Міжнародний валютний фонд у найближчі тижні планує продовжити переговори з українською владою стосовно проекту державного бюджету України на 2018 рік, повідомили на початку тижня в МВФ.
«Обговорення триватиме протягом наступних тижнів, щоб забезпечити відповідність в ухваленому бюджеті показника дефіциту в 2,5% ВВП, узгодженого в рамках підтримуваної фондом програми економічних реформ України», — зазначили в МВФ за підсумками візиту до Києва місії фонду, який відбувався з 9 до 17 листопада.
А гроші де?...
Підсумовуючи вищезгаданий візит, слід зазначити, що головна проблема української влади полягає в тому, що у співпраці з МВФ вона, як завжди, метушиться між табором розумних і красивих.
Бути розумним у даному випадку означає виконати взяті на себе зобов’язання, а бути красивим — не зіпсувати остаточно імідж перед виборами і не впасти в очах електорату.
Поєднати і те, і друге доволі проблематично.
Хоча уряд Гройсмана й демонструє немислиму еквілібристику, досягти виконання обох завдань поки не вдається.
Саме через це черговий транш МВФ цього року нам, скоріше за все, не «світить». І місія Міжнародного валютного фонду, котра щойно поїхала з України, приїжджала сюди зовсім не для того, щоб обговорювати це питання.
З 9 по 17 листопада у Києві перебувала так звана «технічна місія» МВФ. Хоча подібної дефініції в офіційних колах уникають.
Але це секрет Полішинеля: група експертів, що прибула під прапорами МВФ, усього лише вивчала проект Держбюджету на 2018 рік. І не більше.
До перегляду програми фінансування такий візит не має відношення. Хоча в разі позитивного перегляду програми Україна могла б розраховувати на новий транш.
Але представник Фонду в Україні Йоста Люнгман чітко зазначив, що МВФ визначиться з датою наступної фінансової інвазії не раніше, аніж побачить для цього «позитивні підстави».
Останніх наразі немає, хоча український уряд посилено створює їх видимість.
Зайве нагадувати, що ключове питання, з якого розходяться погляди уряду та його кредиторів, це ціна на газ для населення.
Україна пообіцяла прив’язати її до середньорічної вартості палива на європейському ринку — іншими словами, йдеться про формулу «німецький хаб+».
Під це зобов’язання Україна отримала в квітні транш в 1 мільярд доларів. Але вже у липні уряд зрозумів, що поквапився влізати у подібну кабалу.
Адже виконання урядової постанови №187, яка була погоджена з МВФ, призведе до здорожчання газу для населення майже на 19%. Зрозуміло, яке суспільне обурення викличе подібний стан речей.
Питання «чим думав уряд, пристаючи на подібну вимогу», попри всю брутальність подібного формулювання, є дуже доречним.
Пояснення міністра Реви щодо «форс-мажора», в умовах котрого було ухвалено постанову №187, не витримують жодної критики.
Тоді, мовляв, очільники країни не прорахували усі можливі ризики. Але правда полягає навіть не у відсутності стратегічного мислення.
А у тому, що, як каже Рева, у квітні уряд працював «в умовах гострої політичної та економічної кризи».
Бажання нівелювати наслідки такої кризи зрозуміти можна, проте ціна виявилася зависокою. Тепер МВФ зайвий раз укріпився в думці про Україну як про вкрай ненадійного партнера.
А ситуація, котра склалася з ціною на газ, є просто-таки класичним цугцвангом — коли кожен хід (яким би він не був) здатен лише погіршити стан речей.
Позиція Фонду в даному питанні, скоріше за все, лишатиметься незмінною. У Вашингтоні наполягатимуть на виконанні Україною своїх зобов’язань щодо ціни на газ.
Якщо партнерів не вдасться переконати, перед урядом постане невтішна дилема: піднімати ціну або порушувати дух і букву угоди.
І в тому, і в іншому випадку знайдуться ображені, й вибір полягатиме лише в тому, з ким «краще» сваритися — з МВФ чи з власним електоратом.
Третій, тобто проміжний, варіант полягатиме у відтягуванні рішення — як мінімум до кінця опалювального сезону.
Інтуїція підказує, що Гройсман і його команда підуть саме цим шляхом, хоча це, звичайно, не є вирішенням проблеми.
