Помста Кремля: в анексованому Криму зростає кількість репресованих патріотів

«Сьогодні в Криму зрадники судять патріотів — ті, хто зрадили, тих, хто не зрадили (...).  Боротьба триває незалежно від змісту вироку. Кримськотатарський народ відстоює тут безпеку всього цивілізованого світу. Якщо агресія Росії щодо України та Криму залишиться не покараною, це стане прецедентом, через який обвалиться весь світовий порядок (...). Я поклявся і дав слово за народ свій померти. До зустрічі в Гаазі», — зазначив Ільмі Умеров в останньому слові на суді.

 

Наразі Ільмі Умеров перебуває вдома — в очікуванні рішення апеляційної інстанції, де оскаржується його вирок. Утім сам він не плекає великих надій щодо змін у суддівській ухвалі.

 

«Формально, звичайно, ми будемо подавати апеляцію до так званого «Верховного суду Криму». Ілюзій не маємо з приводу скасування цього вироку, хоча, якщо чесно, я хотів би розраховувати тільки на виправдувальний вирок. Тому що те, що порушено кримінальну справу і доведено до такого вироку, — це все абсолютна фабрикація», — говорить Умеров в інтерв’ю «Голосу Америки».  

 

Він додає, що теперішнє російське ФСБ діє ще більш нелюдяними методами, аніж колишнє КДБ.

 

Згадуючи, як його піддавали примусовій психіатричній експертизі, Умеров каже:

 

«Зараз навіть трішки гірше, ніж було за часів Радянського Союзу, тому що терміни дають дуже великі. Мені-то два роки всього лише оголосили, а Ахтему Чийгозу (іншому нещодавно засудженому заступнику голови Меджлісу кримськотатарського народу) ні за що — 8 років. 

 

Потім, у нас є група віруючих, так звана «справа Хізб ут-Тахрір» — там терміни взагалі 17 років, 12 років, 5 років. Людей, які просто дотримуються всіх канонів ісламу, засуджують на такі терміни. А партія «Хізб ут-Тахрір», наскільки я знаю, заборонена тільки в Росії. Вони здійснювали в Криму свою діяльність у період української юрисдикції і не були заборонені. А зараз iз ними розправляються, звинувачуючи їх у причетності до цієї організації, причому без доказів. Такими прикладами, говорячи про дуже великі терміни, я хочу підкреслити, що ситуація навіть гірша, ніж була в радянські часи». 

 

В іншому своєму інтерв’ю — британській The Guardian — Умеров каже, що «я, безумовно, не робитиму ніяких закликів до помилування» і додає, що не хоче «благати своїх гнобителів».

 

Він зазначає, що не жалкує про те, що не залишив анексований Крим раніше, коли в нього була така можливість. Адже півострів є його батьківщиною.

 

«Навіть якби хтось дав мені безпечний коридор, щоб піти зараз, я б не погодився», — говорить він.

 

«Я думаю, що світова громадськість не залишить цю тему, — додає Ільмі Умеров. — І Україна від неї не відмовиться, Україна прийме закони, що гарантують права кримськотатарського народу. Тоді в неї з’явиться ще більше аргументів говорити про повернення своєї території. Ці кордони визнані в світі, визнані договорами між двома країнами — між Україною і Росією. Вчинивши анексію частини території України, Росія, в першу чергу, порушила своє власне законодавство. А це не повинно залишитися безкарним». 

 

Власне, у тому, що світова громадськість не залишить поза увагою політв’язнів, яких плодить окупаційна влада Криму, Умеров має рацію.

 

Міжнародна організація Amnesty International вже зазначила, що «засудження Ільмі Умерова, відомого критика російської окупації і лідера кримськотатарського народу, є останнім випадком посягання на основні права і свободи на півострові і має бути негайно скасовано».

 

Випадок з Умеровим, звісно, останній (поки що!), але не перший і не єдиний на теренах анексованого Криму. Згадаймо й інших політв’язнів, чийого полку прибуло, зокрема, у вересні цього року. 

