На порцеляновому посуді, який розписує український художник, викладач Львівської академії мистецтв Олександр Опарій, — незалежно від пори року, життя квітне.
Петриківський розпис майстра — зазвичай флористичний, завжди — багатий на складні елементи.
Митець уперше побачив петриківський розпис у шкільному підручнику з образотворчого мистецтва.
Сьогодні у палітрі робіт майстра серед розписаного посуду переважають синьо-блакитні тони.
Пензлі з маминого сільського обійстя
— Олександре, розкажіть про серію декоративних тарелей «Квіти України». Чому її назвали саме так?
— «Квіти України» — це, зрозуміло, узагальнена назва. Майстри з інших країн Європи на порцеляну наносять ботанічні і польові квіти, у нас же домінуючим є петриківський розпис. Саме українські вироби з порцеляни і розпізнають у світі за цим розписом. Тож недарма петриківський розпис вважають візиткою України.
— Достеменно знаю, що ви жодного разу не були у селищі Петриківка. А як давно почали розписувати петриківським розписом?
— Справді, не був. Просто хотілось навчитись так малювати. Хоча не менше, скажімо, люблю вишивку Полтавщини, ткацтво Кролевця, майоліку Василькова.
Навчався самотужки, черпав практичні поради Пелагеї Глущенко з книги «Прикрась свій дім», що вийшла друком у видавництві «Техніка». Раніше займався петриківським розписом лише у зимові свята та у період відпустки. Тепер це улюблене заняття стало звичним. Бо бачу, що петриківський розпис несе в собі естетичну функцію, виховує у людини смак. Смак до прекрасного. До речі, часто мене запитують, чи можна вживати їжу з розписаної порцеляни. Кажу: можна, але лише мені. Звісно, це жарт.
— Кожна ваша розписана порцеляна напрочуд красива. Зрозуміло, якість залежить і від знарядь праці. Які чудодійні пензлі використовуєте?
— Пензлі роблю власноруч із шерсті сільського котика, який живе у мами у селі поблизу містечка Ромни, що на Сумщині. Власне, де і пройшло моє дитинство.
У Ромнах існувала давня традиція — Іллінський ярмарок, що тривав сім тижнів і де можна було купити різноманітну порцеляну. Це був колись найбільший ярмарок на Наддніпрянській Україні. Оповідають, що саме на одному з таких ярмарків Тарас Шевченко почув розповідь, яка лягла в основу «Наймички».
— Оскільки мову ведемо про квіти на порцеляні, у реальному житті які з них подобаються найбільше?
— Іриси, жоржини, тюльпани. У батьківському дворі щороку квітнуть тюльпани — близько 70 сортів.
— Які ще назви придумуєте своїм виробам?
— Маю «Квіти для мами», «Калиновий гай», «Квіткова рапсодія», «Вечірні сутінки», «Жовтожара квітка», «Паморозь»...
Серійне виробництво і лічені зразки.
— Якими кольорами зазвичай розписуєте порцеляну? Який колір улюблений?
— Малюю різними кольорами. Говорять, що я більше відчуваю холодну гаму. Люблю створювати композиції в зеленій гамі, синьо-блакитній гамі. Чим менше використано кольорів, тим легше узгодити всю композицію в цілому.
— Які узори переважають на порцеляні?
— Якщо петриківкою декорую, то у квіткові мотиви, зазвичай у композиції, додаю пташок, метеликів, бджіл. Інколи декорую вироби — графікою — сільський український пейзаж (Україна ХХ ст.). Графіка створена на основі своїх квіткових писанок.
— Чи колекціонуєте порцелянові вироби: свої та інших майстрів?
— Маю небагато виробів. Втім є, зокрема, мейсенський кухлик ХІХ століття. У саксонському Мейсені зародився європейський фарфор. Там у 1710 році відкрили першу в Європі фарфорову мануфактуру. На жаль, деяких своїх виробів не маю. В селищі міського типу Городниця Житомирської області на заводі, де я працював після закінчення Миргородської керамічного технікуму, майже всю порцеляну пакували і вивозили з міста. Її навіть не було у магазинах. Хоча на художню раду заводу я подавав 14 малюнків-зразків, 12 із яких затвердили, зокрема набір чайників, так зване «тріо»: більший, середній і менший. Утім, у виробництво запустили лише чотири зразки, оскільки вироби треба було робити згідно з ГОСТом, а скопіювати точно розпис не всі майстри могли. Іноді мені доводилося йти в живописний цех і домальовувати...
— Що цікавого знаєте про виробництво сучасної порцеляни?
— В Іспанії є завод Lladro, у якому виробляють лімітовані скульптури — всього-на-всього 30 штук. І форми, і модель після відливу знищують у присутності нотаріуса. В Угорщині є також завод Herend — там виготовляють вироби з ручним розписом, це чи не найдорожча нині порцеляна в Європі.
— Олександре, якою має бути порцеляна?
— Знаєте, у китайців є багато визначень, якою має бути порцеляна — біла, як місяць, тонка, як папір, дзвінка, як гонг, прозора, як скло. А ще — зроблена з любов’ю.
