Микола Сядристий: «Радянська влада нікуди не зникла, а лише «перевдягнулася»

Інструменти, якими Микола Сергійович творив свої шедеври, робив сам, але й донині не розголошує таємницю їх виготовлення.

 

 

Створенням мініатюр займається близько 50 років. Усі мініатюри виконує винятково вручну, за своєю неповторною для кожної роботи технологією.

 

Тривалість роботи над мікромініатюрами — різна: першу роботу («Підкована блоха») майстер робив 72 дні.

 

Але бувало, що на мініатюру йшло 1,5-3 роки в залежності від складності шедевра. Виконувати маніпуляції потрібно між ударами серця, адже треба, щоб пульс не йшов у пальці й не тремтiла рука.

 

У нагоді стали спортивні навички (в молодому віці чотири рази був абсолютним чемпіоном України з підводного плавання і навіть входив до збірної СРСР), тож може затримувати дихання на... шість хвилин.

 

Загальний доробок складає близько 500 робіт, які мандрують iз виїзними виставкам по всьому світу.

 

Із мікромініатюрами вперше виставився в Канаді у 1967 році на найбільшій повоєнній міжнародній виставці «Експо-67».

 

Відтоді побував щонайменше у 50 країнах, зокрема, в США, Мексиці, Чилі, Аргентині, Індії, Японії, Ізраїлі, ОАЕ, Австралії та інших, а європейські країни відвідав майже всі, причому деякі — неодноразово. 

 

Обійшовши всі континенти, мистецтво майстра залишило незабутнє враження серед глядачів.

 

Найповніше його твори представлені в Московському політехнічному музеї, на постійній виставці мікромініатюр в Києво-Печерському заповіднику, музеї мікромініатюр у Князівстві Андорра, а також угорському місті Сентендре.

 

Удостоєний звання «Народний художник України». Є автором книжок,  присвячених мікромініатюрам, «Чи важко підкувати блоху?» й «Таємниці мікротехніки» (остання витримала декілька видань і як бестселер на Всесоюзному конкурсі на кращу науково-популярну книгу 1970 року одержала Першу премію).

 

Зазначимо, що творчість майстра затвердила в світі появу нового слова  «мікромініатюра», якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні в словниках. 

 

Увесь час Миколи Сядристого спресований, і, хоч як це дивно, але виготовлення мініатюр у його житті займало порівняно небагато часу — свої зусилля переважно спрямовує на вивчення української історії, історії тоталітарних режимів, і цим займається близько 50 років.

 

У ХХ ст. комуністичні режими знищили близько 100 млн. людей, а фашистські — 50 мільйонів.

 

При цьому всі фашистські вожді відкрито заявляли, що для захоплення й утримання своєї влади вони вчилися у марксиста Леніна, ретельно аналізуючи його методику терору. А Беніто Муссоліні навіть носив на шиї медальйон із зображенням Маркса. 

 

І, вочевидь, найбільшою заслугою Миколи Сергійовича перед суспільством можна вважати його титанічну роботу, що вилилася в книжки, в яких досліджує суть і витоки тоталітарних режимів: комунізму та фашизму, й розвінчує міфи про їх ідеологів.

 

Володіючи величезним архівним матеріалом з історії каральних спецслужб СРСР, історії концтаборів, їхнього походження, кадрового складу, а також документами про депортації різних народів за всю історію радянської влади і матеріалами з винищення провідної української та російської інтелігенції, першим у нашій державі в 2005 році підготував велику виставку про Голодомор.

 

Документальна пересувна виставка про комуністичний терор у ХХ ст., підготовлена Сядристим на базі зібраних ним документів, демонструвалася в 20 обласних центрах України, а також в Угорщині та Греції.

 

Першим висловив думку про потребу створення в Україні Інституту народної пам’яті. Разом з іншими митцями брав участь у створенні Меморіалу пам’яті жертв Голодоморів в Україні.

 

На стінах музею в Києві можна побачити понад шістдесят поданих Сядристим політичних текстів, які беззаперечно пояснюють історичні витоки цієї величезної людської трагедії, а частина висловів  викарбувана на гранітних плитах.