За тиждень до вироку Умерова, 22 вересня, у Сімферополі було засуджено журналіста «Радіо «Свобода» Миколу Семену.

 

Йому інкримінували те саме, що й Умерову — «публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії».

 

Щоправда, Семені таки «пощастило»: його вирок (2,5 року позбавлення волі) є умовним. Однак поза цим журналісту заборонено протягом трьох років займатися публічною діяльністю. 

 

Ситуація з Семеною є особливою тим, що в даному разі йдеться про представника мас-медіа. Те, як придушують свободу слова на окупованому півострові, проілюстровано його долею та цілковито безсоромними намаганнями Кремля витравити бодай натяк на незалежність місцевих ЗМІ. 

 

Тим часом вирок Семені засудив Держдеп США. До вже традиційної «глибокої стурбованості» в Америці додали, що закликають «російську окупаційну владу звільнити Семену, дозволити йому відновити свою журналістську діяльність і припинити кампанію з придушення інакодумства в Криму».

 

Однак навряд чи подібний заклик здатен справити враження на Москву. Принаймні те, що після Семени було ухвалено вирок Умерову, доводить: зупинятися Путін не збирається. 

Однак і справу Семени, і навіть вирок Ільмі Умерову перевершує жорсткістю та ухвала суду, що була проголошена 11 вересня у справі Ахтема Чийгоза — ще одного заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу.

 

Чийгоз отримав 8 років ув’язнення — за обвинуваченням в організації «масових заворушень» 26 лютого 2014 року у Сімферополі.

 

Тоді в місті відбувся мітинг про­українських активістів, який i було використано для подібних інсинуацій. Ахтем Чийгоз заперечував свою причетність до будь-яких заворушень, а сам процес назвав «судилищем».

 

Російські медіа дуже раділи подібному вироку, називаючи Чийгоза «головним погромником Криму».

 

Натомість уповноважена з прав людини Німеччини Бербель Кофлер заявила, що «обурена засудженням заступника голови кримськотатарського Меджлісу так званим «Верховним судом» в анексованому Росією Криму до тривалого терміну ув’язнення.

 

Рішення є подальшим скороченням прав кримських татар на півострові з моменту російської анексії». 

 

Окрім омбудсмана Німеччини, на ситуацію зреагувала й зовнішньополітична служба ЄС. У комюніке, випущеному в зв’язку з оголошенням вироку Чийгозу, йдеться про те, що «Європейський Союз постійно стежив за справою пана Чийгоза і наполягав на його звільненні».

 

«Цей заклик ми повторюємо сьогодні», — йдеться у документі, де також сказано, що «заборона діяльності Меджлісу, його самоврядного органу і переслідування його лідерів є серйозним і неприйнятним порушенням їхніх прав».

 

Слід зазначити, що в так званій справі «26 лютого», по якій засуджено Чийгоза, в окреме провадження виділили епізоди з низкою інших звинувачень: від участі в масових заворушеннях до завдавання тілесних ушкоджень.

 

Усього обвинувачення пред’являють вісьмом іншим фігурантам: Алі Асанову, Мустафі Дегерменджи, Ескендеру Кантемірову, Таляту Юнусову, Ескендеру Емірвалієву, Арсену Юнусову та Ескендеру Небієву.

 

Перші двоє зараз перебувають під домашнім арештом, а до 6 квітня цього року їх тримали в сімферопольському слідчому ізоляторі.

Продовжуючи зворотну хронологію подій, згадаємо й про те, як 8 вересня цього року засуджений у Криму кримчанин Руслан Зейтуллаєв був етапований до виправної колонії у російській республіці Башкортостан.

 

За півтора місяця перед тим — 27 липня — Верховний суд Росії розглянув апеляцію Зейтуллаєва на винесений йому вирок і не тільки не зменшив покарання (як можна було очікувати), а ще й «накинув» йому три роки зверху. Разом за ґратами Зейтуллаєв має провести цілих 15 років. Проте в чому його провина?

