Здається очевидним, що тренерські досягнення Валерія Лобановського, Алекса Фергюсона, Жозе Моуріньйо та інших великих метрів росли та примножувалися не в останню чергу завдяки їхнім максимальним амбіціям.
Без сумніву, й Андрій Шевченко, ставши на шлях свого легендарного наставника, на новій для себе стезі також хоче досягти не менших успіхів, ніж під час своєї ігрової кар’єри.
Відбір на чемпіонат світу-2018 для національної збірної України — нагадаємо, першого в кар’єрі Шевченка-тренера самостійного проекту — складається неоднозначно, адже може завершитися для «синьо-жовтих» як провалом (яким, вочевидь, вважатиметься четверте місце), так і успіхом у вигляді здобуття перепустки на «мундіаль».
Непростий ребус
Попри те, що Шевченко лише робить перші самостійні кроки на тренерській ниві, розпочинати нову кар’єрну главу з невдачі амбітному та поважному футболісту, думається, не надто хочеться.
Аби кваліфікуватися на турнір, Андрію Шевченку та його інтернаціональному тренерському штабу потрібно вирішити непростий ребус — спарена зустріч «синьо-жовтих» iз Косово та Хорватією.
Звісно, було б значно простіше, якби матч проти одного з головних фаворитів «пульки» стояв у розкладі окремо, проте після «підселення» до нашої групи косоварів (а право брати участь у міжнародних змаганнях їхня збірна отримала від ФІФА та УЄФА вже після жеребкування кваліфікації ЧС-2018) можливостей для календарних варіацій у новоствореному секстеті не стало.
Проблема ж спарених поєдинків для збірної України добре відома: зіграти на одному, високому, рівні два поспіль матчі з коротенькою перервою у наших хлопців виходить не так часто.
Яскравий тому приклад — нещодавня «спарка» з Туреччиною та Ісландією, котра, принісши команді Шевченка лише половину від максимуму, знову віддалила «синьо-жовтих» від прохідних позицій.
І хоча перед вирішальним спуртом українська збірна посідає в групі четверте місце, подвійний успіх у матчах з Косово та Хорватією дозволить піднятися на одне з двох перших місць.
Із серцем — iз Бразилії
Словом, у заключних поєдинках відбору Шевченку потрібен, без права на помилку, максимальний результат. При цьому впевненості в успішному підсумку обох двобоїв ніхто не має.
У кожному з поєдинків над нашими футболістами висітиме неймовірний тягар відповідальності.
Відтак максимальної віддачі потребуватиме не тільки доленосна гра з хорватами, а й зустріч iз командою Косово, за якою в нашому секстеті закріпився статус аутсайдера.
Не дивно, що саме напередодні цих дуелей у таборі національної збірної України з’явився несподіваний «легіонер». Розмови про те, що трійка бразильців, котра виступає в чемпіонаті України: Тайсон, Марлос та Мораес, — може підсилити команду Шевченка, почалися тоді, коли у штаті ФФУ розпочав свою роботу Мирон Маркевич.
Утім, коли після пожвавлення цієї теми виклик до збірної Бразилії отримав Тайсон, а Мораес поїхав в оренду до Китаю, «натуралізаційний» процес начебто затих.
То ж новина про те, що 29-річний Марлос отримав український паспорт, перезаявляється «Шахтарем» в УПЛ як українець і може з’явитися в таборі «синьо-жовтих» стала суцільною несподіванкою. Утім це факт.
І вже найближчого уїк-енду уродженець Бразилії Марлос, який з 2012 року грає в УПЛ, зможе дебютувати у складі української збірної, ставши слідом за своїми колишніми одноклубниками «Металіста» — Девичем та Едмаром — третім натуралізованим для футбольної збірної іноземцем.
Прибувши в розташування «синьо-жовтих», новачок пообіцяв вивчити слова українського Гімну та підтягнути знання російської, аби спілкуватися з колегами без перекладача.
При цьому очільник «синьо-жовтих» заявив, що особливих преференцій (окрім, певно, перекладача) Марлос не матиме, й місце в «основі» збірної має заслужити.
Необхідність натуралізації Марлоса для клубних потреб «Шахтаря» зрозуміла — подiбних історій свого часу точилося дуже багато навколо «Металіста», де за часів Мирона Маркевича було занадто багато іноземців.
Чому ж знадобився атакувальний півзахисник iз Південної Америки Андрію Шевченку, зрозуміти також не складно.
У нинішньому кваліфікаційному циклі, формуючи «кістяк» збірної, її тренерський штаб зробив ставку на футболістів «Шахтаря».
Однак, маючи хороші здобутки у клубі, похвалитися аналогічного роду досягненнями на рівні збірної «гірники» чомусь не можуть.
Але, слідкуючи за нещодавнім матчем «Шахтаря» проти «Наполі» в Лізі чемпіонів, Андрій Шевченко вкотре побачив, що з бразильським «двигуном» та без нього українські збірники донецького клубу грають абсолютно по-різному.
Наскільки правильним буде таке припущення, вже зовсім скоро покажуть поєдинки збірної. Ну, а щоб в Україні з’явилися свої креативні плеймейкери, котрі зможуть розганяти атаки вітчизняних флагманів та національної збірної, доведеться ще трохи почекати.