 

З нагоди ювілею кореспондент «УМ» зустрівся з паном Миколою в його «апартаментах» на території Києво-Печерської лаври. Мій співрозмовник вразив феноменальною пам’яттю, іноді дещо різкими висловлюваннями й специфічно-прагматичними поглядами на українське суспільство та його перспективи.  Втім, судіть самі.

— Олігархи не розуміють, що головне — це не гроші, а речі, які є в архівах музеїв, — каже Микола Сядристий. — Починають виганяти директорів музеїв та й рядових працівників (лише з лаврських музеїв уже звільнено 140 чоловік і змінено п’ять директорів). Як раніше розкрадали експонати (їх списують) на рівні міністерств, так і зараз це продовжується...

А настоятель Києво-Печер­ської лаври владика Павло — це агент російської розвідки. «Усі музеї Києво-Печерської лаври — це ракова пухлина на тілі Лаври». Фактично ФСБ знаходиться в Лаврі. 

 

Я увесь час розхитую суспільство, пишу політичні книги. Пояснюю людям, що вони раби, бо радянська влада нікуди не зникла, а лише «перевдягнулася». У нас немає ніяких перспектив — про це ще писали всі видатні українці: Леся Українка, Іван Франко, Тарас Шевченко. На жаль, натовп хоче лише поспати, сходити в туалет й зайнятися сексом, і більше йому нічого не потрібно. А Ленін, Чичерін, Красін, Луначарський, Гітлер і т.д., аж до декого з нашої ВРУ — це все педерасти: вони компенсують свою неповноцінність владою над натовпом. А люди — вівці й ідуть за козлами!

 

По Голодомору вперше я підняв питання й на величезній виставці в Українському домі сказав Віктору Ющенку (а він тоді був Президентом): «Не знаю, як закінчиться ваше президентство, але ви можете залишитися в історії, якщо серйозно піднімете проблему Голодомору...» А цю свою виставку я «тягав» по Україні (Сімферополь, Севастополь, Миколаїв, Одеса, Донецьк, Луганськ і т.д.), була вона й у Греції (у Афінах), але це все... марно. 

 

Я прожив життя в чужій країні, та й людина я не радянська, а з іншої планети. (Сміється). Свого часу бачив чи не всі країни світу: жив п’ять років у шведського короля, був у Данії, Норвегії, Сингапурі, Індії, Австралії, Аргентині (разів 13), Чилі (запрошував Піночет), США (виступав перед ЦРУшниками в Далласі)... Зустрічався з неймовірними людьми! 

 

А в голові кожного українця «тин» — оце його держава. Тобто, кожен народ має свої недоліки й свої позитивні риси, які залежать від методу їхнього життя: як вони роблять, де вони живуть. Саме це формує ту чи іншу націю. Раніше я думав, що євреї найрозумніші. Але, коли потрапив до Ізраїля, побачив, що там повно тупих: там думають лише 3-5 % — еліта, яка вчилася за кордоном, і, аналізуючи історію антисемітизму, думає, як вижити нації. А, наприклад, росіяни — про це не думають. У росіянина в голові татаро-монгольський дух: усе завоювати, загадити й їхати далі.

— Дуже великий простір і «росіян» не можна окультурити. Тому в Росії завжди вбивали мислячих людей, а особливо поетів — їх перебили: Пушкіна, Лермонтова, а ще Маяковського, Єсеніна, яких убив співробітник ВЧК-ОГПУ-НКВД Яків Агранов — коханець пасії Маяковського. Він був на всіх зборах поетів і письменників, знав усіх повій, такий собі театральний гравець — він присипляв пильність будь-якого письменника й контролював його. Про Маяковського я знав усе й написав його «портрет» в одній із книг. Він заплутався й згодом почав писати проти влади за що й поплатився. Узагалі, він був дуже емоційною людиною, новатором у поезії...

 

А з українських поетів, вважаю, найсильнішим не лише в Союзі, а й у Європі був Іван Драч: за технологією володіння поетичною методикою (у нього були неочікувані повороти, сміливість у порівняннях, епітети). Я йому казав у очі: «Ти був генієм, але ти все життя прожив на радянській «кухні». У тебе у віршах немає почуття вічності, й зараз немає відчуття трагікомізму людського життя, немає високого стилю — ти був геній, який кастрував сам себе! І ти загинув, як рідкісний поет». У нього 3-5 геніальних віршів, а все інше — талановита «радянська мура»...

