На засіданні Радбезу ООН Кислиця поіменно назвав генералів КНДР прибулих в рф, фото
На пʼяти полігонах Східного військового округу Збройних сил росії проходить підготовку військовий контингент КНДР чисельністю до 12 тисяч військовослужбовців. >>
«Блакитні каски» на Донбасі: чи можливе введення миротворців на умовах України
13.09.2017
Чи буде миротворчий контингент на Донбасі?
Ця тема вже не нова. Майже два роки тому новий постійний представник України при ООН Володимир Єльченко заявив про намір запросити на окуповану частину Донбасу делегатів ООН, а відтак — приступити до залучення миротворців Організації для згортання конфлікту.
Сказане Єльченком корелювало з ідеєю Президента Петра Порошенка спертися на допомогу миротворчих сил Євросоюзу.
Цю потребу Порошенко озвучив 30 грудня 2015 року під час розмови з «нормандською четвіркою». І ось минулого тижня, зачитуючи щорічне звернення до парламенту, Президент знову порушив цю тему.
Що сказав Порошенко...
Уже невдовзі глава держави вирушить до Нью-Йорка, на Генасамблею ООН, де з міжнародними партнерами обговорить параметри миротворчої місії на Донбасі.
Сам же Порошенко вважає в цьому контексті базовими наступні речі:
«По-перше, ми виступаємо за розгортання повноцінної миротворчої місії ООН на всьому Донбасі. Вона повинна мати на меті не консервацію російської окупації, не легалізацію російської присутності, а забезпечення тривалого миру в окремих районах Донецької і Луганської областей України та повне відновлення територіальної цілісності нашої держави.
По-друге, майбутня місія ООН повинна бути розміщена на всій окупованій частині території, включаючи ділянку українсько-російського кордону. По-третє, згадана місія повинна відповідати керівним принципам здійснення міжнародних принципів ООН, що апріорі виключає участь в ній представників країни-агресора чи сторін конфлікту.
По-четверте, ніякого узгодження з російськими бойовиками параметрів майбутньої участі місії ООН бути не може. По-п’яте, робота над згаданою ініціативою жодним чином не є підставою для скасування існуючих міжнародних санкцій проти Російської Федерації. Вони мають залишатися чинними до повного відновлення суверенітету, територіальної цілісності і незалежності нашої держави через виконання Мінських домовленостей».
Порошенко також зауважив, що домовитися про параметри миротворчої місії буде надзвичайно складно, але він розраховує на допомогу міжнародних партнерів — Франції, Німеччини та США, і це сприятиме тому, що «ми обов’язково встановимо мир, обов’язково повернемо окуповані території, повернемо суверенітет».
Президент додав, що для нас актуальний саме політико-дипломатичний шлях вирішення проблеми, бо на окупованих територіях залишається мирне населення, а ми не будемо робити «другу Чечню».
... І чому план Президента виглядає нереалістичним
Проте є одне значне «але». Миротворчий контингент ООН має свій чітко прописаний функціонал.
Війська ООН приводять у дію тоді, коли війна між двома країнами вже де-факто завершена, вона ще тліє, але вже не горить і потребує того «пожежника», котрий ліквідує останні місця займання.
Миротворці Організації Об’єднаних Націй з’являються тоді, коли вже підписана мирна угода; вони, по суті, виступають гарантами її дотримання. І тими рефері, котрі розводять по кутках останні «гарячі голови».
У середині 1990-х ООН зробила спробу відійти від заявленої концепції: вперше в історії Організації миротворчі війська відправилися туди, де, по-перше, не був завершений збройний конфлікт, а по-друге, не була отримана згода сторін на присутність місії ООН.
Досвід виявився плачевним, і операції у Руанді (1994 рік) та у Боснії (1995-й) завершилися повним провалом, а також масовою різнею, якій миротворці ООН не зуміли запобігти.
Утім, проблема навіть не у тому, що дії останніх були неефективними. Проблема у повній юридичній невизначеності подій на частині території Донбасу.
Зайве нагадувати, що офіційно Україна провадить там антитерористичну операцію.
АТО — внутрішня справа країни, яку спіткало нашестя терористів,тож для розв’язання цієї проблеми війська ООН не кличуть.
Не рятує ситуацію і те, що всім зрозуміло, хто саме є причиною війни на Донбасі.
Участь у ній Росії є навіть не секретом Полішинеля, а відомою всім істиною, але істиною, цнотливо винесеною за дужки.
Україна підтримує дипломатичні стосунки з Росією, російські товари на полицях наших крамниць хоч і супроводжуються відповідними позначками, але все одно продовжують там перебувати.
На переговорах у Мінську Росія буцімто виконує місію медіатора, тоді як основними опонентами Української держави виступають посланці угруповань «ДНР» та «ЛНР». Отож, чи не з ними, бува, воює Україна?
Ми знаємо, що вони — лише маріонетки Кремля. І Кремль знає, що ми це знаємо.
І Європа, і Америка, і весь цивілізований світ знає це також. Але формально у нас немає ані війни, ані суперника.
Відтак підписувати мирну угоду, яка передує припиненню вогню і запрошенню «блакитних касок» ООН, ні з ким.
І це перша й основна причина, через яку Україна не може офіційно залучити сили ООН.
Не забуваймо і про право вето Росії, тим паче, що прецеденти застосування такого права у стінах ООН мали місце зовсім нещодавно.
Але уявимо, що Україна зуміла б обґрунтувати свій запит на миротворчу місію, а Росія проґавила б момент, коли на подібне рішення можна накласти вето.
