Останні сiм років мого життя нерозривно пов’язані з Олексієм Долею.
Хоч знайомі значно давніше, але тісно спрацювалися зараз. «Майстер-клас», «ПроОбраз», «Культ предків» ми знімали разом.
Двічі об’їхали всю Україну вздовж і впоперек, добиралися до найглухіших сіл і найвіддаленіших куточків. Він усюди знаходив красу.
Любив Луганщину з її крейдяними горами, там у видолинках серед ковили так гарно було слухати вітер.
Любив Крим iз його степовими курганами, вкритими червоними маками, серед яких якось знайшов дикі гіацинти.
Любив Полісся з його архаїкою дерев’яних зрубів і вкритими мохом лісів.
Любив Карпати з копичками та осінніми крокусами. Любив свою рідну Полтавщину і говорив про неї найчастіше.
Про весільні короваї, про плахти, про веснянки та ще купу всього. Він навчив розуміти і любити все й мене.
Був iще підлітком, коли в його життя прийшла етнографія. Закоханість у свою справу він проніс через усе життя. Інтуїтивно відчував фальш і не терпів її ніде. Умів вибирати людей.
Жартував, що всі ми пов’язані Долею.
Останні роки активно займався волонтерством, допомагав пораненим бійцям. А про себе не подбав. Що хворий, виявив випадково і занадто пізно.
Неоперабельна пухлина, метастази, жодних шансів. Він тримався гідно. Хоч знав, що часу мало. Прийняв постриг як отець Нестор, давно до цього йшов.
У моєму телефоні купа спільних фото, а у пам’яті — спогадів. Мені він став колегою, учителем, другом. Тепер на серці пустка.
Я пам’ятатиму. Буду вдячною. Молитимусь. Спочивайте з Богом...
Наталка ФІЦИЧ,
телеведуча, авторка книжки «Культ предків»