Росія з великим старанням намагається обійти своїми газотранспортними потоками нашу державу.
Після цілої низки невдач, скасувань власних рішень і знову повертаючись до попередніх проектів, вона активно добудовує південний газогін «Турецький потік».
Щоправда, суттєво при цьому ризикуючи.
Дійшли до Туреччини
Російський «Газпром» завершив будівництво морських ділянок двох ниток «Турецького потоку» на території РФ і продовжив будівництво першої гілки у виключній економічній зоні Туреччини.
«4 листопада 2017 року перша гілка морського газопроводу «Турецький потік» увійшла у виключну економічну зону Туреччини. Pioneering Spirit, найбільше у світі трубоукладальне і будівельне судно, відзначило цю подію, уклавши в море трубні секції з російським і турецьким прапорами, які символізують перетин кордону виключної економічної зони між двома країнами», — йдеться в повідомленні компанії SST, що займається будівництвом газогону.
Усього «Газпром» побудував 448 кілометрів за двома гілками «Турецького потоку» потужністю по 15,75 мільярда кубометрів кожна.
«Менш ніж за 6 місяців побудовано майже 25% морської ділянки. Це відповідає запланованим графікам будівництва. Очікується, що транспортування газу «Турецьким потоком» почнеться в грудні 2019 року», — повідомляє SST.
Як відомо, перша гілка газогону призначена для поставок газу турецьким споживачам, закінчити її будівництво планується в березні 2018 року; друга — для газопостачання країн Південної та Південно-Східної Європи (завершення будівництва заплановано на 2019 рік).
Таким чином «Турецький потік», який прийшов на зміну «Південному потоку» після того, як останній фактично заблокував Євросоюз, мав би гарантувати збут російського газу у південному регіоні Європи.
Що було би надзвичайно великим стимулом для «Газпрому», який терпить величезні збитки від зменшення обсягів продажу свого товару і вже давно націлений на регіон, який дуже потребує енергоносіїв. У тому числі російських.
Утiм експерти, зокрема й російські, не такі вже й оптимістичні. І вказують на чимало підводних каменів у російському проекті, в тому числі й на надмірні ризики доволі високих капіталовкладень Москви.
Адже, з одного боку, Анкара є не надто надійним партнером. А з другого — свою позицію щодо другої гілки газогону, яка має транспортувати російське паливо до країн Південної Європи, наразі ще не висловив Брюссель.
Маршрут у невідомість
Навіть сьогодні, коли РФ уже закінчила роботи на своїй території, у власника газогону немає чіткого уявлення, куди ж саме він транспортуватиме ним свій товар.
«Раніше пріоритетним вважався проект «Посейдон», за яким російський газ йшов би з Туреччини через Грецію на південь Італії. Утiм сьогодні карт-бланш має інший проект: російський газ через Болгарію і Грецію має дійти до Угорщини. А потім може «зайти» в інші країни. Цей маршрут нагадує трохи вкорочений «Південний потік», — каже російський експерт Сергій Правосудов.
Таким чином, де-факто «Газпром» повертається до своєї давньої ідеї транспортування власного газу до південноєвропейських держав.
Але від заблокованого «Південного потоку» його лайт-версія під назвою «Турецький потік» має цілу низку відмінностей.
«У тому проекті «Газпром» був акціонером трубопроводу на території європейських держав, причому йому належало понад половини акцій. Це дозволяло йому не допускати в газогін блакитне паливо інших країн», — пояснює Правосудов.
Власне кажучи, саме ці додаткові можливості для російської компанії, яка могла б стати монополістом не лише в Україні, Білорусі, а й у Західній Європі, і стало причиною для негативної реакції Єврокомісії.
Тож новий варіант транспортного коридору з Росії до Європи ґрунтується вже на значно менших повноваженнях.
«Російський газовий гігант просто доводить трубопровід до кордону Туреччини. Далі вже підключається діючий газогін, який постачає російський газ із Болгарії до Туреччини. Теоретично його можна запустити у зворотному напрямку. Сербія та Угорщина погодилися самі модернізувати свої газотранспортні системи, щоби приймати паливо із другої нитки «Турецького потоку», — продовжує експерт.
Проте все чітко і гладко — тільки на папері.
«Із самою Болгарією домовленостей немає, — зазначає ще один російський експерт у галузі енергетики, Ігор Юшков. — Окрім того, не існує і домовленостей з Євросоюзом, що вони не протидіятимуть цьому проекту. Тож не існує жодних гарантій, що «Турецький потік» не повторить долю «Південного потоку».
При цьому, нагадаємо, Москва вклала у «мертвий» проект «Південного потоку» кілька мільярдів доларів.
