Ярослав Орос: Сучасний конфлікт із Росією — насправді цивілізаційний конфлікт

— Пане Ярославе, ідеї арійства досить активні в сучасному світі. Так, батальйон «Азов», який зараз воює з російською армією на Донбасі, сповідує цю ідеологію. Коли ви захопилися історією та філософією арійства? 

 

— Десь на першому-другому курсі в одній із книгарень Києва я придбав перший том «Ріґведи» російською мовою в перекладі Тетяни Єлизаренкової з капітальним науковим апаратом. Тоді й майнула думка, що ми даремно пізнаємо світ через філософію, релігію та літературу Європи і Близького Сходу — позаяк перші мандали «Ріґведи», як стверджують вітчизняні та зарубіжні історики, написані в Північному Причорномор’ї.

 

Власне, відтоді, з глибокого радянського застою, я й поклав собі відродити шлях до першоджерел українства і світу не через чужоземні джерела, а безпосередньо через «Ріґведу». Про це, зокрема, йдеться в оповіданні «Холодне місто» з моєї книжки «Витівки Ярґа», в якому київський студент у радянські часи розпочинає реставрацію дохристиянського періоду життя свого народу.  

 

— Хто з українських письменників цікавився ідеями арійства? 

 

— Насамперед треба відзначити книжки Івана Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу» та Івана Франка «Сотворіння світу», в яких вони розчистили першопочатки арійства на наших землях. До речі, всі, хто уважно прочитає драму-феєрію «Лісова пісня», вважатиме, що Леся Українка також належала до письменників арійського штибу. Не слід забувати і працю «Звичаї нашого народу» Олекси Воропая та фундаментальне дослідження митрополита Ілларіона (Івана Огієнка) «Дохристиянські вірування українського народу». 

 

— У вашій останній книжці ліричний герой роздумує над першоджерелами української літератури, такими, як «Велесова книга» та «Слово про Ігорів похід». Хоча деякі літературознавці вважають, що саме ці давні тексти є літературними містифікаціями. Що ви скажете з цього приводу?

 

— Звісно, що дотепер невідомі автори «Слова про Ігорів похід» і «Велесової книги», але саме вони заклали основи арійства в нашому красному письменстві. Тут варто згадати й Івана Білика, який зробив великий переполох своїм романом «Меч Арея», що торкнувся глибинної праукраїнської історії часів Атили (князя Гатила).

 

Треба відзначити також публіцистику і міфологію Сергія Плачинди. Особисто на мене вплинула капітальна праця українського санскритолога Володимира Шаяна «Віра предків наших». А вже в наші дні — праці Василя Рубана «Берегиня» («Бережа»), Галини Лозко, Сергія Піддубного та інших авторів. Даруйте, якщо когось не згадав. 

 

— Свого часу Левко Лук’яненко прочитав книгу Лева Силенка «Мага Віра» і поділився цими ідеями з Леонідом Кравчуком, який іноді любив в інтерв’ю сказати, що на території України придумали колесо і вперше приручили коня. Трипільською культурою цікавиться Віктор Ющенко і навіть придбав велику колекцію трипільських артефактів. Що б ви сказали про таке захоплення українського політикуму?

 

— Українські політики теж люди — хоч не хоч, а десь їхні гени також озиваються з найпотаємніших своїх фібр. Видається мені, що Левко Лук’яненко і Леонід Кравчук не помилилися в тому, що приручили коня та винайшли колесо саме на наших теренах, адже це засвідчують науковці. Мене тішить те, що батальйон «Азов» сповідує в своїй ідеології світогляд арійства, бо знаємо: якщо воїн сповідує прабатьківську віру, то й політик змушений її сповідувати. Не забуваймо, що українські козаки, хоч і вважали себе християнами, але найбільш освічені з них були характерниками. До речі, в загонах УПА також були відділи з іменами дохристиянських богів. 

 

— А хто такий Ярґ, іменем якого названо вашу книжку?

 

— Із санскриту слово «ярґа» перекладається, як шлях до весняного сонця. Я задумався над тим, що коли є слово «ярґа», то, дотримуючись філософії арійства, має бути і «ярґ» — тобто, і чоловіче, і жіноче начало. Вигаданий мною герой і породжує шлях до весняного сонця. 

 

— У 1996 році в Україні вийшло три книжки: «Шлях аріїв» Юрія Канигіна, «Прабатьківщина аріїв» Юрія Шилова і ваша «Чотирикутна зірка. Арійські притчі»...

 

— Прикметно, що російськомовні книжки Канигіна та Шилова помітили мас-медіа, а на мою, скромну україномовну, майже не зважали. І Канигін, і Шилов своїми творами заохочували українського читача до того, що арійство є щось таке на кшталт слов’янства чи Радянського Союзу, яке має об’єднуватися старшим братом у Москві. На противагу їм я видав наступну книжку «Кощуни. Хроніки волхва», де ще раз наголосив: арійство на українських теренах не має ні старшого, ні молодшого брата, а належить суто українцям.

 

— Ваша перша книжка «Заповіти білих горватів» (1991) уперше подала варіант «горват», а не «хорват». Або історія з іншою вашою назвою: віддавна слово «кощун» несе негативне наповнення («кощунство») — для чого ви ламаєте тисячолітні стереотипи?

 

— У своїй творчості я зробив дві важливі речі: повернув в українську лексику слово «горвати» і «кощуни» — як міфи, створені нашими волхвами, паплюжені віками церквою. А насправді кощуна — це хроніка волхвів. Що ж стосується слова «хорвати», то перший посол Хорватії в Україні Джуро Відмарович, який переклав уривок моїх «Заповітів білих горватів», відзначав, що навіть Республіка Грватська пишеться не як «Хорватія». То чому маємо наслідувати російське перекладацьке невігластво?

 

— В українському суспільстві побутує думка, що ідея арійства з’явилася на противагу інтеграції України до західної цивілізації, що це різновид антизахідного проекту на користь інтеґрації з Росією. З кінця ХІХ століття термін «арійці» почали вживати для означення «обраної нордійської раси», а згодом німців  британців, виправдовуючи їхнє право на панування над «необраними» народами. Далі термін «арійці» широко використовували в Третьому райху, через що він нині практично не вживається як синонім слова «індоєвропейці». Навіть там, де він є цілком коректним, вживають синоніми «індоіранці», «давні індоєвропейці». Що сучасній Україні дає ідея арійства?

 

— Ментально і культурно українці належать до західної цивілізації. Сучасний конфлікт із Росією — насправді цивілізаційний конфлікт. Війна на Донбасі — це війна між західною цивілізацією та азійською, виразником якої є сучасна Росія. Захоплюючись мужністю у відстоюванні європейських цінностей під час Революції гідності, сучасний французький філософ Бернар-Анрі Леві сказав: «Я французький громадянин, я — європейський федераліст, але сьогодні на Майдані, який нагадав Європі про її першочергові покликання, я також українець».

 

Фактично Леві у такий спосіб потрактував ідею Освальда Шпенґлера про старіння європейської культури («Присмерк Європи»). Україна, Литва, Польща — надія старої Європи, її свіжа енергія. У питанні європейських цінностей і свободи ми готові воювати і покласти за це життя, а Західна Європа до цього вже не готова.

 

Вона занадто розбещена комфортом і достатком. Ідея арійства допоможе нам бути сильнішими, сміливішими, енергійнішими — компенсувати покірність, століттями нав’язувану російським православ’ям. Арійство не заперечує християнську любов чи мораль, а повертає до першо­джерел. Сучасне українське суспільство хоче бути цивілізованим, культурно й економічно конкурентним. І арійство — та духовна сила, що допоможе нам такими стати. 

 

— Кожен поважний письменник знає свою читацьку авдиторію? Хто шанувальник творчості Ярослава Ороса?

 

— Уже від перших моїх «Заповітів білих горватів» я маю і ворогів, і однодумців. Приміром, на трасі Рогатин — Яремче є готель «Білі горвати», який тодішній власник назвав на честь моєї книжки. А поет Сергій Пантюк одним із перших присвятив мені вірша як основоположнику українського арійства. Потрібно віддати належне й однодумцю Петрові Матулякові, який не вперше фінансує видання моїх книжок. Мені не бракує шанувальників.