Ще не встиг читач насолодитися поезією та кількома п’єсами, що ввійшли до нової збірки української письменниці Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки», як в афіші столичного Театру імені Франка, у рамках XIV Міжнародного театрального фестивалю жіночих мелодрам «Марія», з’явилася вистава письменниці за мотивами першої музичної п’єси-монологу «Я — Квітка».
Сама назва красномовно свідчить про те, що йдеться про американську співачку українського походження Квітку Цісик. Утім привідкриємо завісу і щодо написання п’єси, і щодо створення її в театрі.
— Тетяно, з огляду на те, що на прем’єрі вистави «Я — Квітка» не було вільних місць, на вашу думку, в чому успіх вистави?
— Та все, мабуть, спрацювало: шанувальники Квітки й актриси, яка її грала — Вікторії Васалатій, друзі мої, колеги і друзі режисера, народного артиста України Валерія Невєдрова, члени журі, глядачі фестивалю. Було стільки неочікуваних особисто для мене зустрічей. Приміром, однокласницю Олену бачила вже й не пригадаю коли останній раз. Спектакль став нагодою знову зустрітися. Приїхала мама. Плаче сьогодні вже з села в телефон. «Чого плачеш?» — питаю. «То сльози радості», — відповідає.
— Чому обрали саме той момент, коли співачка вже знає про свою невиліковну хворобу і проявляє свою тугу за Україною. Загалом, чому звернулися до цієї теми?
— Навіть не знаю, чому саме цей період її життя надихнув мене на написання твору. Писала, коли і сама мала певні незначні та все ж таки проблеми зі здоров’ям. У такі хвилини якось усе сприймається і відчувається інакше. Ну і хотілося не просто про талановиту жінку написати, а саме про талановиту українку, її справжню, щиру любов до землі пращурів — України. Розраховувала, що цю п’єсу будуть читати школярі чи інсценізувати, а заразом і вчитися любити. У наших дітей сьогодні майже нема кумирів (маю на увазі патріотичне виховання). І навіть не знаю, добре це чи погано.
— Звідки черпали інформацію про листи з України до співачки, а також про вишиті рушники?
— Про Цісик, зізнаюсь, мені стало відомо тільки тоді, коли приїхала до Києва. Якось почула її спів у записі — і завмерла від несподіванки: голос, манера виконання, все спрацювало, щоб я засіла в інтернеті надовго, аби якомога більше дізнатися про цю співачку. Потім були статті в газетах, журналах, похід до бібліотеки — звідти все: і пісні, і спогади, і рушники…
— У виставі використано анімацію — це для повноти вистави чи з іншою метою?
— Для мене це самої несподіванка. Я ж не була на репетиціях до прем’єри. Але це додало, на мою думку, чогось незвичайного до сюжету, осучаснило й оживило його, але ніяк не нашкодило. Думаю, це задум пана Валерія. Незвичайно щира, цікава особистість. І теж залюблений у творчість Цісик.
— Чи змогла акторка театру Вікторія Васалатій сповна розкрити образ Квітки Цісик у цей момент її життя, як вважаєте?
— Мені здалося, що вони навіть схожі зовні. Арт-консультат моноспектаклю, засновник, продюсер україно-американського благодійного проекту «Незабутня Квітка» — Алекс Гутмахер (США), знав Квітку Цісик — він дуже гарно відгукнувся про цю музичну притчу. Значить, Вікторії багато чого вдалося. А коли й не все, то це ж тільки початок — є час на доопрацювання чи вдосконалення, якщо їм із режисером видасться чогось замало. Мені і моїм рідним сподобалося все безмірно. Особливо присутність у спектаклі чоловіка Квітки Едді, роль якого виконав відомий рок-музикант Юрій Кондратюк. До речі, це вже теж не мій задум.
— Чи всі звучать пісні, які згадуються в п’єсі-монолозі? Яка ваша улюблена пісня?
— Так, пісні майже всі звучать. Моя улюблена — «Колискова». Але чи не найбільше вразило виконання пісні «Журавлі», яку виконали вдвох Квітка Цісик (запис) та Вікторія Васалатій.
— У п’єсі голос Квітки Цісик ви порівняли — немов «маками цвіте». Чому саме з цими квітами?
— Маки — це не символ чогось у даному випадку. Це колір — яскравий, це рослина — п’янка. Голос Квітки п’янкий, сама вона — яскрава виконавиця. Тому і виникла така асоціація.
— Іноді здається, що деякі рядки п’єси-монологу перегукуються з віршованими п’єсами Лесі Українки. Чи не так?
— Я люблю окремі твори Лесі Українки, ціную її величезний внесок у розвиток української літератури, але не є аж занадто великою її прихильницею. Тому, мені порівняння таке приємне, але хочеться, щоб моя п’єса про Квітку була своєрідною і тим цікавою для широко кола читачів. Що ж до вистави, то мені було приємно почути від українського актора, режисера, народного артиста України Валерія Невєдрова, що він довго шукав твір про Квітку, який би захотілося поставити саме на сцені. І знайшов.