 

Фігурант є причетним до ісламістського руху «Хізб ут-Тахрір», котрий, як справедливо каже цитований вище Ільмі Умеров, під українською юрисдикцією діяв безперешкодно.

 

Адже не займався нічим протизаконним, лише релігійною та просвітницькою діяльністю. Проте з початком анексії рух підпав під табу, бо в Росії «Хізб ут-Тахрір» включено до переліку з 15 організацій, визнаних «терористичними».

 

Тому, власне, не лише Руслан Зейтуллаєв, а й тисячі інших кримських мусульман опинилися під загрозою кримінального переслідування.

 

Де-факто ж на лаву підсудних було відправлено 19 осіб, що їх вважають причетними до руху «Хізб ут-Тахрір».

 

Окрім Зейтуллаєва, троє з них — Рустем Ваітов, Нурі Прімов та Ферат Сайфуллаєв — уже засуджені до тривалих термінів ув’язнення. При цьому жодних вмотивованих доказів їхньої провини на суді представлено не було. Та й самі обвинувачені протиправних дій за собою не визнали.

 

Надзвичайно жорстокий вирок по відношенню до Руслана Зейтуллаєва пояснюється тим, що його було призначено на роль не просто учасника, а організатора «терористичної» групи.

 

Низка правозахисників називає цю справу вмотивованою за релігійною ознакою, а український МЗС — «політично вмотивованою» та такою, що базується на «сфабрикованих звинуваченнях».

Проте найбільш нелюдським вироком серед усіх кримінальних процесів, у яких були задіяні кримчани, відзначена справа, порушена проти Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва та Олексія Чирнія.

 

25 серпня 2015 року Північнокавказький окружний військовий суд (Ростов-на-Дону, Росія) визнав українського режисера Олега Сенцова винним у підготовці терактів у Криму і засудив до 20 років у колонії суворого режиму.

 

Разом iз Сенцовим суд ви­знав винним іншого фігуранта справи — Олександра Кольченка. Він засуджений до 10 років позбавлення волі.

 

За версією слідства, Олег Сенцов навесні 2014 року, вже після анексії, намагався підірвати пам’ятник Леніну в Сімферополі, а також планував теракт біля «Вічного вогню» в місті на 9 травня.

 

Що ж стосується Кольченка, то той буцімто підпалював офіс «Єдиної Росії» у Сімферополі, а ще — під керівництвом Сенцова — скоював низку інших терактів. 

 

Окрім Сенцова та Кольченка, за подібними обвинуваченнями були затримані також викладач історії Олексій Чирній та фотограф Геннадій Афанасьєв.

 

Кожен iз них отримав по 7 років ув’язнення. У червні минулого року Геннадія Афанасьєва разом з іншим українським політв’язнем Юрієм Солошенком в обмін на звільнення активістів сепаратистської організації «Народна рада Бессарабії» помилував президент РФ Володимир Путін.

 

Тим часом на захист Олега Сенцова виступили десятки всесвітньо відомих кінемато­графістів і тисячі громадських діячів iз різних країн.

 

Серед них — іспанець Педро Альмодовар, фін Акі Каурісмякі, француз Бертран Таверньє, британці Кен Лоуч і Майк Лі, німці Фолькер Шльондорф і Вім Вендерс, поляки Анджей Вайда, Агнешка Холланд і Кшиштоф Зануссі, угорець Бела Тарр і багато інших.

 

Цікаво, що за Сенцова просив навіть цілковито пропутінський російський режисер Нікіта Міхалков, однак його кремлівський покровитель проігнорував і цю відозву. 

 

Загалом, за даними МЗС України, в тюрмах та ізоляторах Росії та Криму утримується понад 30 українських громадян.

 

«Кількість громадян України, затриманих нелегітимними російськими органами на території окупованого пів­острова за обвинуваченнями у «тероризмі», «екстремізмі» та «диверсійній діяльності», по­стійно збільшується», — додають у міністерстві.

 

ЦИТАТА: