Хірург-ортопед, завідувач ортопедо-травматологічного відділення Черкаської обласної лікарні Вадим Шевченко — чи не єдиний лікар в Україні, який започаткував соціальний проект із проведення безкоштовних операцій.
Вони розраховані тільки на самотніх стареньких, на сиріт та людей, які опинилися у скруті.
Відтак оплату імплантів, оперативне втручання та купівлю ліків, а це може коштувати до 100 тисяч гривень, беруть на себе його друзі-бізнесмени та він сам.
Жінці загрожувала нерухомість до кінця життя
Біда з 64-річною Надією Волошиною з черкаського міста Кам’янка трапилася вдома два місяці тому. Як кажуть, на порожньому місці: несла відро з водою й упала.
Почула, як в нозі щось тріснуло. Встати самотужки жінці вже не вдалося, тож до хати, попри біль, повзла. Там взяла «мобільник» і викликала «швидку допомогу».
У районній лікарні, куди її привезли, зробили рентген і повідомили — перелом шийки правого стегна, треба ставити протез. Ціна питання — 60 тисяч гривень.
Таких грошей у пенсіонерки, в якої в армії загинув син і яка кілька місяців тому перенесла онкологічну операцію, не було. Тож вона місяць пробула в лікарні, де їй просто кололи знеболювальні.
А потім виписали додому… Жінці «світила» нерухомість до кінця життя.
На щастя, про Надію Волошину дізнався відомий черкаський хірург Вадим Шевченко. Він безкоштовно прооперував жінку.
Разом із Вадимом Вікторовичем ідемо в післяопераційну палату, де лежить пані Надія. Лікар допомагає жінці встати і вона починає крокувати між ліжками, спираючись тільки на паличку.
«Я не вірю, що ходжу своїми ногами! Дякую вам, Вадиме Вікторовичу!» — плаче від щастя Надія Волошина. Жінка зізнається: думала, що вже ніколи не встане.
«Два місяці Надія Петрівна лежала. Два дні тому ми зробили їй протезування і вона вже ходить із паличкою Люди після таких операцій продовжують жити нормальним життям», — розповідає «УМ» хірург.
Вадим Шевченко наголошує, що у таких випадках призначає мінімальну кількість ліків. Ні крапельниць, ні ін’єкцій не робить, знеболює лише парацетамолом.
Це технологія малоінвазивного ендопротезування, наголошує лікар. Пацієнти, пояснює він, встають уже через 4 години, причому з повним навантаженням на ногу.
Оперує на такому ж обладнанні, як у американських та німецьких клініках.
Тепер його мета — ще більше пришвидшити реабілітацію та зробити ендопротезування амбулаторним, щоб пацієнт від початку госпіталізації й до виписки перебував у відділенні тільки 72 години. Адже лікарня морально тисне на хворого, а вдома, як відомо, й стіни допомагають.
«Медсестра — це ще одні мої руки»
Також, зазначає лікар, він проти того, аби біля хворого крутилися родичі. Бо біля рідних вони розслабляються — дай мені чашку, дай ложку. А треба, щоб були активні і все це робили самі.
До того ж, у відділенні, каже він, є досвідчені реабілітологи, які стажувалися за кордоном, є медсестри, адміністратори, санітарки.
В кожного є мобільний зв’язок, тож хворого є кому підтримати і є кому йому допомогти.
«У нас усе розписано погодинно. Пацієнти знають, коли приймати ліки, коли прийде реабілітолог. Ми об’єднали реабілітологів і фізіотерапію. Велика увага м’язам — електростимуляція, кріовплив на м’язи, які зменшують набряк. Спеціальні мотошини для відновлення правильних рухів», — розповідає про процес лікування Вадим Шевченко.
За його словами, для післяопераційної реабілітації у відділенні є сучасне обладнання — американський тракційний стіл для хребта — тритон, різноманітна електростимуляція, англійський комбайн всієї фізіотерапії для суглобів і м’яких тканин, є лімфопреси, лімфодренаж для зменшення набряків на руки і на ноги, апарат піротерапії, як у футбольних клубах «Металіст» та Шахтар», який локально охолоджує суглоб після операції та після ін’єкцій.
Він розповідає, що разом зі своєю донькою Оксаною та її чоловіком Денисом Краснокутським, які є лікарями–інтернами, навіть створили мобільний додаток для пацієнтів.
Там — 64 різноманітні вправи на різні суглоби. Зняли це відео з коментуваннями того, як ці вправи треба правильно виконувати.
«Ми розписуємо пацієнту реабілітацію по годинах, по днях. І вдома, після виписки, людина на планшеті дивиться, приміром, що цю вправу їй треба зробити 20 разів, іншу — 15. І скидає мені звіт. Я знаю, що пацієнт пройшов таку реабілітацію. Тобто він не залишається сам на сам навіть після виписки», — зазначає Вадим Вікторович.
Такий метод реабілітації, уточнює, — це авторська розробка, яка покращує результати операції на 30%.
Загалом хірург Вадим Шевченко протезує всі суглоби, робить операції на ступнях та на хребті. Торік він провів 960 операцій і 4,5 тисячі консультацій. Цього року, каже лікар, цифра операцій виходить ще більшою.
Вадим Шевченко переконаний, що дуже важливим є фаховість персоналу, який працює з хірургом. Тож щиро вдячний за роботу своїм колегам.
«У мене операційна медсестра — Тетяна Іванівна Білостоцька. Ми з нею починали всі операції з ендопротезування і разом набиралися досвіду. Нині я не знаю на Черкащині досвідченішої медсестри, ніж вона. Це ще одні мої руки», — зізнається Вадим Вікторович.
