Ще 5 вересня Верховна Рада України 255 голосами ухвалила новий Закон України «Про освіту».
Відтоді, здається, жодне інформаційне повідомлення не обходиться без обговорення статті 7 цього закону.
Навіть не посвячені в тонкощі освітянського процесу відтепер мають свою точку зору , чому ця стаття викликала бурхливу реакцію з боку румунських сусідів.
Низький рівень знань школярів Закарпаття
Останнім часом керівництво освітянського відомства організовує чимало зустрічей із представниками громад національних меншин, що мешкають на території України.
Зокрема, під час зустрічі з головою Черівецької ОДА Олександром Фіщуком міністр освіти і науки Лілія Гриневич повідомила:
«Низький рівень володіння українською мовою в школах з мовою навчання нацменшин — не єдина педагогічна проблема у цих навчальних закладах. Зокрема, у Новоселицькому районі, де компактно проживає румунська громада, 70% дітей не долають поріг з математики, яку самі обирають для іспиту і яку мають можливість складати рідною мовою.
У ще двох районах компактного проживання результати також погані — у Глибоцькому районі математику не складає 34% дітей, у Герцаївському — 29,4%. Педагогічно ми маємо використати можливості нового Закону «Про освіту» для комплексного підвищення якості освіти для дітей, незалежно від їхньої національності, території проживання чи соціальної приналежності».
Згідно з офіційною статистикою, в Україні мовами національних меншин навчаються близько 400 тисяч дітей у 735 навчальних закладах.
Як правило, у таких закладах українська мова вивчається винятково як предмет.
Міністерство освіти і науки України змушене констатувати, що спостерігається стійка тенденція до зниження рівня та погіршення якості загальної середньої освіти в дітей зі шкіл з навчанням мовами національних меншин, що підтверджується, зокрема, результатами зовнішнього незалежного оцінювання.
Зокрема, за офіційною статистикою Українського центру оцінювання якості освіти, у 2016 році більше 36% випускників Закарпаття склали зовнішнє незалежне оцінювання з української мови з результатом від 1 до 3 балів за 12-бальною шкалою.
При цьому найгірші результати ЗНО з української мови у 2016 році отримали випускники з Берегівського району, де компактно проживає угорська громада. Так, 75% випускників цього району отримали від 1 до 3 балів за 12-бальною шкалою з ЗНО з української мови.
Загалом же у 2016 році 60,1% школярів, що належать до угорської та румунської меншин і, відповідно, складали ЗНО з математики та історії України однією із цих мов, взагалі не подолали поріг склав/не склав з тестування з української мови.
У Міністерстві освіти і науки наголошують, що такі тенденції призводять до порушення конституційного права дітей на вступ до вищих навчальних закладів України на конкурсних засадах.
Тому, починаючи з 1 вересня 2018 року, дошкільну і початкову освіту діти можуть здобувати мовою відповідної національної меншини, при цьому паралельно вивчаючи державну мову. Із 5-го класу діти національних меншин починатимуть навчатися державною мовою, а мову національної меншини вивчатимуть як окрему дисципліну.
Щодо дітей, які вступили на навчання до 1 вересня 2018 року та які зараз навчаються мовами нацменшин і з об’єктивних причин не готові до різкого переходу на навчання державною мовою, законом передбачено перехідний період до 1 вересня 2020 року.
Мовні пристрасті
Здавалося б, більш толерантної статті годі пошукати, проте пристрасті не вщухають i досі.
Як відомо, з ініціативи представників прикордонних сусідів України — угорців та румунів — ПАРЄ провела так звані термінові дебати. Було розглянуто 7-му статтю Закону «Про освіту».
Угорці та румуни виступають проти ідеї «змішаного навчання» із викладанням 60% предметів українською, а 40% — мовою меншин.
Від України вимагають вилучити з документа всі згадки про те, що навчання «виключно мовою меншини» (без викладання частини предметів державною мовою) завдає та ускладнює вступ до ВНЗ.
Лише з мінімальною перевагою (39 голосів «проти», 42 «за») було відхилено угорську поправку, за якою з документа хотіли вилучити посилання на право України захищати державну мову, а також про те, що мова об’єднує державу.
Так само із незначною перевагою (40 проти 37 голосів) вдалося відхилити пропозицію депутатів із Румунії та Угорщини, які прагнули вилучити з документа згадку про відсутність виключно українських державних шкіл (або з навчанням виключно мовами інших меншин) у своїх державах.
