Освітній проект для молоді — школа акторського, режисерського та сценографічного мистецтва, яку провела Національна спілка театральних діячів України, працювала нещодавно у Літньому театрі Бучанського міського парку, що неподалік Києва.
Сезонні школи — це один iз проектів, впроваджений головою НСТДУ Богданом Струтинським задля розвитку українського театру і стимулювання театрального руху.
Вони проводяться — як можна зрозуміти з назви — у кожному сезоні.
Модератор проекту — керівник напряму молодіжної політики та пошуково-експериментального театру НСТДУ, художній керівник Театру «Золоті ворота» Стас Жирков.
Учасником Літньої школи, що проходила в останні дні серпня, був гість із Франції Жюль Одрі (Jules Audry) — продюсер, режисер та художній керівник паризького театру Future Noir, викладач акторської майстерності в школі кіно та у театральній школі.
Минулоріч Жюль був учасником Міжнародного конкурсу-лабораторії для молодих режисерів Small Theater Productions, який відбувався у МКЦ ім. І. Козловського та у театрі «Золоті ворота».
Нагадаємо, що конкурси-лабораторії розпочалися з ініціативи Київського національного академічного театру оперети.
Організаторами також виступали МКЦ ім. І. Козловського, Державна агенція промоції культури України, Продюсерський центр OpenDoors.
Перший конкурс Musical Art Project відбувся у вересні 2016 року, а постановки переможців другого конкурсу, який пройшов уже в жовтні минулого року, були внесені до репертуару Національної оперети на рік нинішній.
Під час конкурсу Жюль Одрі ставив у «Золотих воротах» ескіз вистави «Страждаючі» іспанського автора Антоніо Аламо.
Можливо, саме цей збіг обставин ще раз повернув його на сцену вказаного театру. Зараз режисер здійснює постановку у «Золотих воротах».
Прем’єра вистави «Сьогодні вечері не буде» відбулася 5 і 6 вересня.
Нам вдалося поспілкуватися із Жюлем Одрі після майстер-класу.
— Жюль, що вас вразило під час майстер-класу, чого очікували і що отримали?
— Майстер-клас був потрібний і мені також. Для мене це перевірка і розуміння того, що і як я роблю у своїй професії. Сьогодні я зробив менше, ніж планував. Усі учасники були дуже зацікавлені, вони прагнули отримати все дуже точно. І я залишав їм час для запитань і розуміння. Мені сподобалося, що тут були і дуже молоді, і досвідчені актори.
— Чи відчувалося, що у майстер-класі брали участь і режисери, і сценографи?
— Так, відчувалося.
— Чи виникло бажання з кимось ще попрацювати?
— Були цікаві актори, які ставили вдалі запитання щодо вдосконалення їхньої роботи. Коли я ставлю виставу, я завжди спілкуюся з акторами. А коли я роблю такі майстер-класи, я просто фокусуюся на передачі досвіду. І саме тому, що це була передача практичних знань, я не міг зрозуміти, хто є хто. Але якщо б я мав ще можливість попрацювати з цією групою, я був би дуже радий. Ця група залишила приємне враження.
— Тобто ваші очікування від роботи справдилися?
— Так, навіть більше. Тут були актори сильної інтуїції, дуже активні та кмітливі. Тут були актори аполлонівські та діонісійські. Аполлонівський підхід — це розумовий підхід, діонісійський — більш емоційний та святковий. Тут відбулося врівноваження. У Франції я працюю більше з аполлонівським підходом. Вважаю, що Станіславський вбив французький театр!
— Як відбуваються репетиції у київському театрі «Золоті ворота»?
— Щодня ми репетируємо по шість годин, але і цього досить мало. З іншого боку, добре те, що є великі паузи для відпочинку. Я вже ставив цю виставу двічі у Франції. Мізансценічний і пластичний та сценографічний малюнок вирішений, я просто переношу цю роботу на інший акторський склад. Перша постановка була здійснена в Парижі, а друга — у Таллінні.
— Як часто ви звертаєтесь до одного і того самого матеріалу?
— Часто. Але ніколи не буває так, що виходить одна і та сама вистава. Актори завжди привносять щось своє. Якщо ми говоримо про українського актора, то український актор створює велику дистанцію між історією і грою. Історія вистави «Сьогодні вечері не буде» — це історія про владу. В Україні ми додаємо більше гумору, а у Франції це була більш психологічна вистава.
— Чи відчуваєте різницю між українським і французьким акторами?
— Французький актор працює для себе, на персонажа. Український актор — це екстравертний актор, він працює на проект. Французький актор переймається своєю відповідністю з роллю. Завжди потрібно, щоб роль йому підходила. Це актор-індивідуаліст. Українські актори — буду казати зараз винятково про акторів «Золотих воріт», яких я знаю, — є колективними.
Наприклад, у Франції, якщо я хочу мати якийсь жорсткий момент у виставі, я маю його вибудувати як хореографічний етюд. Я маю все розписати крок за кроком, і я можу витратити на це до кількох годин, а в «Золотих воротах» я лише пояснюю, що я хочу, і все конструюється самостійно. Актори розробляють самостійно мізансцени.
— Чи існував для вас якийсь міф із приводу українського театру до приїзду сюди і чи він виправдався?
— Міфу певного не було. Я просто був учасником українських лабораторій для молодих режисерів, після яких надійшла пропозиція від Стаса Жиркова поставити в його театрі виставу.
— Чи встигли ви щось подивитися в Україні? Чи виникло у вас бажання поставити в Україні ще якусь виставу?
— Так, у мене є бажання поставити «Калігулу» Альберта Камю. Я шукаю для цього великий майданчик. Я відкритий для пропозицій.
