У початкових класах раніше навчали чистопису.
І до сьогодні пам’ятаю каліграфію старенького тоді вже вчителя, який писав чорнильною ручкою.
Потім настала ера кулькових ручок. Зрештою, комп’ютерна пора... І красиве письмо ніби кануло в Лету. Утім не все так погано.
Принаймні талановита художниця-каліграф Ольга Верменич багато знає про каліграфію і популяризує красне письмо.
Письмо як творчість
— Олю, чим вас так привабила каліграфія? І загалом, що криється у такому напівтаємничому слові, як «каліграфія»...
— Літери мене приваблюють із чотирьох років. Саме тоді почала їх витинати просто ножицями. З часом зрозуміла: каліграфія — це не тільки красиве письмо, а ще й емоція. Кожна літера має кілька прошарків інформації. Вона є і звуком, і буквою, і сакральним символом.
І сьогодні моя місія — популяризувати цей різновид творчості. Я б сказала, що переді мною стоїть надзавдання: залучити якомога більше людей до цього творчого процесу. Ми часто під словом «каліграфія» маємо на увазі чистопис — те, чим займалися у школі. Тобто палички і гачечки — попередня робота над літерами. Наразі у школі, яку я започаткувала в Києві, приходять люди, у яких є цікавість до гарного письма. Ми починаємо заняття також із паличок і гачечків, щоб, як кажуть, потоваришувати з інструментом. Бо інструмент не завжди «слухняний». Хоча зараз такі інструменти, що не роблять клякс, як колись.
— Якими сьогодні інструментами можна писати каліграфічно і красиво?
— Для красивого письма підходять калам, пласке перо, гостроконечне перо. Зрештою, рейсфедер, яким у радянські часи жінки корегували брови, а чоловіки креслили космічні кораблі, а художники-оформлювачі писали афіші.
А можна піти на болото та вирізати очеретяну паличку. Навіть із будяка можна вирізати «писало-калам». Утім вважається, що найкращий калам виготовляли з тросника, привезеного з понизов’я Нілу, який, коли пишеш, ніби співає. Кожен інструмент має свій голос, свій характер.
— Які варіації написань може робити перо?
— Світ гостроконечного пера: розчерки, закрутки, вибагливі прикраси літер — усе підкорюється цьому інструментові. Красне письмо. Написано красиво — (калос). А якщо написано червоним, то це ще буде урочисто. Цю інформацію треба урочисто донести. Пласкі пера — у яких плаский кінчик — зроблені за типом каламів, якими писали у давнину (каль, ам) — те, що пише.
Козацький Скоропис має характер бойового танцю
— Які стилі притаманні саме українській каліграфії?
— В’язь, напівустав, устав та скоропис. Скажімо, в’язь видовжена, щоб умістити побільше інформації. На невеликий аркуш дорогоцінного паперу або пергаменту потрібно було вмістити чимало тексту. Саме через це виникли вузькі літери та лігатури — поєднання кількох літер в один знак.
У козацькому скорописі — закручені літери, важко читані і пишуться гострим пером. Зазвичай писали писарчуки, які не брали участі у боях, щоб не вбили цінного кадра. Козацький скоропис має характер бойового танцю, а деякі елементи схожі на шаблю.
— То тому ви так часто порівнюєте перо із шаблею...
— Справді, до шаблі прирівнюю перо. Що спільного в озброєного шаблею козака та каліграфа? На перший погляд — нічого. Проте для обох характерні стовідсоткова зосередженість у рухах, ореол романтизму давніх часів навколо професії та щоденна праця задля досягнення майстерності. Навіть їх реманент схожий: гостре перо каліграфа у вправних руках стає зброєю, а шаблею майстерно «виписують» візерунок смерті під час бою.
Козацький скоропис — то відображення історичного тла, на якому він виник. Це доба Бароко! Невимушений, вільний, широкий, і в рухах несподіваний. Експресивні шаблевидні елементи розсікали площину паперу під звуки бандури. Козацькі писарчуки інструментом для письма використовували перо гусака. Причому шульги брали з правого крила птиці, правші — з лівого.
— А самі у роботі використовуєте пташине перо?
— До пер відношусь як до атмосферного аксесуара. Коли є автівки та гіроскутери, на конях їздять задля екзотики або фанати. Скажімо, сойфери досі пишуть пташиними перами. Але це — вимога релігії.
Якщо зануритися в історію, то користувалися пір’ям у проміжок між кінцем VI та кінцем XIX століть. Якщо, скажімо, художникові або письменникові не вистачало грошенят, він купував гусячі пера. Той, хто мав кошти, бавивсь лебединими. Художники для тонких ліній брали воронячі. Перо качки, орла, індички, яструба та сови теж можна було вмочати у чорнило.
— До речі, живучи у вік новітніх технологій, де берете чорнило?
— Можна купити і можна зробити власноруч, тим паче що зараз осінь і визріли гали (це таке захворювання дерева) на листі дуба. Це так звані кульки на листі. Тож їх можна зібрати у скляний посуд, покласти туди мідний чи залізний предмет та залити водою. Через два тижні будуть готові «історичні» чорнила.
— Чи є у Ольги Верменич улюблена літера?
— Усі мені улюблені. Немає головних чи другорядних літер, усі вони головні, тому що кожна — система. І кожна абетка — це суцільна система з систем. Якщо вилучити з неї якийсь елемент, то порушимо всю систему в цілому.