 

Узагалі, поезія тримається на спогадах й у ній є прихована туга за юністю, коли людина ближче до Бога й говорить правду. Справжня поезія — це специфічна творчість: у неї немає розрахунку, вигоди, навіть логіки — вона алогічна; поети — люди з іншого космосу й дивляться на цей світ, що проходить, де кожне життя — мить і пролітає через вічність, як куля. І, крім кохання, нічого немає, а життя — це трагічний поїзд...

 

Я перечитав 120 єврейських поетів — усі вони слабкі. Єврейська поезія сильна лише в політичному мисленні й критиці влади, при якій вони живуть. Зокрема, один з їхнiх поетів написав вірша, суть якого в тому що: декабристи розбудили Герцена, Герцен — розбудив Леніна, тож у Росії — нікого не можна будити! (Сміється).

— У 1960 році в Харкові зустрічався з Хрущовим (він їхав із Криму в Москву), мене тоді попередили, аби не довше 15 хвилин «затримував» вождя й «готували» до аудієнції: у кабінеті секретаря Харківського обкому Склярова дали листочок із текстом, де вказувалося, що маю говорити. Я страшенно переживав — зайшов у туалет, умився й викинув ту шпаргалку...

 

Хрущов був у гарному настрої, бо зустрів мене з посмішкою, сказавши: «Невже я тоді стільки наговорив?», маючи на увазі свою промову в Америці: із 120 тисяч літер його заокеанської доповіді я зробив портрет очільника Союзу. Під час розмови сказав генсеку, що час — оманлива жінка (хоч хотів сказати повія) і вона щоразу змінює своє мислення.

 

Коли ж «відпущені» мені хвилини скінчилися й, перш ніж залишити кабінет, у якому ще були Скляров (секретар Харківського обкому) та його охоронець, наостанок додав: «Ви, Микито Сергійовичу, випустили з тюрем мільйони людей, тому ніколи не будете забуті, навіть, не дивлячись на помилки, які у вас можуть бути, як у будь-якої смертної людини!» Його це так розчулило й... «прорвало»: він говорив  зі мною ще більше години. І я зрозумів, що він... дуже одинокий, і йому треба було виговоритися. 

 

Коли вийшов із кабінету, то у кінці обкомівського коридору мене зупинив «чекіст» й коротко відсік: «Стійте тут, поки «Він» не залишить приміщення». Хвилин за десять Хрущов вийшов iз кабінету, одразу «обрісши» почетом, та несподівано направився в мій бік. Підійшов до мене й несподівано сказав: «Ви, Миколо, молоді й, можливо, колись мене згадаєте: великі зміни в тупому суспільстві можуть робити лише генії або ж ідіоти!..» Мені так кортіло його спитати, ким він себе вважає, та кадебіст наступив на ногу... Уже у вікно побачив, як у дворі якась жіночка кинулась із листом до Хрущова, охорона її скрутила, а Микита Сергійович гаркнув на них і, забравши «послання» до кишені, поїхав.

 

Пригадується й те, як на виставці моїх робіт у Київській лаврі в кінці 1980-х говорив із Горбачовим, й він запитав: «Миколо, а як ви дивитеся на перебудову?» Довелось апелювати: «Навряд чи щось у вас вийде, бо при Ленінi був 41 концтабір, а Сталін довів їх до 476, в яких утримувалося 18 мільйонів: й цим мільйонам людей, що пройшли через них, не можна поміняти психіку, вони в душі невільники й бояться всього — це раби!» Коли генсек поїхав, то один з українських партфункціонерів сказав «Ти вразив Михайла Сергійовича своїми роботами».