Конкуруючи з Туркменістаном та Азербайджаном
Певні ризики «Турецького потоку» існують і в самій Туреччині. Як би не парадоксально це звучало. Особливо враховуючи зацікавленість офіційної Анкари у реалізації проекту і кращому забезпеченні своєї держави доступним паливом.
Адже Туреччина в цій ситуації не ризикує зовсім, а Москва ризикує доволі суттєво.
Утiм, на перший погляд, здається, що російсько-турецькому проекту не може загрожувати нічого.
«Турки тільки «за», оскільки він суттєво зменшує транзитні ризики для цієї держави», — каже Сергій Правосудов.
Як відомо, сьогодні Туреччина отримує газ, який надходить до них транзитом через Україну. І Москва, як відомо, постійно змушує всіх покупців свого газу сумніватися в надійності цього транзиту.
Не гребуючи інспіруванням скандалів, газових війн та обговоренням неіснуючих проблем.
У газовому діалозі Анкара діє надзвичайно прагматично: намагається звести до мінімуму всі можливі ризики. Причому можливі навіть суто теоретично.
І в цій прагматичності свого торговельного партнера криються як додаткові можливості для Москви, так і її головні ризики.
Адже Туреччина вітає на своїй території не тільки російський газ, а й паливо всіх інших держав.
Турецький уряд не проти транскаспійського газогону, яким надходитиме паливо із Туркменії та Азербайджану. І робота із його спорудження вже у розпалі.
Також до цієї держави може надійти газ з Ірану, попри те, що політичні стосунки між Анкарою і Тегераном нині є далеко не найкращими. Москві це явно не подобається, але і запобігти процесу вона не в силі.
При цьому експерти зазначають: російський газ у будь-якому випадку прийде до Туреччини після азербайджанського. А це може стати величезним ударом для Росії.
«Саме газ із транскаспійського трубопроводу радо купуватимуть європейці, щоб диверсифікувати постачання блакитного палива», — зауважує Правосудов.
Причому аналітики стверджують: саме каспійський газ буде пріоритетним для західних покупців з огляду на його політичне забарвлення. Відтак подібне рішення матиме серйозний вплив на доходи «Газпрому».
«На ціноутворення каспійський газ не вплине, — вважає Сергій Правосудов. — А от на обсяги продаж цей фактор, безумовно, вплине.
Думаю, що із Каспію може прийти 20-30 мільярдів кубометрів газу щороку. І саме на цей обсяг європейці скоротять закупівлю російського блакитного палива».
Слово за Трампом
Гра на чотирьох — між Росією, Туреччиною, каспійськими державами та Європою — на думку аналітиків, неповний варіант можливих конфігурацій.
У батл можуть втрутитися США. І вже їхня гра може стати вирішальною.
Учора стало відомо: європейські компанії та партнери Сполучених Штатів у Євросоюзі зуміли домогтися пом’ягшення американської санаційної позиції щодо російських трубопровідних проектів.
На даному етапі американці не будуть заважати реалізації проектів, які вже розпочалися.
У публічному роз’ясненні Держдепу щодо застосування санкцій йдеться, що у фокусі реалізації санкційних положень розглядатимуться проекти, які розпочалися після 2 серпня нинішнього року. А під терміном «початок» розумітиметься дата підписання контракту цього проекту.
Отже, з-під дії санкції виводиться вкрай небезпечний для нашої держави «Північний потік-2», який має обійти Україну з півночі, — адже контракт було укладено ще на початку нинішнього року.
«Турецький потік» може обійти нас південним коридором i зробити українську газотранспортну систему нецікавою ні росіянам, ні європейським покупцям газу.
Утiм чи розповсюджуватиметься фактичне скасування санкцій із турецького проекту Кремля, наразі однозначної відповіді немає. З одного боку, якщо брати до увагу дату 2 серпня, то з-під санкцій виводиться тільки перша нитка «Турецького потоку».
Та, яка прямує російською територією до початку турецької території і яку вже врочисто завершили споруджувати. Тобто газогін, який має лише постачати російський газ турецькому споживачеві.
Натомість європейські плани «Газпрому» транзитом через Туреччину можуть залишитися тільки планами, оскільки не вписуються у часовий проміжок від Державного департаменту США.
Утiм юристи стверджують, що все залежить від того, як читати закон. На думку партнера компанії Herbert Smith Freehills Олексія Панича, трактування офіційного пояснення США своїх заборон виводить з-під санкцій всі проекти у цілому, а не лише їх частини.
Якщо таке трактування і справді виявиться актуальним, то можна констатувати, що наш заокеанський партнер наразі не має нічого проти, аби російські газогони висушили українську ГТС.
