Процес підготовки до цьогорічних місцевих виборів стартував 9 вересня — більше, ніж за півтора місяця до очікуваної події.
А остання матиме місце 29 жовтня — саме тоді в Україні відбудуться вибори до 202 об’єднаних територіальних громад.
Трохи цифр та дат
Як повідомляється, на підготовку та проведення виборів у громадах ЦВК затвердила 55 мільйонів 138 тисяч 900 гривень, а також — 241 тисячу 100 гривень на виготовлення списків виборців та іменних запрошень.
Згідно із календарем виборів, до 16 вересня районні виборчі комісії мали утворити сільські, селищні, міські виборчі комісії та сформувати їх склад, а до 20 вересня територіальні виборчі комісії повинні були створити округи для проведення виборів.
Від 25 вересня стартував процес висування кандидатів у депутати та на посаду сільського, селищного, міського голови, а до 4 жовтня тривало подання до ТВК документів для реєстрації кандидатів.
До 11 жовтня включно територіальні комісії повинні затвердити текст виборчого бюлетеня.
Загалом у виборах в 202 ОТГ 29 жовтня участь зможуть взяти 1 мільйон 360 тисяч осіб, тобто 4% усіх виборців України.
Такою є статистика, котра, однак, не говорить про головне: чи є в українців привід для втіхи та морального задоволення від того, що децентралізація у країні почалася та продовжує реалізовуватися? Спробуємо розібратися детальніше.
Що передбачалося реформою
Ще будучи в статусі Голови Верховної Ради та очільника Конституційної комісії, Володимир Гройсман пояснював у 2015 році: нові принципи самоврядування працюватимуть на трьох рівнях.
Перший рівень самоврядування — це громади (одне або кілька поселень), середній — повіт (кілька громад) і вищий — регіони (області та Крим).
Головна новація реформи полягає в тому, що скасовується районний поділ України, бо замість кількох десятків районів в області передбачається створення 4-6 повітів.
При цьому межі областей, які пропонують називати регіонами, змінювати не планують.
Повіти формуватимуть за критерієм кількості населення і компактності, тож у кожному може бути від 150 до 400 тисяч населення.
Загалом уся Україна може бути поділена на приблизно 120-130 повітів.
У повіті функціонуватимуть органи і місцевого самоврядування, і державної виконавчої влади на кшталт нинішніх державних адміністрацій.
Нижча від повіту адміністративна одиниця — громада — становить собою об’єднання низки сіл, селищ або міст.
Саме на рівень громади, яка матиме свої органи самоврядування, передадуть значну функцію колишніх районних центрів із надання послуг населенню.
Концепція полягає в об’єднанні сіл у великi громади, щоб передати таким утворенням широку фінансову та управлінську автономію.
Максимальний розмір об’єднаної громади не обумовлений, тільки вказані критерії логістичної зручності та доступності комунікацій. Населення громади обиратиме собі голову та раду.
Окрім того, у кожному селі громади з населенням понад 50 людей обиратимуться нові для України посадовці — «старости» — представники влади у селі.
Староста матиме печатку й частково виконуватиме функції, які зараз виконує сільрада, зокрема видачу окремих довідок.
Це — якщо переповісти суть нововведень буквально в кількох абзацах.
Що не узгоджено з Конституцією
Проте є одне велике «але». Законотворці «відв’язали» подібну децентралізацію від змін до Конституції.
Тобто в ідеалі ці два процеси мали б іти паралельно, але на практиці створення ОТГ обігнало перекроювання Основного закону.
Дехто з експертів, утім, воліє говорити про наступне: «Об’єднання населених пунктів у громади насправді не залежить від конституційної реформи, адже цю процедуру вже прописали у спеціальному законі про добровільне об’єднання територіальних громад, який прийняли ще в лютому 2015 року.
Навіть якщо конституційну реформу з різних причин не ухвалять, то процес створення громад триватиме й на місцевих виборах. В окремих регіонах вже обирають нові ради громад під нові повноваження».
