«Пісня може зробити набагато більше, ніж роблять політики. Вона може швидко об’єднати дітей, дорослих, представників різних народів. Цей духовний скарб промовляє навіть тоді, коли не розумієш мови», — каже відома композиторка Ольга Янушкевич.
Поза тим, педагог-музикант переконана, що основою розвитку і виховання є рідна мова і рідна пісня.
Авторка дитячих хітів, що лунають по радіо, на шкільних святах та внесені до навчальних програм з музичного мистецтва, доводить, що розвиток музичних здібностей і чуття рідного слова є незамінними для українця ХХІ століття.
Про це — наша розмова з Ольгою Янушкевич, яку пропонуємо читачам «УМ».
«Співаючи пісні різних народів, ідентифікуєш себе як українця...»
— Пані Ольго, свій понад двадцятирічний досвід роботи з дітьми і дорослими ви описали у праці «Творчий розвиток особистості в контексті міжкультурного спілкування в системі позашкільної освіти». Як пісні різними мовами можуть розвинути українську дитину?
— Наш досвід — це вивчення надбань свого народу і світових. Я вивела незвичайну формулу: «Три сходинки інтеркультурної педагогіки». Перша сходинка — ми вивчаємо культуру народу, пісню якого співаємо. Друга — порівнюємо пісні свого народу з тією піснею, знаходимо риси спільні і несхожі, які говорять нам, у чому ми відмінні і в чому подібні. Третя сходинка народилася з нашої співпраці з батьками.
У нас з’явилися незвичайні записи — мої власні пісні в перекладі. Так, пісня «Дай, Боже, щастя» лунає і польською, і українською. І поляки сприймали її як гімн! За час існування студії «Мрія» ми записали шість аудіоальбомів пісень для дітей і дорослих. І якби були фінанси, то видали б і пісні, які співаємо мовами народів світу. До речі, сенс міжкультурного спілкування не лише в тому, що ти вивчаєш пісні народів світу. А що ти себе в цьому ідентифікуєш як українця. І чіткіше бачиш красу, естетику своєї пісні, мови, свого народу.
— Пісні яких народів ви вивчали?
— Це пісні польською мовою, англійською, італійською, російською і білоруською. Наразі плануємо заспівати кримськотатарською. Я часто бувала в різних куточках Польщі. Звідти привезла велику кількість матеріалу про польську культуру, про нашу спільну історію, спільні біди і радощі. На заняттях ми з дітьми порівнювали патріотичну пісню України і Польщі. І здійснили незвичайні відкриття. Видатні люди культури, мистецтва, освіти Польщі часто народжені не просто в Україні, а на нашій рідній Вінниччині. Ми потім навіть їздили на конкурси імені цих видатних особистостей.
— Усе нове дає дітям значний поштовх для розвитку...
— Так. Помітно, що діти, які багато концертують, — уміють володіти собою, знаходити вихід у різних життєвих ситуаціях. Чимало моїх вихованців, яких колись приводили до мене маленькими, тепер очолюють фірми. У наших проектах присутні батьки. Вони не просто глядачі й слухачі, а й беруть активну участь і навіть працюють на сцені з дітьми. І думаю, що хвилюються більше батьки, бо діти частіше бувають на сцені і краще володіють собою.
«Ми просимо багато чого в Бога і забуваємо подякувати...»
— Духовно діти також збагачуються?
— Ми відвідували в паломницьких поїздках монастирі України, виступали в дитячих будинках, лікарнях. І ці поїздки народили незвичайні проекти. Я написала пісню, де діти моляться за щастя своїх матерів, а не так, як зазвичай, — матері за дітей. Ця пісня увійшла до аудіоальбому «Посміхнись». Їй передувала серйозна робота, ми запрошували на заняття духовних наставників, які говорили з дітьми про те, які чесноти в собі виховувати. Дуже сильними були концерти при монастирях. І саме вони мене спонукали написати цикл духовних пісень для дітей «Дякую Тобі, Боже». Ми часто просимо багато чого в Бога і забуваємо подякувати.
— Вам доводилося працювати з дітьми-переселенцями?
— Траплялося. Це була і Горлівка, і Донецьк. Діти дуже вразливі. Зараз я працюю з дітками однієї з вінницьких шкіл. До нас прийшла талановита дівчинка. У неї щемке ставлення до української патріотичної пісні. Ми гадаємо, що вона маленька, а вона, напевне, своїм сердечком більше зрозуміла, аніж ми, дорослі, які перебувають далеко від того страшного епіцентру. І я згадала, як телефонували мені зі Слов’янська вчителі і питали: «А ви знаєте, яка у нас найпопулярніша пісня на уроках музики? Ваша — «Дай, Боже, щастя»! Раніше ми не могли змусити дітей співати українською. А тепер вони самі просять».
— Чи є у ваших планах створити щось системне для української музичної освіти?
— Мені зараз подобається працювати над невеличкими пісеньками для наймолодших. Шукаю вірші, щоб створити пісеньки, під які можна виконувати музично-ритмічні рухи. Розвивалася б координація, музичний слух, відчуття ритму... Хочу, щоб ці пісеньки були «багатопрофільні» — і просто як співанки, і як таночки, і як розспівки для занять із музичної грамоти.
— А навіщо дитині, яка не збирається ставати професійним музикантом, розвивати відчуття ритму?
— Про те говорив ще Платон! Є цікава наука — еуритмія. Для того, щоб суспільство жило в гармонії, потрібно всі свої вчинки, думки, рухи підпорядковувати вселенському ритму. Наш організм працює в ритмі, світ працює в ритмі. Наш співбесідник живе в якомусь своєму ритмі. І коли кожен із нас знайде свій ритм, в якому йому комфортно — він зберігатиме здоров’я.