Обіцянки-цяцянки
Погано те, що майже аналогічна ситуація має місце й у зв’язку з пенсійною реформою. В чому подібність? Та все ж у тому бажанні всидіти на двох стільцях.
З одного боку, парламент ухвалив так званий «реформаторський» пенсійний кодекс, де розмір пенсії є жорстко обумовленим страховим стажем.
Такий захід дозволив відмовитися від підвищення пенсійного віку, на чому наполягав МВФ і що могло категорично не сподобатися населенню.
Але є суттєвий нюанс. Були пом’якшені вимоги щодо стажу для громадян похилого віку, які наразі не мають достатньої кількості страхових років.
Подібна категорія пенсіонерів отримуватиме виплати на рівні мінімального прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
Джерела стверджують, що у наших кредиторів подібна гуманність за державний кошт уже викликала певні запитання, проте чи будуть вони мати вирішальне значення, поки що невідомо.
Адже, окрім пенсійної реформи, МВФ може спитати й про інші речі. Наприклад, про те, як поживають обіцянки України здійснити масштабну приватизацію та запустити Антикорупційний суд. І тут уряду знову не буде чим крити.
Меморандум з МВФ передбачав, зокрема, що чинний закон про приватизацію буде змінено, причому дедлайн таких змін добіг кінця іще наприкінці 2016 року.
Верховна Рада 9 листопада проголосувала за відповідний законопроект у першому читанні, проте коли відбудеться ухвалення його в цілому, сказати складно.
В кожному разі та велика приватизація, про яку так багато йдеться вже не перший рік, все має вигляд iще бiльшого міфу.
Так само, до речі, як і Антикорупційний суд, з котрим також усе непросто. Президент Порошенко, схоже, ніяк не може визначитися з власним ставленням до даної проблеми — попри те, що відповідна обіцянка партнерам із МВФ теж мала місце.
8 листопада глава держави підтвердив свою відданість ідеї про Антикорупційний суд, хоча кількома місяцями раніше Президент стверджував, що кожен український суд має бути антикорупційним за своїм покликанням, тобто потреба в окремому органі не є доведеною.
Іще Порошенко висував ідею створення антикорупційної палати, а не окремого суду.
Однак iз моменту розгортання під парламентом протестного майдану Президент, схоже, вкотре змінив точку зору.
Тепер він сам буцімто квапить події і звертається до спікера Парубія з пропозицією створити робочу групу для розробки концепції Антикорупційного суду.
Цілком очевидним є бажання влади «забалакати» даний процес, адже, коли йдеться про чергову «робочу групу», стає зрозумілим, що насправді історія затягнеться на місяці (якщо тільки не на роки).
Тим часом вимога МВФ з цього приводу лишається незмінною — в Україні має бути створений спеціалізований суд для боротьби з корупцією. При цьому бажано, аби запрацювати він міг уже до кінця 2018 року.
Уперте небажання парламенту (а отже, й сил, які мають на нього вплив) вирішити питання своєї ж компетенції, тобто ухвалити необхідні для просування вперед закони, пояснити доволі складно.
Чи походить подібний саботаж від елементарної недалекоглядності (аби не сказати — дурості), чи й тут задіяні певні механізми реалізації чиїхось персональних інтересів — невідомо. Швидше за все, місце має і перший, і другий чинник.
Та якщо у питанні ціни на газ зволікання із його вирішенням ще мають під собою певну мотивацію, то у небажанні працювати, яке демонструє і уряд, і парламент, резони знайти неможливо.
Що ж стосується проекту держбюджету, котрий вивчатиме «технічна місія» МВФ, то й тут існують певні складнощі.
Експерти зауважують, що у Фонді незадоволені тим, як при виконанні бюджету Україна розпорядилася конфіскованими в оточення Януковича коштами.
Йдеться про суму в 1,1 мільярд доларів. На переконання МВФ, ці кошти мали піти на покриття дефіциту бюджету, але їх використали на інші потреби.
Словом, питань у МВФ до українського уряду наразі більше, ніж відповідей. Тож ясність є тільки в одному: до кінця поточного року наша держава, швидше за все, не отримає жодних траншів. Доведеться виживати без них.