— У нас немає перспектив, бо ми обезголовлені — що в нас, що в Росії всі філософи, мислителі винищені, вислані на Соловки. Наприклад, восени 1937 року лише за чотири дні в «СТОНі» (колишньому «СЛОНі») капітан держбезпеки Матвєєв особисто з револьвера розстріляв 1111 чоловік (серед яких була українська еліта — поети, письменники, культурні діячі, науковці, той генофонд нації, що формувавсь століттями, ніс у собі колосальний потенціал творчості, працелюбності й наснаги), згодом вони були закопані в братській могилі в урочищі Сандормох. Начальниками майже всіх Гулагівських таборів у найкривавіші 1930-ті роки були євреї: Ейхманс, Коган, Бергман, Плінер... 

 

У мене є з московського архіву КДБ матеріали, до яких ніхто немає доступу. Як вони в мене опинилися? (Посміхається). А ще із часів Горбачова, коли за його дорученням — Яковлєв (один із головних ідеологів перебудови) створив комісію по всіх видах злочинів, у тому числі ГУЛАГУ та депортації народів (народ роз’єднували, дробили, аби його представники не повстали проти радянської влади). Ця комісія мала доступи в усі архіви й зробила «вузький» тираж цих книг. Зокрема, в мене є про євреїв Луб’янки: їх рівень освіти, кого вони вбивали, усі їхнi відділи й чим вони займалися, як знищували і як обезголовлювали країну. Є й списки всього урядового складу, усієї тогочасної політичної «блядви».

— Упевнений, що через вісім років буде Світова війна! Чому? Бо ми — маленькі космічні мурашки, а на Землі все підпорядковується сонячному ритму, адже на світилі кожні 12 років відбуваються вибухи, під час яких у людини порушується мозкова стабільність (особливо правої півкулі) — у них просинається агресивність (революції 1905-го й 1917 років, 1929-го — дефолт у США, поява бандита Аль Капоне, 1941-го — війна, 1953-го — смерть Сталіна, а далі самі рахуйте). Адже в кожній людинi спить звір — це пов’язано з древніми інстинктами. 

 

Ось про Гітлера написано десь 150 книг, але колосальна й найсильніша з них «Говорить Гітлер» — Г. Раушнінга (сенатора міста Данциг), який казав, що «Гітлер — звір із безодні». Гітлер, який якось сказав: «У політиці я не визнаю ніяких моральних законів» — був найграмотнішим з усіх диктаторів, у нього була величезна бібліотека, він був тонким психологом, адже знав Лебона, Тарда, Сігеле, Кебета. Він німців задурив, i вони забули Гейне, Шиллера, Гете, Канта... Свого часу він був бомжем, бо жив на вулиці й знав натовп. Більше того, Гітлер знав Маркса краще, ніж усі взяті разом академіки СРСР, і часто його цитував.

 

Я також перечитав усі твори Маркса (50 томів по 800 сторінок), знаю його напам’ять і зробив про нього першу в світі книгу («Коммуно-мраксизм: ловушка дьявола для рабов». — Ред.), стиснувши 40 тисяч сторінок і виписавши всі його думки. 

 

Послідовник Маркса — Ленін — був агентом німецької поліції, якого завербували в 1915 році (про це пише Ніколаї — головний розвідник Німеччини). Тобто Ленін виконував «німецьке завдання». Зокрема, він дав завдання Давиду Рязанову (який згодом створив 16 інститутів марксизму-ленінізму) розкрутити славу Маркса. Ніби той комуніст і вождь пролетаріату. Це все брехня! 

 

Я проаналізував також переписку Маркса. Він був алкоголіком; вважав, що всі видатні люди в Європі (соціологи, історики, політики, філософи) — дурні. І, будучи євреєм, був антисемітом, вважаючи себе найрозумнішим євреєм у світі. Маркс був сатаністом, він не співчував навіть своїм родичам, коли їх спіткали горе, хвороба чи навіть смерть.

Гітлер обожнював Маркса й говорив: «Я не воюю з марксизмом, а лише виконую його заповіти». А ніхто ж цього не вивчає. 

Маркс фактично вкрав (створивши згодом плагіат) написаний французьким соціал-демократом Віктором Консідераном «Маніфест комуністичної партії», котрий там писав, що «усі питання треба вирішувати не за допомогою революції, котра породжує хаос, грабунок, дестабілізацію в державі, а за допомогою парламентської політики», «підкоригувавши» текст сатаністськими думками на кшталт — «селянство — революційний клас, тому його треба убивати».

