Авторські килими відомої майстрині Валентини Ткач є справжніми витворами мистецтва.
Роботи членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва України можна побачити на постійно діючій виставці авторських килимів у центрі народознавства «Мамаєва Слобода» у Києві та на етнофестивалях.
Періодично — на столичному Андріївському узвозі. Прикрашають вони і приватні колекції українських поціновувачів ткацтва в різних куточках світу.
Про особливу творчість говоримо з майстринею. До речі, вона недавно повернулася з фестивалю, що проходив у польському місті Люблін.
— Валентино, як захопилися килимарством?
— Моя iсторiя династiї ткачiв починається з дiда Михайла. Вiн навчив мою маму Марiю ткати килими, а мама навчила мене, у свою чергу — я навчила ткати моїх дiтей. Тож я майстер у третьому поколінні. У радянськi часи мiй батько, Iван Вовкула, був директором Богуславської фабрики художнiх виробiв «Перемога». На цій фабриці працювала і моя мама, Марія Михайлівна. Я малою бігала до тата на роботу, який мені дозволяв посидіти у своєму робочому кріслі, де я уявляла себе «директоркою». На фабриці ще було моє улюблене місце — кімната художників, де трудилися над ескізами художні майстри Іван Нечипоренко і Надія Скопець. Я любила до них заходити й милуватися виставковими виробами фабрики та ескізами узорів.
Тож навчилася малювати килимки і ткати у своєї мами, яка і до сьогодні мені допомагає. Із сьомої години ранку мама вже за ткацьким верстатом. І коли працювала на фабриці, в цеху, то ввечері вдома розробляла ескізи. Якось художниця Надія Павлівна зайшла в цех і сказала, що бажаючі можуть зробити власні ескізи і подавати їх у художню раду тодішнього Укрхудожпрому. Мама за одну ніч намалювала і вранці показала моєму татові. А він трохи здивовано відповів: «Ти що, Марусе, художники роками малюють ескіз, а ти за одну ніч намалювала і хочеш, щоб його затвердили?!». На диво, художня рада саме цей ескіз і затвердила.
— Що то була за робота? Загалом, що криється у символах на килимах?
— Ескіз називався «Маки». Бо ці квіти любить моя мама. А зараз найпопулярнішим і улюбленим килимом для нас і шанувальників нашої творчості є килим «Жоржини». Помітила, що після однієї міжнародної виставки турецькі майстри теж почали ткати орнамент «жоржини» у своїх килимах. Щодо символів, які збереглися в орнаментах до нашого часу. Вони слугували українцям для краси і як оберіг. Так, орнаментальні мотиви геометричних килимів утворювалися на основі символічних уявлень давніх народів про природу.
Впродовж століть різні магічні знаки, що були об’єднані в чіткі орнаментальні форми, поступово удосконалювалися в своїх композиційних побудовах, що після втрати ними свого первісного смислового значення продовжують існувати уже як декоративні елементи народного мистецтва. Скажімо, були популярні трикутник і розкреслений ромб-поле з вкрапленими зернами збіжжя. Цей чудодійний знак і дотепер залишається основним орнаментальним мотивом українського художнього текстилю. Він прикрашає одяг (мотиви вишивки, гаптування), є знаком на покривалах та обов’язковим елементом килимарства.
Люблю ткати восьмипелюсткові та чотирипелюсткові квіти-зірки. Це знаки щастя, розквіту, квіти — символ родючості. Стихія повітря і води позначалась нашими праукраїнцями у вигляді птахів. Вони вірили, що птахи приносять людям щастя, добробут, родючість землі, вони втілюють тепло і світло, відвертають лихо. Чим більше ми вивчаємо свою історію, дізнаємось про глибокий зміст і символіку орнаментальних мотивів у збережених виробах, тим більше ми можемо встановити зв’язок iз тим минулим, яке є нашим корінням, опорою, без якого слово «українська» не може називатись словом «нація». Коли ми знаємо свою історію, то ми стаємо сильнішими. Із 1995 року я була в пошуках автентичного орнаменту килимів Центральної України. Згодом перший мій авторський килимок «Маки» був створений у 2000-му і його вперше побачили на Всеукраїнській виставці «Народне мистецтво-2000», що проходила в Києві в Українському домі.
— Тобто ескізи змальовуєте з природи, що оточує?