Зрештою, усієї цієї метушні, що нині коїться навколо 7-ї статті Закону «Про освіту» можна було б уникнути, якби мовна політика була у фокусі держави постійно, а не в авральному порядку.
Зрештою, так звані мовні дебати, на думку експертів, — насправді приховані територіальні претензії Угорщини до України.
До речі, у тій самій Румунії понад двохсоттисячна українська діаспора не має початкових і восьмирічних шкіл, у яких викладання відбувалося б повністю українською мовою.
Єдиний повноцінний український навчальний заклад — Педагогічний ліцей імені Тараса Шевченка у місті Сігету Мармацієй.
Згідно з інформацією Ради Європи, ні початкових, ні середніх шкіл угорською мовою викладання в Угорщині немає.
Тож яка мораль усієї цієї освітянської епопеї з «мовним присмаком»? Україні у своїй зовнішній та внутрішній політиці варто покладатися лише на власні сили.
Лише коли будемо сильними, самодостатніми, з почуттям власної гідності — тоді не буде до нас територіальних претензій сусідів.
В українській школі має панувати державна мова — це аксіома. У таких країнах, як Німеччина, Франція, Англія, Італія, закони виписані так, що державна мова — це мова спілкування усіх людей в країні, незалежно від національностей.
Усі національності рівні, вони мають можливість спілкуватися своєю мовою, отримувати уроки своєю мовою, але, прийшовши в магазин, лікарню чи бібліотеку, отримують послуги мовою країни, в якій проживають.
Від рідної мови, звісно, відмовлятися не треба, але для того, щоб усім порозумітися, є державна мова, яка є в нашій країні мовою міжнародного спілкування.
Всі національності можуть порозумітися між собою державною українською.
Це мова держави, яка об’єднує між собою всі національні мови, які мають рівні права. І тут маємо чітко провадити власну лінію під час переговорів на всіх рівнях.
Як подолати «угорський міф»?
«На жаль, деякі європейські політики використовують ситуацію, що склалася навколо 7-ї статті, як можливість додати декілька балів до своєї електоральної підтримки та продовжують поширювати неправдиві аргументи, стверджуючи, що вона нібито створює загрозу дотримання прав національних меншин, — пояснює Лілія Гриневич. — Найбільш поширені мови, крім української, — польська, російська, румунська, болгарська, угорська та молдовська.
Головний принцип формування освітньої політики України — рівний доступ до якісної освіти, незалежно від етнічного походження людини. Не має значення, чи школяр в українській школі має українське, польське або угорське етнічне походження. Усі громадяни нашої країни мають право мати рівні шанси в житті. Нині ми серйозно стурбовані ситуацією в районах, щільно населених національними меншинами.
Там діти виростають у замкнутому мовному середовищі, де державна мова практично не використовується. Зокрема, такою є ситуація в громадах російських, угорських та румунських меншин. Багато років у школах з мовою навчання, що належить до мов національних меншин, усі предмети вивчаються мовою меншини, тодi як на вивчення державної відводиться лише дві години на тиждень, і вона вивчається як предмет.
Не дивно, що такий стан справ серйозно шкодить освіті дітей. Наприклад, 55 відсотків школярів з румунської національної меншини та 62 відсотки з угорської не змогли подолати поріг склав/не склав на зовнішньому незалежному оцінюванні з української мови у 2017 році. ЗНО є обов’язковим випробуванням для всіх випускників української школи для подальшого доступу до вищої освіти. Отже, ці результати означають, що більше половини дітей з меншин не мають шансу вступити до університету в Україні».
Тож чи існує насправді «угорський міф» чи будь-який інший? Відповідь очевидна: держава має бути жорсткою у відстоюванні власних національних інтересів. Стаття 7 Закону «Про освіту» — тест на зрілість українського суспільства.
Прикро лише, що заручниками політичних ігрищ стали діти національних меншин, які здатні доволі легко адаптуватися в україномовному середовищі.
І роблять це доволі успішно, коли мають чітку мотивацію, навіщо їм опановувати державну мову. Без сумніву, українська мова потрібна для того, щоб у майбутньому почуватися громадянином України.
«Психологічна вимога для людини і для нації одна, проста і органічна: щоб усе виховання, усе навчання ґрунтувалося на пошані особи — як особи індивідуальної, так і особи національної», — писала видатний український педагог Софія Русова.
І наголошувала: освіта і виховання мають бути закоріненими в український ґрунт.