Чи відправилися б у цьому випадку сили ООН чи Євросоюзу в Україну? Ні.
На сході України з тією чи іншою інтенсивністю триває справжня війна. А миротворчі сили ООН не беруть участі у війнах.
В ідеалі вони взагалі не мають застосовувати зброю; для того, щоб відкрити вогонь, їм потрібні більш ніж поважні причини.
Наприклад, коли у 2011-му в Кот-д’Івуарі дії бойовиків загрожували життю мирних мешканців, головнокомандувач місії особисто віддав наказ відкрити вогонь на ураження. Але такі випадки є, радше, винятком, аніж правилом.
На Донбасі ж стріляють щодня. Ми знаємо це зі зведень військових, які, на превеликий жаль, стали вже буденністю.
І якщо під обстріл потрапить місія ООН, це означатиме, що мав місце прояв агресії проти країн-членів ООН і що «постраждалі» держави можуть утворити коаліцію для проведення більш рішучої та жорсткої операції зі знищення терористичних угруповань. Так, як це було, приміром, в Афганістані та в Іраку.
Але Росія не Ірак, і Плотницький із Захарченком не ватажки «Ісламської держави». По них і по бурятських танкістах неможливий локальний удар. Країни-члени ООН не стануть ув’язуватися у війну з Росією.
І не пошлють своїх бійців брати участь у прямому зіткненні з Путіним. Принаймні, саме так це виглядає на сьогодні.
Гра Москви
Цікаво, що спочатку в Москві поставилися до ідеї миротворчого контингенту на Донбасі вкрай негативно.
Невдоволення такою перспективою демонстрував і покійний нині делегат Росії при ООН Віталій Чуркін, і маріонеткові угруповання «ДНР»/«ЛНР», в особі, зокрема, так званого «прем’єра» «ДНР» Дениса Пушиліна.
Пушилінсько-чуркінські контраргументи полягали у тому, що миротворчі місії не вписані в тіло Мінських угод, а відтак суперечать їхньому духу та букві. На цих позиціях бойовики стояли ще рік тому.
Але наразі дещо змінилося. 5 вересня президент РФ Владімір Путін заявив, що миротворці ООН на Донбасі можуть бути корисними «для вирішення збройного конфлікту», але вони мають бути присутні лише на лінії розмежування сторін.
Путін також наголосив, що це питання «не може бути вирішене без прямого контакту з представниками терористів «ДНР» та «ЛНР». Він додав, що доручив російському МЗС внести проект резолюції щодо миротворців на Донбасі на розгляд Ради Безпеки ООН.
«Заява російського президента Володимира Путіна не була спонтанною, вона доводить, що Москва ретельно підготувалася до чергової пропагандистської кампанії, покликаної показати її зацікавленість у врегулюванні ситуації», — коментує сказане Путіним журналіст і політолог Віталій Портников.
«Але я не став би покладати надії на зміну в підході Путіна до подій на Донбасі й підтримувати його ініціативу, як це вже встиг зробити міністр закордонних справ ФРН Зігмар Габріель. Уважний аналіз заяви Путіна свідчить, що російський президент зацікавлений не в тому, щоб миротворці ООН з’явилися в зоні конфлікту, а в тому, щоб українські пропозиції про введення миротворців не стали важливою темою міжнародної дискусії (...).
Путін хоче, щоб миротворці з’явилися виключно на лінії розмежування з окупованими територіями. Простіше кажучи — це перенесення російського кордону. Сенс миротворців саме в тому, що вони зможуть контролювати ту ділянку кордону між Росією і Україною, яка зараз перебуває під контролем Москви.
Це і є початок перехідного періоду для повернення контролю України. Але пропозиції Путіна навіть не мають на увазі початку такого періоду. Він хоче забезпечити собі свободу рук на Донбасі — і при цьому заручитися рішенням Ради Безпеки ООН. І, нарешті, найважливіше — те, про що Путін сказав наприкінці. Це те, що введення миротворчого контингенту ООН можливе тільки за умов прямого контакту із керівництвом «народних республік».
Це те, що російський правитель намагається нав’язати Україні буквально з перших днів війни на Донбасі — визнати, що російські маріонетки, яких зробили керівниками «народних республік» в Донецьку і Луганську, дійсно представляють когось, крім окупантів», — пише Портніков.
P.S.
А тим часом американські партнери підтримали Україну і заявили, що хочуть, аби миротворці були присутні на всій території, підконтрольній бойовикам, а не тільки уздовж лінії зіткнення. Про це повідомляє The Washington Post.
У Держдепартаменті США зазначили, що сили ООН «варто вивчати», а також додали, що така сила може захистити українців і допомогти відновити суверенітет України. «Будь-яка така сила повинна мати широкий мандат на мир і безпеку на всій окупованій території в Україні», — заявила прес-секретар Держдепартаменту Хізер Наурт.
І поки таке «вивчення» триватиме, зауважимо, що принаймні ознайомча поїздка делегації ООН у прифронтову зону не є неможливою. Чим більше міжнародних агентів сформує об’єктивну картину того, що відбувається на нині окупованій частині Донбасу, тим буде краще. До того ж, запрошення представників ООН сприятиме тому, аби вкотре актуалізувати питання про позбавлення Росії права вето. Діалог на цю тему можна продовжити і в польових умовах.
Політика — це мистецтво можливого і неможливого теж. Подекуди між цими поняттями існує досить умовний кордон. Декларації про намір мають право на існування, якщо їх озвучення служить благу України. А залучення третьої сторони в конфлікт між іншими двома — ідея слушна сама по собі. Навіть якщо її втілення наразі не виглядає здійсненним.
