Навіть непосвячені у тонкощі роботи правоохоронних і, зокрема, антикорупційних структур розуміють, що клоунада публічного з’ясовування між ними стосунків навряд чи допоможе справі законного приборкання умільців, які вправно використовують своє становище високих посад для власного збагачення й інших вигод.
«Україна молода» звернулася до екс-заступника Генпрокурора Віталія Каська по коментарi стосовно останніх змін, дій і призначень в антикорупційних органах.
— Віталію, із 20 листопада цього року мало почати функціонувати Державне бюро розслідувань і, відповідно, розпочати досудове слідство справ, які зараз розслідуються органами прокуратури. Є законопроект 7278, який би продовжив повноваження ГПУ у цих справах до 1 січня 2019 року. Однак, він досі не був включений у порядок денний засідання Верховної Ради. Кому вигідна така ситуація? Як довго можуть затягувати з її вирішенням?
— Хоч як би називалися всі такі законопроекти і що б вони передбачали, вони жодним чином не можуть скасовувати вимоги Конституції, за якими виконання функцій слідства прокуратурою припиняється після створення відповідних органів слідства, у нашому випадку — ДБР. Тому відразу після того, як ДБР розпочне своє функціонування, прокуратура має передати відповідні кримінальні провадження ДБР та НАБУ (відповідно до встановленої законом підслідності).
Вочевидь, затягує цей процес сама прокуратура, до того ж з цілковито ірраціональних причин, оскільки прокурор у будь-якому разі — за чинним кримінальним процесом — керуватиме слідством будь-якого органу, у тому числі ДБР. Це виглядає швидше як небажання продемонструвати слабкість, якою зовні може здаватися втрата цим органом функції безпосереднього розслідування злочинів.
— Експерт Реанімаційного пакету реформ Олександр Лємєнов стверджував, що кандидатуру Романа Труби на директора ДБР погоджував секретар РНБО Олександр Турчинов безпосередньо з Петром Порошенком. Ви вірите у незалежність конкурсного відбору?
— Мені не відомо про те, хто саме давав які погодження, але загальний тренд уже давно зрозумілий. Будь-які «конкурси» в Україні на серйозні державні позиції є цілком контрольованими і результат їхній визначений наперед. Він є наслідком внутрішніх політичних «договорняків» і ніяк не залежить від професійних та особистих якостей кандидатів.
Доволі часто доводиться чути, що немає з кого обирати, бо оце й усі, хто висловив бажання. Звичайно, адже все менше адекватних людей матимуть бажання брати участь у конкурсах з наперед визначеним результатом. Для незалежної від влади людини це згаяний час і маса бруду на голову від «правильно заряджених» членів конкурсних комісій у процесі таких «конкурсів».
— Незадовго до 20 листопада було кілька публічних взаємозвинувачень між тими, хто має боротися з корупцією. Співробітниця Нацагентства звинуватила голову НАЗК Наталію Корчак у фальсифікаціях перевірок електронних декларацій. Потім у НАБУ заявили про розслідування можливих фальсифікацій у НАЗК. Окрім того, провадження проти керівника НАБУ Артема Ситника відкрила ГПУ через імовірне розголошення державної таємниці. Можете змоделювати, що насправді відбувалося за лаштунками?
— Триває війна більш підконтрольних владі органів з менш підконтрольними з метою послабити в кінцевому рахунку в цій війні всіх та отримання повного контролю над ними. Загалом події останніх місяців остаточно переконали мене у тому, що створення за нинішньої системи влади будь-яких нових антикорупційних чи судових інституцій є ні чим іншим, як витрачанням часу і ресурсів.
— Ще у жовтні відбулася акція під ВР, учасники якої вимагали і прийняття законопроекту про Антикорупційний суд, який мав почати діяти — за попередніми обіцянками влади — ще влітку. Чи доречно ухвалювати норми, якщо відносно них існує негативний висновок Венеціанської комісії? І, за вашими прогнозами, чи виходитимуть надалі активісти демонструвати свою позицію?
— Є різні табори у ставленні до антикорупційного суду — від явно негативного до вкрай позитивного. Проблема в тому, що більшість в обох цих таборах не цікавить справедливе правосуддя. Перших цікавить уникнути відповідальності за корупцію, а других найчастіше — легалізація розслідувань НАБУ, незалежно від наявності чи відсутності складу злочину, доказів вини, дотримання прав людини при розслідуванні тощо.
Моє ставлення просте — в Україні має запрацювати справжнє правосуддя в усіх судах, а кількість виправдальних вироків не має бути такою, як у поліцейській державі (до 1%), що ми маємо зараз. Коли правоохоронна система припинить бути суто репресивною, тоді можна буде думати про спеціалізацію судів, у тому числі з розгляду корупційних злочинів. А наразі така ідея призведе просто до створення повного репресивного циклу (затримання — слідство — обвинувальний вирок без розбору), який із задоволенням очолить влада, котра вже заявила про повну підтримку ідеї антикорупційного суду.
— Із наближенням виборів в Україні, як правило, незалежність від влади правоохоронних органів і судів донедавна зменшувалася — як шагренева шкіра. Чи загрожує владний контроль антикорупційним органам із наближенням весни 2019 року?
— Підконтрольність правоохоронної системи є і наразі більш ніж достатньою для вирішення політичних цілей. Наскільки останньому зi ще живих антикорупційному органу — НАБУ — вдасться реально вийти з нинішньої ситуації і продемонструвати нову якість (як з точки зору незалежності, так і з точки зору методів роботи) — залежить від самого НАБУ. Вікно можливостей значно звузилося, але ще не зачинене остаточно.
