівна була унікальним педагогом і унікальною співачкою. У мене є її записи, і такого рівня камерного співу в Україні не було... І чи буде?!. У Галини Сухорукової я ніби народилася заново, почала оволодівати майстерністю. На цей час припадає моя участь у різноманітних конкурсах.
Мрія про рекламу в метро — як в Афінах
— У яких конкурсах здобули перемогу?
— Першою сходинкою була перемога на конкурсі «Нові імена України», згодом — участь у міжнародних. Стала лауреатом конкурсу імені Бюль-Бюля в Баку (Азербайджан), потім перемога в місті Марібор (Словенія) у конкурсі імені Ондіна Отто. Вершина моїх досягнень на той час — премія на конкурсі імені Марії Каллас в Афінах. Зворушливо було почути своє прізвище серед лауреатів, де сімдесят претендентів розраховували на три премії. Я тоді єдина отримала ще медаль за поєднання вокальної, музичної й акторської майстерності, так вразила журі тонким виконанням камерних творів. Навіть член журі — концертмейстер із лондонського театру «Ковент-гарден» — сказав, що Брамса ніхто краще не заспівав.
— В оперної і камерної співачки Валентини Матюшенко є улюблена оперна арія?
— Вальс Джульєтти із опери «Ромео і Джульєтта» композитора Шарля Гуно. Співаю цей твір у різних тональностях. Захоплює.
— Валентино Володимирівно, як почалось ваше знайомство з музикою. Коли вперше вийшли на сцену?
— Мама каже, що почала співати раніше, ніж говорити. Десь першу пісню «У полтавськім краї білі голуби» заспівала у півтора року. Потім навчалась у Полтавському музичному училищі, клас Євгена Нагорного (до речі, дуже талановитий викладач, який і до сьогодні працює), і разом із солістами Полтавської філармонії їздила по області з концертами. Це було колись...
Проте щойно повернулася із київської школи, де виступала перед учнями. У філармонії є така форма — лекторії — це так звана філармонічна робота.
— Який найяскравіший спогад вашого музичного життя?
— У шість років у Полтавському будинку культури під час концерту заспівала пісню «Кись-кись, мяу», і забула третій куплет, то заспівала двічі другий. Забігла за сцену — чую бурхливі оплески, а я як розплачусь... Мене вчителька обіймає і цілує, а я не можу заспокоїтися.
— Які міста України є найулюбленішими?
— Люблю Полтаву, де народилася. Але, напевне, більше Київ. Із його бульварами, зокрема Липським, де падають жовті листочки. Хоча полюбляю весну. «Прийди, прийди, весно красна // Чепури наш рідний край» (співає).
— Куди б хотіли запросити кожного?
— На вулиці Володимирський узвіз, 2 у Києві є чарівний і красивий будинок, який зветься Національна філармонія України. Приходьте сюди якомога частіше! Тут митці творять справжнє диво, яке звучить просто: пісня і мелодія! Коли я була на конкурсі в Афінах, у тамтешньому метро мене вразило величезне фотозображення Марії Каллас. Без жодних підписів, бо всі знають і шанують велику гречанку. У нас, на жаль, у метро інша реклама...