Платон вважав, що найкраща охорона держави — це правильно підібрана музика. Якщо в тебе з твоїми колегами, близькими, є відчуття спільного ритму, то вони підключаються до ритму суспільства — і тоді енергія йде до Господа. Отоді ми досягнемо гармонії, тоді духовне починає випереджати матеріальне. А якщо кожен сам собі — тоді настає розбалансованість, какофонія. Кожен тягне у свій бік.
«Красиве слід давати дітям вчасно...»
— Недарма в країнах, які дбають про гармонійність державної системи, ще з дитсадка діти опановують музичні ритми. І в звичайних школах — не просто «співи», а серйозний розвиток музичних здібностей і вміння грати в оркестрі і співати хором?
— Психологи стверджують: щоб у твоїй хаті виросла не просто талановита, а геніальна дитина, потрібно дві речі: книжка і заняття музичним мистецтвом. Адже музика різнобічно розвиває дитину: її пам’ять, слух, відчуття ритму, уяву, математичні здібності. Загалом, інтелект.
— Чи є зараз у спільноті музичних педагогів ідея змінити програму і загалом концепцію викладання «музики» у школах і садочках?
— Нам треба було б дослухатися до того, що робиться у світі. Який мистецький компонент є в освіті у Західній Європі, Америці... А там завдяки предметам естетичного циклу навіть навчають і адаптують дітей-інвалідів із серйозними вадами. Не «розвантажують» програму від цих предметів, а через них розвивають і готують до самостійного життя.
— А в нас же музику й малювання узагалі хотіли «прибрати»...
— Так! Ми робили величезну роботу у Вінницькій області, збирали семінари, писали листи у Міністерство освіти. У країні, де пісня є нашою душею — відмовитися від її вивчення? Забрати душу нашого народу?
Цікавий момент: в одній зі шкіл Німеччини задумалися над тим, чому в певному місті дуже високий рівень злочинності. Залучили психологів, соціологів — запроваджували різні методики, але ніщо не давало добрих результатів. І тоді один директор школи запропонував зробити три уроки музики на тиждень. І рівень злочинності за короткий час скоротився. Про це й Василь Сухомлинський казав: «Через красиве — до людяного». І красиве слід давати дітям вчасно, і тоді вони виростуть людяними.
Я дуже серйозно ставлюся до вибору текстів. На моє переконання, пісня має виховувати.Свого часу я входила до експертної ради з підготовки нових програм із музичного мистецтва для шкіл України. Це була серйозна робота. Не було тоді так багато напрацьованого україномовного матеріалу. І захотіли робити переклади російськомовних пісень Шаїнського, Пляцковського, Матусовського та інших композиторів. Часто, хто упорядковував збірку, той і перекладав самотужки. Я виступала за те, що переклад має бути не буквальний, а професійний, художній. Погані переклади викликають відразу до музики і до української мови.
— Мені як етнологу випадало їздити в експедиції на Харківщину, Луганщину. Старші люди, які виростали, чуючи не «гарадскіє романси», а наше українське багатоголосся, говорять надзвичайно чистою, красивою, образною мовою. А те покоління, яке вже і не співало, і не чуло цих пісень — спілкується суржиком. Виходить, що пісня живить мовлення поколінь?
— Так, у ній чистота. І мені дуже подобається створювати нову музику до стародавніх календарно-обрядових текстів.
ДОСЬЄ «УМ»
Ольга Янушкевич
Народилася у 1968 році в смт Теплик на Вінниччині. Закінчила музично-педагогічний факультет Вінницького педагогічного інституту ім. Островського.
Нині здобуває другу вищу освіту — практичного психолога. Викладач-методист. Працювала художнім керівником творчих музичних студій Вінниччини.
Композитор, відмінник освіти України (2001), лауреат багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів.
У доробку — понад 600 різножанрових пісень: романси, дитячі, пісні а сареllа і патріотичні, молодіжні, духовна та інструментальна музика, дитячі музичні казки. Пісні О. Янушкевич виконують відомі співаки України.
Випустила шість аудіоальбомів дитячих пісень, серед них «Дитинства світ», «Я малюю мрію», три книги-пісенники: «Веселкова» (2003); «Дорога до мами» (2004); альбом романсів «Дзеркало душі» (2006).
Її твори лунають з ефірів державного, обласних і районних теле- і радіопрограм та в навчальних закладах України.
Авторські пісні Ольги Янушкевич увійшли до нових освітніх програм з музичного мистецтва, затверджених Міністерством освіти і науки України.
Читає лекції на запрошення інститутів післядипломної освіти працівників освіти і культури, вищих та середніх спеціальних закладів України. Її статті та музичні твори опубліковано у журналах, альманахах, хрестоматіях.
ВАРТО ЗНАТИ
Цього року за сприяння Вінницької обласної державної адміністрації і Вінницької обласної ради вийшов у світ пісенний збірник«Дякую Тобі, Боже!».
Це 14 духовних творів Ольги Янушкевич на вірші Лариси Недін, Вадима Крищенка та інших поетів.
Пісні для аудіоальбому заспівали учасники зразкової дитячої вокальної студії «Мрія» з Немирова, що на Вінниччині.
Перед цим ці твори діти співали на концертних майданчиках України, під час паломницьких поїздок, у храмах, монастирях, дитячих будинках, школах-інтернатах, на фестивалях, благодійних концертах. Аудіоальбом видано власним коштом автора.
