У Галереї мистецтв «Лавра» у Києві художник і дизайнер Зінаїда Ліхачева з 25 листопада по 2 грудня представляє усі свої роботи — а це понад 30 проектів, над якими вона працювала протягом останніх семи років.
Серед них — інсталяції, об’єкти, аксесуари, текстиль та інші роботи, виконані в різних медіа.
Експонати об’єднані ключовими темами її досліджень української народної культури.
В окремому залі транслюватимуться відео, створені Зінаїдою Ліхачевою, зокрема з проектів Mute, «Трансформація», «Чорне намисто», «Осінь така мила».
Основна тема робіт художниці — образи й міфологеми жіночого, проблеми жіночої ідентичності в українській та світовій культурах.
Працюючи на межі різних жанрів сучасного мистецтва (перформанс, інсталяція, скульптура, відео) й суміжних практик (сценографія, музика, кіно, театр), Зінаїда Ліхачева звертається до соціокультурних універсалій та архетипів, які традиційно асоціюються з темою «жіночого».
Для передачі актуальних для культури смислів мисткиня використовує традиційну образність, ритуали й ремесла.
Працюючи над проектами, вона часто проводить культурологічні й етнографічні дослідження, знайомиться та спілкується з носіями архаїчних форм знань і практик.
«Кожна моя робота — це я, — зізнається Зінаїда Ліхачева. — Моє тіло, моя самість. Жіночність, звільнена від соціального гніту. Життя й смерть, побачені крізь призму рідної мені культури. Різноманіття її енергій та ритуалів, що здатні трансформувати уявлення про буття. Зв’язок поколінь, втрачений, відновлений, заново переосмислений. Традиції, які не затуляють собою сучасність, існують не наперекір, а одночасно й нарівні з нею».
Унікальність цієї акції у тому, що художник запропонує відвідувачам забрати з галереї будь-який предмет мистецтва, що сподобався.
А на його місці просить залишити лише письмове повідомлення художниці — відгук, який, у свою чергу, стане частиною експозиції.
Таким чином Зінаїда Ліхачева намагається порушити питання процесу творення й результатів творчості, переглянути саму ідею необхідності музеєфікації.
А головне — наголосити на тому, що мистецтво сьогодні має бути більш відкритим і соціально спрямованим.
«Використовуючи художні методи, я завжди хотіла нагадувати й розповідати про традиції нашого народу, «перекладаючи» витоки нашої ідентичності на мову й форму сучасного мистецтва, — продовжує мисткиня. — А ця акція, наче певний маніфест, підбиває підсумок у важливому й довгому процесі моїх досліджень, водночас даючи змогу кожній роботі з виставки стати частиною чийогось особистого простору».
Тож логічним завершенням акції має стати абсолютне очищення простору від робіт художниці. А на їх місці мають залишитися винятково листи-послання глядачів.