Однак наведена цитата є повним нонсенсом. Не може бути і не є виправданням нинішньої ситуації заява про те, що «в окремих регіонах» формування ОТГ та обрання «нових рад під нові повноваження» вже запущено.
Жоден закон і жоден процес не може обходити Конституцію, як би цього не хотілося реформаторам та який би запит на це не існував у суспільстві.
Тож недарма на істотні недоліки Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад» вказувало Головне наукове-експертне управління Верховної Ради (те саме, котре нещодавно визнало, що кожен другий закон, ухвалений у стінах парламенту, є неякісним).
Правники Верховної Ради звертали увагу народних депутатів на те, що запропонована можливість об’єднання у територіальні громади не тільки сіл, а й селищ та міст, не узгоджується з частиною першою статті 140 Конституції України, згідно з якою територіальною громадою може бути лише «добровільне об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл», котре повинно мати статус адміністративно-територіальної одиниці.
Уся сіль тут у тому, аби структура територіальних громад відповідала системі адміністративно-територіального устрою, а не навпаки.
Виправленням ситуації могло б бути ухвалення закону про адміністративно-територіальний устрій, що так і не зроблено дотепер від 1996 року. Подібний закон не ухвалено, як і не внесено зміни до Конституції.
Окрема новела — це існування поряд із новими виборними органами «старих» районних адміністрацій, які можуть входити в клінч зі «свіжествореними» громадами.
Боротьба за повноваження обіцяє розгорнутися не на жарт, і законодавець жодним чином не подбав про те, аби нівелювати таку можливість.
Вагома небезпека полягає також у тому, що на громаду (а точніше, на її сільськогосподарські угіддя чи інше майно) може накласти лапу той чи інший впливовий латифундист, сільськогосподарський магнат iз депутатським мандатом у кишені або з причетністю до виконавчої влади.
Сприяючи в організації громад, подібний контингент дбає винятково про розширення власного впливу. Вже маючи контроль над райрадами чи райдержадміністрацією, певні політики або політичні сили набувають ще й важіль впливу у вигляді об’єднаної територіальної громади.
Проте це, звичайно, не означає, що децентралізація в країні не потрібна. На неї є дуже значний попит, але реалізуватися ця ініціатива має за дещо іншим сценарієм.
Зумовленим, зокрема, правовим полем та Конституцією країни.
Інакше Україна рухатиметься в бік не стільки децентралізації, скільки феодалізації. Коли той чи інший сюзерен отримує у тривале користування набір васалів разом із земельними ділянками та сільськогосподарським виробництвом.
На низькому старті
А тим часом дві політичні сили проявляють до цьогорічних місцевих виборів значний інтерес.
Лідерами серед політичних партій за кількістю поданих кандидатур до складу територіальних виборчих комісій стали партії «Блок Петра Порошенка» та «Батьківщина».
Про це розповіла координатор виборчих та парламентських програм Громадської мережі «Опора» Ольга Айвазовська.
А от «Самопоміч» та Опозиційний блок подали найменше пропозицій до формування тервиборчкомів. На думку експерта, це пов’язано з тим, що ці партії хоча і є національними, але мають більший інтерес в окремих регіонах і тому долучилися до формування ТВК лише у певних областях.
Водночас координатор «Опори» зауважила, що при розподілі керівних посад у межах тервиборчкомів спостерігачі побачили «певну диспропорцію», коли майже 30% керівних посад зайняли кандидати, висунуті БПП, а «Батьківщина» отримала вдвічі менше.
«Закон чітко не регулює обов’язок пропорційного розподілу керівних посад між партіями, які беруть участь у цих виборах і висувають своїх кандидатів, у першу чергу йдеться про професійну складову тощо», — пояснила Айвазовська.
Вона також наголосила, що загалом виборчий процес відбувається спокійно і без порушень, утім окремі питання виникають у зв’язку з недоліками законодавчої бази на місцевих виборах.
Принаймні таким є стан речей на зараз. Проте безпосередньо під час проведення виборів буде, очевидно, більш гаряче — надто багато політичних та економічних інтересів опиняється на кону.
