14 вересня у кафедральному Свято-Преображенському соборі Вінниці святкували потрійне свято: день Собору Вінницьких святих, св. Симеона Стовпника та день ангела керуючого Вінницькою єпархією митрополита Симеона.
Було відправлено молебень усім святим землі Вінницької (святим Російської православної церкви, які мали відношення до Вінниччини) і преподобному Симеону Стовпнику за здоров’я усіх мешканців та поміч у добрих справах та починаннях.
Після Богослужіння вперше йшла хресна хода навколо храму з іконою Собору Вінницьких святих. На іконі зображено цей храм, а на його тлі — 15 угодників Божих.
Зі святом привітали вінничан і митрополита Симеона — з днем ангела — та взяли участь у ході голова Вінницької ОДА, голова облради, міський голова, народні депутати, начальники обласних служби безпеки та Головного управління Національної поліції, керівники фіскальної служби та Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та ще купа різних високопосадовців.
Була й нагорода владиці за волонтерство. Генерал-лейтенант, керівник Антитерористичної операції, подякував митрополиту за внесок у зміцнення обороноздатності Збройних сил України й активну громадянську позицію в підтримці цивільного населення Донбасу. Очевидно, мав підстави.
Хоча митрополит, розумна людина з українським корінням, яку виховала Російська православна церква та яка служить цій церкві, не визнає українську мову як гідну для проведення служби Божої.
У Вінниці на щорічних православних виставках вам запропонують «пріложиться» до ікони Преподобного Лаврентія Чернігівського, зауважуючи, що всі його пророцтва збуваються. Із книжки про його «житіє», надрукованої у Почаївській лаврі, можна зрозуміти, що це людина з гуманістичними переконаннями, вірна РПЦ.
Але чи згодні ви, службовці України, які взяли участь у нещодавньому святкуванні у Вінниці, з його твердженнями: «...И позже по их (жидов) указке поляки узаконили нам понятие Украина и украинцы, чтобы мы охотно забыли свое название русский, навсегда оторвались от святой православной Руси».
Його пророцтва, що збуваються, такі: «Россия вместе со всеми славянскими народами и землями составит могучее Царство. Окормлять его будет царь православный, Божий помазанник... Русского православного царя будет бояться сам антихрист. При антихристе будет Россия самое мощное царство в мире...»
І моляться в церквах Московського патріархату за те царство, і все російською мовою. Кому не зрозуміло, чому?
А що ви, люди, знаєте про Симеона Стовпника, день якого святкували 14 вересня у Вінниці? Із житія дізнаємося, що стояв день і ніч, мов стовп, та майже безперервно молився.
Був ще один із вінницьких святих, Антоній Печерський, що жив у печері, яку сам і вирив, і також безперервно молився, обмежуючи себе в їжі та воді.
«Смирення», «приниження», «простота» — ось що пропонує нам церква із житій святих угодників (хоч російська приказка говорить, що «простота — хуже воровства»).
«Аби слова, хоч бред второзаконія,
А що сильніше підпирає твердь —
молитва преподобного Антонія
чи Наливайка мученицька смерть?
.................................................
А це було в той год страшний, коли
п’ятьох старшин козацьких розіп’яли.
І голови —
хто звідки родом —
поставили перед народом.
То жінка та, хорунжого чи сотника,
що під стовпом лежала нежива, —
то можна їй про Симеона Стовпника,
що на стовпі мережив кружева?!»
(Ліна Костенко, «Маруся Чурай»).
Кілька років розвівався на вітрі козацький чуб відрубаної голови Івана Гонти, прибитої на шибениці (чи воротах) у Могилеві-Подільському.
Одного з очільників селянського повстання проти польського панування на Правобережній Україні 1768 року Івана Гонту після катувань російськими військовими, які підлістю й розбоєм полонили повстанців, було віддано полякам на розправу.
Особливий трибунал у селі Серби, біля Могилева, засудив ватажка до страти, яка мала тривати два тижні (!): десять днів повинні були дерти шкіру з живої людини, потім відрубати руки, потім ноги, аж тоді вирвати серце і, нарешті, відрубати голову, частини тіла повісити в 14 містах Правобережної України, яка перебувала під польською владою.
Через мужню поведінку засудженому відрубали голову на третій день катувань (яке милосердя!).
Чому Іван Гонта не Вінницький святий? Він що, від віри одступивсь? Маючи значні статки, п’ятеро дітей, прихильність влади, заступився за «братів незрячих, гречкосіїв».
Майно Гонти було конфісковане на користь карателя — російського генерала Кречетнікова. Ось чому ми й досі живемо «на нашій, не своїй землі».
У Вінниці нема пам’ятника герою України Івану Гонті, бо він не підтримав «возз’єднання» України з Росією. Іван Гонта не святий. Українська православна церква не українська.
Пророцтво Тараса Шевченка «Та не буде лучше, та не буде краще, як в нас на Вкраїні» збудеться, коли «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля» запанують. А для цього — «Геть від Москви»!
