Серед найвідоміших ролей Анни Топчій — міні-серіальні снайпер Ната із «Гвардії» та Уляна — зі «Століття Якова».
Актриса грає у виставах столичного Театру на Лівому березі.
Зараз працює над виставою про Григора Тютюнника у Молодому драматичному театрі, де раніше мала ролі.
У День захисників України телеглядачам презентували продовження фільму про учасників Майдану, які стали першими добровольцями Нацгвардії в АТО, — військово-патріотичну кінострічку «Гвардія-2».
Тому говоримо з Анною Топчій, як то воно — бути єдиною дівчиною в команді військових. А ще — про її нові театральні та кіноролі, а також прем’єрну режисерську роботу.
Складно постійно носити гвинтівку, яка важить 10 кг
— Анно, у «Гвардії» ви зіграли роль відважної та сильної духом дівчини-снайпера в зоні АТО, яка спершу мститься за смерть коханого на Майдані. До цього ви грали Уляну в «Столітті Якова» — жінку, яка втратила свого чоловіка та дітей. Яка роль по темпераменту була вам ближчою, а яка — важчою?
— Якщо говорити про складнощі, то для мене кожна моя робота — це певний етап у житті. Найцікавіше те, що ролі завжди відображають ті питання, через котрі я, як і кожна людина у світі, пізнаю себе. Тому Ната та Уляна — це абсолютно різні персонажі, різні періоди мого життя. Починаючи з жанру, емпіричного пласту часу, різних доль, інших правил гри.
Звісно, Ната — це моя сучасність, це ті тривожні, драматичні події нашої країни, що забирають життя зараз. Уляна — доля, котра пережила іншу війну. Ці дві жінки чимось схожі — вони вміють любити і понад усе бажають бути коханими. Як і я, як і ви. Лише їхній вибір визначає їхній шлях.
Я постійно працюю над тим, аби демонструвати на сцені та у кадрі професійне та особисте зростання. Зараз я намагаюся створювати персонажі легко. Тому мені, швидше, захоплююче, аніж важко, щоразу братися за нову роль. Це моя одержимість. Це мій стиль життя.
— Чому саме вас обрали на роль Нати? Проходили кастинг чи вам одразу запропонували роль?
— Мене обрав мій режисер — Олексій Шапарєв, котрий, так само, як і я, глобально думає про свою творчість. Мені завжди невимовно приємно працювати з ним, адже він уміє створити атмосферу беззаперечної довіри на знімальному майданчику і дозволяє артисту продумати свій образ до найменших дрібниць.
Вважаю, що все у своєму житті обираю я сама і сама несу відповідальність за свої вибори. Ще під час першої частини я погодилась на роль Нати, адже мені дуже хотілося зіграти снайперку. Це жінка, яка вирішила, що зможе погасити біль від втрати коханого лише війною. Я дуже люблю свою героїню Нату.
— Якось розповідали, що під час зйомок першого сезону «Гвардії» вам дуже важко було носити бронежилет та повзати по холодній землі на військових тренуваннях. А що для вас — жінки, яка не служила в армії, — було найскладнішим під час зйомок у «Гвардії-2»?
— Зараз я пізнаю питання жіночності та мужності, тому мені було цікаво зрозуміти, що ж таке жіночність на війні. Жінка створена для домашнього вогнища, для краси, для натхнення, для того, щоб дати нове життя. Натомість моя героїня Ната віднімає життя і, безумовно, вбиває свою мрію бути матір’ю.
Навіщо? Який шлях усвідомлення повинна вона пройти, аби зрозуміти, що війна відібрала у неї все? Вона двічі проходить один і той же урок, вдруге втрачає близьку людину. І саме друга частина «Гвардії» дала мені можливість відповісти на усі ці питання. Це все про емоційну складову «Гвардії-2». Із технічного боку, було дуже складно постійно носити гвинтівку, яка цього разу важила 10 кг!
«Усі ми народжені, аби бути щасливими»
— Як змінилась ваша героїня Ната від «Гвардії» до «Гвардії-2»?
— Спочатку змінилась я. Я стала глибше ставитися до життя. Ната як частинка мене також зазнала змін. Я спеціально погодилась на кардинально іншу зачіску для цього проекту, я відчула її силует таким. Цього разу я намагалась проявити більше ніжності.
Якщо у першій частині Ната юна, то у другій вона пройшла вже біль, смерть, страх. Фінальна сцена була для мене особливо емоційною та складною. Олексій запропонував мені зіграти найдраматичніший момент через дитину. За сюжетом, Ната бере на руки малечу та відчуває, що вона вже навоювалась, що для неї розпочинається новий чистий аркуш. У неї з’являється надія на те, що вона буде щаслива, але не там, де війна.
Не знаю, чи буде третя частина і чи буде Ната у ній, але я дуже хочу, аби вона хоч на мить стала щасливою. Стала жінкою, адже усі ми народжені, аби бути щасливими.
— У «Гвардії» багато бойових дій, небезпечних ситуацій, словом, війна є війна. Чи були моменти, під час зйомок яких ставало моторошно?
— Моменти зйомок вибухів та обстрілів проходили для мене важко. Я звикла дуже тонко відчувати свою роль, вивчати свій персонаж, проживати його долю. А те, що буде переживати Ната цього разу, — не прості переживання. Тому і для мене ця роль стала неабияким випробуванням.
— Якби не акторська діяльність, чи наважилися б ви стати снайпером та зброєю відстоювати справедливість і незалежність України в реальному житті?
— Я несу справедливість та свободу України своєю творчістю. Це мій шлях. Є дівчата, і ми маємо бути їм дуже вдячні, для котрих професія снайпера — усвідомлений вибір. Вони звикли і кохати, і боротися там, на фронті. Я творю і хочу надихати людей іншими методами — мудрістю. І чим більше я підвищую свою мудрість, тим глибшими стають мої героїні, тим більше я можу передати це глядачам. Всі ми творимо заради майбутнього. І військові, і лікарі, і, повірте, актори.
Про режисуру, Тараса Шевченка і Григора Тютюнника
— Чи є зараз пропозиції для вас щодо зйомок в інших фільмах?
— Зараз я живу режисурою, мрії про це з’явились давно. Працюю над виставою зі своєю командою однодумців у новонародженому театрі МДТ. Обрала слова великого українського письменника Григора Тютюнника, щоб поговорити з глядачем про нашого генія, якого ми знаємо, на жаль, лише зі шкільної програми. Це буде незвична робота. Обожнювана мною та акторами, тому я відклала всі свої справи і до 21 жовтня створюю виставу «Холодна м’ята».
У березні вийде прем’єра «Тарас. Прощання з пустелею» про Тараса Шевченка, де я зіграла ще одну долю — Агату Ускову — з творчим Олександром Денисенком. Дуже чекаю на прем’єру. Українського поціновувача театру чекає ще один проект, «Біси» за Достоєвським, у якому я зіграю Кривоніжку.
— Анно, ви зіграли багато театральних ролей, зокрема у «Тріумфальній арці», «Ромео та Джульєті». Відчуваєте себе комфортніше перед телекамерою чи на театральній сцені?
— Я 12 років присвятила себе акторству. Стільки часу мені знадобилось, аби почати відрізняти роботу в театрі та і в кіно. Мені комфортно перед телекамерою та на сцені. Це два світи, від яких я залежна. І ця залежність робить мене щасливою! Зараз багато планів на майбутнє, хочеться багато чого створити. Але я погоджуюсь лише на ті проекти, котрі відчуваю серцем і в яких я проведу у гармонії та щасті певний відрізок часу. Бажаю читачам мудрості та кохання.