 

От Ленін і боровся з селянством, а воно складало 80% населення Росії й України — він його «різав» мільйонами, адже мав шизофренічну ідею побудови комунізму. У 1920-х роках проти радянської влади було близько 2,5 тисячi повстань, і «вождь» казав: «Селянство по своїй природі тяжіє до вільної торгівлі, що є величезним злом і тут наступає важкий період війни із селянством. ...І ми будемо боротися з селянством усіма наявними в нас засобами, й у тому числі «тихою сапою». А «сапа» дуже проста — «відібрати увесь хліб у повсталих», про що він писав у листі в Пензу до Євгенії Бош (яка через певний час застрелилася). 

 

Тобто, штучний голод, який згодом влаштував Сталін, робився за «ленінською технологією»: сам «Гуталін» не мав жодного відношення саме до ідеї голодомору. У 43-му томі Ленін написав: «Ми не можемо перемогти селянство (цих власників), ми повинні за допомогою НЕПу підсилити свою владу, а потім буде бій, котрого ще не бачив світ». А «бій» проти селянства — це голод!.. У 1921 році після Х з’їзду Ленін написав, що голод буде в 1931 році (він не думав, що не доживе). 

 

У січні 1933 року (в розпал Голодомору) в газеті «Правда» у статті маршала Климента Ворошилова «Підсумки першої п’ятирічки» сказано: «Найбільша заслуга Сталіна в тому, що він виконав стратегічний план Леніна, котрий точно вказав час для нападу на непокірних селян». 

 

У нас усі історики продажні, і в першу чергу — Кульчицький, Денисов та Курас (талановиті пройдисвіти): всі вони писали, що у нас голоду не було, розповсюджуючи цей лист в усіх посольствах. Вони мене шанобливо побоюються. А от Джеймс Мейс, американський дослідник Голодомору в Україні, був правдивим істориком, але його прикінчили (помер за дивних обставин у Києві в 2004 році. — Ред.). 

— У книзі «Погляд крізь час»   зібрані мої радикальні статті у різних газетах. Зокрема, писав про знищення козаків — їх свого часу чотири мільйони Ленін репресував, зате зараз їхнi потомки («козачки») воюють проти нас. Якби я жив у Європі, то вже отримав би пару Нобелівських премій за свої книги (сміється). Адже в них дано вичерпний аналіз про Маркса, Леніна. Мої книги своєрідні й єдині у своєму роді у світі: я не пишу про «них», адже ви не можете все знати про людину, а написане будь-ким про «вождів» — суб’єктивне бачення, адже автор пише з позиції свого рівня, інтелекту.

 

Я ж беру лише те, що писали самі Маркс, Ленін i «залізаю» в їхні душу, мозок і виписую, що вони говорили чи то про терор, чи вбивства, чи громадянську війну, «без якої неможлива ніяка революція» (на кшталт ленінської тези: «Ми не можемо побудувати комунізм без громадянської війни»). Проте свої книжки ніяк не можу «розкрутити», бо я не єврей. На їх видання було витрачено близько ста тисяч, але ж тираж мізерний: 300 штук («Молох Ленінізму») і 500 («Коммуно-мраксизм»).

— У нас завершився «ленінопад», але мало хто з людей знає глибоко, яке зло робив Ленін, і всі сьогоднішні проблеми випливають iз наслідків його сатанинської роботи, яка була антинаціональна й антидержавна. Ленін тричі посилав війська на Україну: лише на початку 1918 року Муравйов у Києві за два тижні розстріляв п’ять тисяч чоловік у дворі Маріїнського палацу. 

 

Він ненавидів людей, особливо інтелігенцію, свободу, знищував релігію. У нього не було нічого святого, крім влади! І заради неї він був готовий на знищення мільйонів людей, причому найкращих! Він отримував задоволення, коли підписував розстріли й особисто складав списки істориків, філософів, соціологів, поетів, які повинні були бути знищені чи вислані в концтабори. Істинного Леніна поки-що мало хто знає, бо його імідж ще й досі... оберігають! 

 

ДОСЬЄ «УМ»