— І не лише з природи. Буває, прочитала книжку про країну, ознайомилась її історією — і в уяві виникають певні образи, які хочеться виткати. Або, приміром, елементи килимка з екзотичною назвою «Екзотика» взяли зi звичайної обгортки від цукерки. Загалом треба тільки поглянути навкруги: нас оточують барви кольорів та ідеї для ескізів.
— Помітно, що на ваших виробах оживає українська природа, ще й iз колоритними написами. Як народжуються назви?
— Скажімо, назва килима «Рось» пішла від легендарної річки, що протікає в Богуславі. Як бачите, килим повністю синій, бо колись наша річка була набагато повноводніша. Різні квіти і трави понад берегом ростуть. Хотілося б, щоб річка відновила свої ресурси, була красивою, як колись.
— Валентино, сьогодні у вашій майстерні завжди людно, особливо багато малечі, якій подобається перекидати човник та виткати свій перший килимок. Де взяли такий міні-верстат i решту верстатів?
— Міні-верстат спеціально за замовленням зробив майстер, щоб я могла проводити виїздні майстер-класи. Два дерев’яні ткацькі верстати залишилися мені в спадок від мами і батька. А інші унікальні верстати я колись купила за сто купонів, коли намагалася врятувати фабрику від розгромів. Коли тата не стало, фабрику почали знищувати, порозкрадали навіть вікна. На початку деякі працівники по черзі чергували в приміщенні, охоронячи верстати, сподіваючись зберегти фабрику. Та все марно! Болісно було спостерігати, як знищували ткацьке обладнання. Тож довелося купити стільки, скільки міг вмістити гараж у власному дворі. Я вірила, що мені колись вдасться відродити батьківську справу.
— Ваші найяскравіші дитячі спогади, пов’язані саме з фабрикою?
— Без сумніву. Заходила, бувало, малою в цех, а там у роботі десь 60 станків, а може, й більше. І такий гуркіт стоїть, що не чути слів свого співрозмовника. Але чомусь цей стукіт і подобався. Запам’яталось ще, як за татовим розпорядженням робітники зробили нові верстати. Іван Нечипоренко — головний художник на фабриці, придумав удосконалений варіант ткацького верстата, що стало сенсацією для всієї Київщини. Заходиш у столярку, а там... пахне деревом, і цікаво було спостерігати, як столяр виготовляє деталі до нового станка.
В цех, де металеві деталі для верстатів виготовляли, мене не дуже пускали, щоб не влізла кудись, не поранилась. Але теж було цікаво дивитись за роботою металевих монстрів. Тож на фабриці з’явилися напівмеханічні та механічні верстати. Стежила і за місцевою газетою, у якій друкували звітність серед підприємств і колгоспних господарств. І раділа, бо батькова фабрика займала найчастіше перші місця. Тоді продукцію фабрики в самому Богуславі купити було неможливо, все йшло за вказівкою партійного керівництва до Москви, а звідти — на експорт.
— Ваші авторські вироби отримали багато відзнак та нагород. Яка, на вашу думку, найдорожча, не в матеріальному вимірі?
— Найбільшою відзнакою моєї творчості був момет, коли у 2000 році я показала свої перші авторські килимки в Національній спілці майстрів народного мистецтва України. Тоді готувались до виставки Богуславського ткацтва у спілці. Думала завернуть, щось не сподобається, бо ж то перші мої авторські роботи. І радості не було меж, коли схвалили мої килимки й прийняли на виставку, хоч експозиція була вже повністю готова до відкриття.
Потім я почала багато дослiджувати i вивчати про український килим. Була в пошуках нового для створення авторських килимів. Маю дипломи, подяки за участь. На цьому не зупиняюсь, бо ще багато задумів треба здійснити. Крім килимів, почала виготовляти ексклюзивні сумки, наплічники, декоративні наволочки на подушки. І це ще не все, що хочу здійснити. Беру участь у різних фестивалях та ярмарках як в Україні, так і в інших країнах.
— Як за кордоном ставляться до ваших виробів?
— Недавно повернулася з фестивалю, що проходив у Польщі (м. Люблін). Отримала диплом за свої вироби, і мене запросили знову на фестиваль на наступний рік. Тепер думаю, чим новеньким порадувати своїх шанувальників у наступному році.
