В останні дні старого 2017 року Стокгольмський арбітраж, як і обіцяв, оприлюднив остаточне рішення щодо зустрічних позовів українського НАК «Нафтогаз» та російського «Газпрому».
Перемога нашої держави у рішенні суддів виглядає незаперечно. У цьому ніхто особливо й не сумнівався, тим паче після оголошення проміжного рішення суддів у травні нинішнього року.
На жаль, перемога України не є стовідсотковою. Так, Київ, виходячи із цього рішення, мав би заплатити Москві близько двох мільярдів доларів боргу, а також ще плюс понад три мільярди. Проте, схоже, здаватися без бою «Нафтогаз» не планує і, схоже, знає, як це зробити.
Газові борги: антологія проблеми
Газові українсько-російські взаємини ніколи не були особливо простими, втім, за чутками, саме ця невизначеність і дозволяла декому заробляти непогані, хоча й нечесні гроші, ставлячи перед загрозою цілу країну.
Але у січні 2009 року сталася подія, яка остаточно загнала Україну у глухий кут: за ініціативи тодішнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко був підписаний десятирічний контракт до кінця 2019 року між двома суб’єктами господарювання: «Нафтогазом України» і «Газпромом». Який поставив державу на межу і навіть трохи за межу виживання.
Отже, українська сторона мусила споживати гарантовану кількість російського природного газу: спочатку 40, а потім 52 млрд. кубометрів за рік.
Якщо ж такого обсягу нам не потрібно, то вводився в дію принцип «тейкорпей» — «качай або плати». За яким «Нафтогаз» був змушений оплачувати зайві обсяги палива
Ну а механізм утворення ціни на нього, як передбачали умови контракту, спричиняв до того, що газ для України чомусь виявлявся значно дорожчим за паливо для покупців із Західної Європи.
Спочатку, особливо за часів правління команди Віктора Януковича, суперечливі питання із «російськими братами» намагалися вирішувати кулуарно, ціною політичних уступок: продовжували, наприклад, строки базування у тоді ще українському Криму російського Чорноморського флоту. Що, зрештою, і призвело до всім відомих результатів.
У червні 2014 року Україна нарешті подала на «Газпром» до суду: позов було адресовано до Стокгольмського арбітражу з вимогою скасувати дискримінаційні положення так званого контракту Юлії Тимошенко.
«Нафтогаз» вимагав ретроактивної зміни ціни, повернення переплачених коштів за непереглянуті ціни на газ і ставку транзиту, скасування заборони на перепродажу газу та, головне, скасування принципу «качай або плати».
«Газпром» подав зустрічний позов до «Нафтогазу», в якому вимагав заплатити штрафи за недобраний газ, відповідно до «тейкорпей».
Розгляд справи тривав понад три роки. Спочатку «Газпром» заявив, що хоче отримати з «Нафтогазу» 4,5 млрд. доларів за вже проданий газ наприкінці 2013-го та на початку 2014 року.
Надалі ж сума російського позову зросла до 56 млрд. доларів, зі свого боку «Нафтогаз» також висунув вимогу в сумі кількох десятків мільярдів.
Російський газ дешевший за реверсний?
«Нафтогаз» при цьому свято вірив у нашу правоту і заявляв, що обов’язково переможе. Проміжне рішення арбітражу у травні нинішнього року підтвердило, що українська державна компанія таки мала рацію.
В остаточному рішенні стокгольмських суддів, оприлюдненому днями, йдеться, що арбітраж повністю скасовує позовні вимоги «Газпрому» на 56 млрд. доларів, які стосуються положення «качай або плати». Причому це рішення стосується періоду з 2009 по 2017 рік.
Контракт, утім, як відомо, діє до 2019 року. І на період, що залишився, вимога «тейкорпей» залишається, але вже у значно скромнішому масштабі.
Мінімальні річні обсяги газу, що його Україна зобов’язана купити у «Газпрому», зменшені у десятеро! Тобто із 52 млрд. кубометрів на рік до 5 млрд.
При цьому мінімальний річний обсяг становить 4 млрд. кубометрів.
Іншими словами, починаючи з нового 2018 року до кінця 2019-го Україна мусить купити 10 млрд. кубометрів російського газу. За нинішніми цінами на європейських хабах за цей газ треба буде заплатити близько 2,5 млрд. доларів.
Утім, якщо його вартістьне буде вищою за європейський реверсний, то говорити про якусь шкоду для нашої держави не буде жодних підстав.
Важливий момент: Стокгольмський арбітраж постановив, що Україна не змушена оплачувати Москві за газ, який країна-окупант поставляла до окупованих частин Донецької і Луганської областей.
Всі подальші поставки блакитного палива на ці території для Києва також будуть безплатними: аж до повної деокупації ОРДЛО. Ну а газ, який «Газпром» постачає у ці «чорни діри», не буде враховуватися в обсязі щорічних поставок.
Головним моментом у рішенні суддів, безсумнівно, став перегляд вартості газу для України. «Нафтогаз» успішно відстояв перегляд ціни у бік зниження — відповідно до ринкових умов.
Причому ціну нам зменшили заднім числом: починаючи із другого кварталу 2014 року до моменту, коли ми взагалі перестали купувати газ у «Газпрому».
Ціну зменшили на 27%: із 485 до 352 доларів за тисячу кубометрів. У такий спосіб «Нафтогаз» заощадив за куплене у 2014-2015 роках паливо близько 1,8 млрд. доларів.
Скасували у Стокгольмі і заборону реекспорту російського газу, що його купує «Нафтогаз України». Відтак ми можемо — за потреби — продавати російський газ у будь-яку іншу третю державу. Якщо виникне такий комерційний інтерес.
Експерти вважають найбільшою перемогою юристів, що відстоювали інтереси «Нафтогазу», той факт, що їм удалося змусити «Газпром» дотримуватися при формуванні ціни котирувань на європейських хабах.
Це дозволило би «Нафтогазу» купувати газ на хабах за спотовими цінами мінус затрати на його транспортування. Отже, російський газ для українського споживача міг би стати дешевшим за так званий реверсний.
Усього ж «Нафтогаз» оцінює, що позитивний ефект для держави внаслідок рішення Стокгольмського арбітражу становитиме 75 млрд. доларів.
А трохи ми таки Москві винні
«Газпром», трактуючи рішення суддів, звернув увагу, що документ вимагає від «Нафтогазу» погасити протерміновану заборгованість у сумі 2,019 млрд. доларів.
А також відсотки за протермінування, починаючи з дати оголошення вердикту до моменту сплати, у сумі 0,003% за кожен день протермінування.
Таким чином, як вважають у Москві, Україна мусить заплатити за період із 2011 по 2014 роки, адже арбітраж буцімто відмовив нашій державі у перегляді контрактної ціни.
Аналітики вважають, що у цьому випадку додаткове боргове навантаження може бути доволі відчутним для нашої держави. Адже два мільярди доларів — це приблизно стільки, скільки «Нафтогаз» отримує за транзит російського палива нашою територією.
Втім, є шанси, що нам вдасться уникнути цього платежу: «Нафтогаз», як було заявлено, готує ще один позов до «Газпрому» — з вимогою виплати компенсації за порушення транзитної угоди.
Сума позову — 16 млрд. доларів. До розв’язання трибуналом цієї суперечки НАК, за логікою, не оплачуватиме і російську вимогу про два мільярди.
Серед українських позовних вимог, які залишилися нереалізованими, — ретроактивна зміна ціни, починаючи з 2011 року.
Таким чином Київ сподівався отримати у вигляді неправомірної переплати 16 млрд. доларів. Арбітраж натомість розповсюдив це правило лише на один квартал.
І, нарешті, за газ, отриманий нами у другому кварталі 2014 року, Росії доведеться доплатити. За цей період ми купили у «Газпрому» 7,8 млрд. кубометрів блакитного палива і оплатили за ціною 268 доларів за тисячу кубометрів, а арбітраж, як відомо, поставив ціну 352 долари. Різницю, а це 650 млн. доларів, доведеться компенсувати.
