10 років від вибуху газу у будинку в Дніпрі: головний обвинувачений залишився безкарним

В одному з таких приватних будинків загинула 19-річна студентка Дніпропетровського національного університету Світлана Єгорова.

 

«Вранці тієї злощасної суботи мої батьки пішли у справах, і ми залишилися вдома одні. Світланка стояла біля одного вікна, а я біля іншого. Раптом вона каже: «Матусю, дивись, з під’їзду люди вибігають. Може, і нам треба вийти?». Я стала телефонувати до аварійки — мовчок. Зателефонувала до СБУ. Вони й викликали еменесників. Тут і прогримів вибух. Коли я отямилася, почула, як Світлана стогне і котик нявкає. Потім він замовк, і Світланка теж. Вибухова хвиля повністю знесла наш будинок, і плити перекриття впали на нас», — розповідь мами Світлани Вікторії Єгорової про те, як на її очах загинула донька, дотепер викликає мороз по шкірі.  

 

Не мешкав у будинку №127 по вулиці Мандриківській і 18-річний Саша Проців.

 

Більше того, юнак на той час уже жив у Києві, де вступив до одного зі столичних вишів. А напередодні трагедії приїхав до рідного Дніпра.

 

Найперше зустрівся зі своїм найближчим другом Богданом Троценком. Коли мало не до ранку засиділися в нічному клубі, той запропонував піти переночувати до нього.

 

Зранку хлопці планували піти пограти у свій улюблений футбол, але завадив дощ... Отож затрималися у квартирі. Назавжди... 

Найприкріше, що цієї страшної трагедії могло б не бути. Адже вона сталася через злочинні недбальство і безвідповідальність. 

 

Саме на цьому робить акцент і документальний фільм, знятий Першим Національним телеканалом ще до п’ятої річниці з дня трагедії.

 

«За цією трагедією стоять людські долі, але, з іншого боку, не може не вражати вбивча безкарність», — пояснила тоді головний сенс своєї роботи її автор Сніжана Єгорова.

 

Адже ще десь за годину до трагедії люди буквально обривали всі телефони, збентежені нечуваним тиском газу, під яким конфорки на їхніх плитах буквально зривало.

 

Однак ті, хто мав би прибути на місце за першим же сигналом, віднікувалися: мовляв, а хто нам заплатить за бензин?

 

Того ж дня на місце трагедії прибули Прем’єр-міністр Віктор Янукович, міністр із питань надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич, лідер ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко, а наступного — і Президент Віктор Ющенко.

 

Всі в один голос заявляли, що зроблять усе можливе для того, аби винні у нечуваній трагедії понесли заслужене покарання. Але, попри це, саме шлях до цього покарання виявився доволі тернистим...

 

Зрештою, на лаві підсудних опинилися генеральний директор ВАТ «Дніпрогаз» Ігор Іванков, його перший заступник Максим Сорокін, головний інженер Сергій Бачурін, а пізніше — і майстер Максим Мурзін.

 

Проте гучну кримінальну справу розслідували вкрай повільно. А потім підсудні і взагалі потрапили під амністію. У Дніпрі це викликало шквал протестів.

 

Зрештою, вища судова інстанція фактично виправдальний вирок скасувала, а прокуратура знайшла підстави для перекваліфікації статті обвинувачення на тяжчу — 272-гу ч. 2 Кримінального кодексу України ( «Порушення правил безпеки при виконанні робіт із підвищеною небезпекою, що призвело до загибелі людей чи інших тяжких наслідків»), яка під амністію вже не потрапляла.

 

Під тиском громадськості судовий процес усе ж розпочався. З огляду на велику кількість потерпілих засідання стали проходити в сесійній залі Жовтневої районної ради Дніпропетровська.

 

Потім справу передали до Індустріального районного суду обласного центру, а після цього — і взагалі до Заводського районного суду Запоріжжя.

 

Тільки у жовтні 2013 року стало відомо про вирок трьом обвинуваченим — Максим Сорокін та Сергій Бачурін отримали по 3 роки і 6 місяців позбавлення волі, Максим Мурзін — 4,5 року. А от головного обвинуваченого Ігоря Іванкова не засуджено дотепер.

 

За офіційною версією — внаслідок його захворювання проголосити вирок не змогли. А тепер і навряд чи зможуть ...

 

Тільки не внаслідок амністії, а внаслідок того, що для притягнення до кримінальної відповідальності за цією статтею КК передбачено 10-річний строк давності, який щойно сплив...