60 відсотків хворих звертаються по допомогу з інших областей
Серед пацієнтів лікаря — не лише жителі Черкаської області, 60% хворих звертаються по допомогу з інших областей України.
Вік людей, яких прооперував Вадим Шевченко — від 19 до 82 років. Свій соціальний проект, наголошує Вадим Вікторович, започаткував задля тих пацієнтів, які залишилися сам на сам зі своєю бідою і яким нізвідки чекати допомоги.
Лікар добре пам’ятає тих людей, яких поставив на ноги. Пригадує, як звернулася молода жінка з викривленими ногами, через що змушена була ходити боком.
«Ми почали операцію з одного суглоба, через два місяці зробили другий, потім за одну операцію вирівняли стегно, гомілку і ступню. І зараз вона добре ходить. Зізналася, що збирається завагітніти й народити дитину», — каже хірург.
Лікар досі спілкується з літньою пацієнткою, якій ще у 82-річному віці прооперував два коліна і кульшовий суглоб. Тепер вона щороку дзвонить на його день народження, щоб привітати.
Недавно він запитав її, скільки вам років? Каже, що 91. А як себе почуваєте? А вона: «В мене серйозні проблеми!». «Запитую: «Болять суглоби?». Та ні, каже, які там суглоби, в мене тиск 160», — усміхається Вадим Шевченко.
І додає: якби десять років тому не прооперував жінку, нині б її вже не було на білому світі, згоріла б від болю та нерухомості.
А колись, каже Вадим Вікторович, привезли стареньку, згорблену трохи не до землі, вона не могла навіть підняти голову.
Прооперував її, вирівняв хребет, зафіксував титановими пластинами. Тепер жінка радіє, що дивиться на світ, як і всі, не згинаючись.
Коли було багато поранених в АТО, Вадим Шевченко теж їх лікував. Разом із колективом купували для них ліки та імпланти, оперували безкоштовно.
Врятували й двох жінок-волонтерок, авто яких під Дніпром злетіло з дороги. В однієї з них був перелом руки й ноги, в іншої — роздроблені плече та кульшовий суглоб.
Їх прооперували, але в однієї через діабет не прижилися ні пластина, ні суглоб. Три місяці знадобилося, аби вилікувати — відновили руку, наростили кілька сантиметрів кістки.
Частину коштів самі оплатили, частину — Черкаська обласна рада.
«Проводитиму безкоштовні операції доки вистачить сил»
«Цього року рятували хворого з тяжкою травмою тазу. Він із Золотоноші, потрапив із родиною в аварію під Переяславом. Жорстока доля: його машина зіштовхнулася з авто його сусідів із Золотоноші, тоді загинуло п’ятеро людей», — розповідає Вадим Вікторович.
А ще не може забути випадок, коли оперував хлопця з Черкас після падіння з четвертого поверху. У нього були роздроблені п’яти, перелом таза та хребта.
Склали його кістки на обох п’ятах, відновили форму стопи і зробили шкіряну пластику. Рік лікувався, тепер ходить, а тоді навіть стояло питання про ампутацію.
«Ми кожному пацієнту після виписки вкладаємо в його карточку наше спільне фото. Щоб він пам’ятав, який лікар йому допоміг», — зазначає хірург Шевченко.
Пацієнти до лікаря Шевченка телефонують постійно, пишуть листи на електронну пошту, просто приїжджають на консультації, а нерідко потрапляють до нього завдяки «сарафанному радіо».
Не так давно приїхав чоловік з Одеси. Розповідає: йду по «Привозу» й шкутильгаю. А продавчиня дізналася, що болить кульшовий суглоб, і дала телефон Вадима Шевченка, який її чоловікові свого часу допоміг.
«Ніколи і ні в якому віці не треба опускати руки. А слід шукати того, хто може допомогти», — розмірковує завідуючий відділенням.
Його самого у дитинстві теж врятував лікар, коли у 7-му класі захворів. Василь Петрович Уманець, травматолог Шполянської районної лікарні зробив йому дві операції.
Тоді Вадим Шевченко й вирішив стати травматологом. Закінчив школу із золотою медаллю, потім медінститут, а оперувати і протезувати вчився у черкаських лікарів — Валерія Петровича Черняка та Олександра Євгеновича Лоскутова.
«Тепер від допомоги хворим отримую моральне задоволення. Жити без болю — це найбільший подарунок, який можу для них зробити. А коли комусь допоміг, хочеться це продовжувати. Щоб мої діти пишалися і вчилися в житті діяти так само», — зізнається хірург Шевченко.
Але, наголошує він, яким би ти досвідченим не був, вчитися треба постійно. Тож він їздить по досвід до колег у країни Європи, в США. Ось недавно повернувся з Ірландії, де стажувався у приватній клініці.
Наразі у Черкасах він будує свою приватну клініку. Каже, не збирався цього робити. Але коли його діти вирішили також стати ортопедами, зрозумів, що має збудувати таку лікарню.
Щоб із першої цеглини донька та зять бачили, як зводиться лікувальний заклад, щоб він пройшов через їхню душу та руки і вони у ньому так само допомагали людям.
«Нова клініка на вулиці Можайського буде чотириповерховою, на 25 ліжок. Будівництво закінчимо через рік. Перший поверх — це кабінети прийому, рентгену, реабілітації для амбулаторних пацієнтів. На другому — одномісні палати з виходом на терасу, щоб пацієнт не залишався у чотирьох стінах. Третій поверх — дві сучасні операційні та реанімація, а четвертий — 18 палат для тих, хто проходить реабілітацію», — розповідає Вадим Вікторович.
І тут теж робитимуть безкоштовні операції. Свій соціальний проект хірург Шевченко називає безтерміновим. Каже, що оперуватиме безплатно доти, доки на це вистачить сил. Бо не все у цьому житті вимірюється грошима.
