Президент Білорусі Олександр Лукашенко пообіцяв, що з 1 жовтня в країні набуде чинності оновлений декрет №3, який у народі вже прозвали «декретом про дармоїдів», повідомляє з Мінська кореспондент інформаційного порталу Газета.ru.
Завдяки новаціям, кількість тих, кого влада зарахувала до «соціальних утриманців», скоротиться з приблизно півмільйона до 300 тисяч, але ставлення до них буде жорсткішим, ніж за попередньою версією президентського декрету.
Водночас білоруські чиновники намагаються створити враження, що безробітних у країні майже не залишилось.
Безробіних у Білорусі... нема
Комітет iз праці, зайнятості та соцзахисту міськвиконкому Мінська з 1 вересня закрив два відділи з працевлаштування громадян — «Заводський» та «Фрунзенський».
Після їх ліквідації в білоруській столиці залишаться ще три центри зайнятості, які перейменують у «відділи обслуговування громадян».
Ймовірно, що невдовзі два з них закриють, залишивши на всю столицю єдиний загальноміський центр зайнятості.
Причина ліквідації в тому, що, за офіційною пропагандистською версією влади, безробітних у Мінську, як і в Білорусі загалом, практично не залишилось.
Офіційні статистичні дані говорять, що на 1 серпня в білоруській столиці рівень зареєстрованого безробіття тримався на позначці 0,4% від кiлькостi економічно активного населення.
Формально, непрацевлаштованими залишались 31,2 тисячі осіб. При цьому, кількість вільних вакансій у столиці, знову ж таки за офіційною версією, була більшою від кількості непрацевлаштованих громадян.
Насправді ж ситуація зовсім не така, якою її малює влада, — навіть у столиці важко знайти роботу.
Багато білорусів виїздять на заробітки до Росії чи Польщі, а ще більше — безуспішно шукають роботу вдома або працевлаштовуються тимчасово чи неофіційно.
У березні цього року Білоруссю пройшла хвиля протестів проти «декрету про дармоїдів», за яким більше 470 тисяч білорусів (кожен 10-й працездатний) отримали повістки сплатити до держбюджету по 185-200 доларів, що для пересічного білоруса є досить значною сумою.
Безпосередньою причиною вибуху невдоволення стало отримання повістки про сплату «податку на дармоїдів» особами, яким часто роками не вдавалося влаштуватися на постійну роботу.
Ця проблема особливо болюча у невеликих білоруських містах, де багато людей офіційно працевлаштовані на невеликих підприємствах, але працюють 1-2 дні на тиждень і отримують мінімальні зарплати.
Але їх не звільняють, бо місцеві виконкоми забороняють директорам скорочувати штат, аби не псувати статистику.
«Лопату в зуби — і пішов працювати»
У самий розпал весняних протестів, коли виникла загроза, що економічні вимоги переростуть у політичні, президент Лукашенко своїм рішенням «заморозив» дію декрету №3 до осені й одночасно наказав радикально вирішити проблему зайнятості, одним махом працевлаштуваши всіх безробітних до 1 травня 2017 року.
«Стосовно працевлаштування безробітних, то я вже говорив про тих, хто веде асоціальний спосіб життя, вони в нас є — п’яниці, алкоголіки, вони дійсно «тунеядці», як їх називали раніше. До них — одні методи примусу до роботи. Стосовно тих, хто не з власної волі залишився без роботи, ми повинні прийняти кожного, і не лише в службі зайнятості, а в органах влади, і надати допомогу. До 1 травня всі мають бути працевлаштовані», — заявив тоді Лукашенко.
І до вказаного терміну чиновники відрапортували про працевлаштування всіх бажаючих.
Але їх рапорти розбігаються з дійсним станом справ: черги у відділах працевлаштування не стали меншими, а в промисловості, навіть за офіційною статистикою, продовжували звільняти працівників.
Проте чиновники відзвітували про повну ліквідацію безробіття в Білорусі.
Офіційно, за даними статистичного відомства «Белстат», у країні дуже низький рівень безробіття — приблизно 0,7% від економічно активного населення, у Мінську — ще менше.
А насправдi люди, які опинилися без роботи, просто не стають на облік, бо в Білорусі допомога з безробіття становить у перерахунку лише 10 доларів на місяць, з яких ще й вираховувують податки.
Допомогу виплачують лише певний термін, а зареєстровані безробітні зобов’язані регулярно виходити на неоплачувані громадські роботи.
Тоді ж, навеснi, у Білорусі спробували оцінити рівень безробіття за методологією Міжнародної організації праці (МОП).
І виявилось, що середньорічний рівень безробіття в країні становить 5,8% серед населення віком від 15 і пенсійного віку до 75 років, і 5,3% — серед людей працездатного віку.
Після цього міністерства соціального блоку перестали використовувати методологію МОП, наказавши «Белстату» враховувати лише тих безробітних, хто офіційно стоїть на обліку в органах працевлаштування. Інакше виходить, що президентське розпорядження «всіх працевлаштувати» навіть близько не виконується.
І Лукашенко чудово усвідомлює ці статистичні хитрощі, але все ж не відмовився від своїх планів видати до 1 жовтня оновлений декрет №3, який повинен ще сильніше притиснути тих, кого влада йменує «соціальними утриманцями».
«Ми вирахуємо людей за персоналіями: хто може, але не хоче, хто хоче, але не може, і тих, яким потрібно лопату в зуби — і пішов працювати... Специфічними методами будемо змушувати», — заявив Лукашенко 11 серпня у Бресті.
Методи «примусу до праці» зазнають змін. Тепер це буде не щорічний грошовий збір iз тих, кого місцеві чиновники називають «тунеядцями».
Замість нього непрацюючих громадян позбавлять права на безкоштовне медичне обслуговування, освіту дітей, права відправляти дітей до дитсадків, субсидій на комунальні послуги та інших соціальних благ. Без відповіді залишається питання, як усе це узгоджуватимуть iз білоруською Конституцією? Є передчуття білоруської «жовтневої революції».