Кайданки для «Браслєта»: деталі гучного скандалу з побиттям хлопця в Полтаві
Увечері 7 листопада працівники ДБР затримали в Полтаві трьох чоловіків, причетних до побиття в ресторані молодого киянина. >>
Родинний шлях до чемпіонства: історія найкращого боксера ЧС-2017 Олександра Хижняка
12.09.2017
Сімейна команда чемпіона світу: Олександр Хижняк-молодший, мама чемпіона Людмила і його беззмінний тренер Олександр.
...Крім шалених фізичних навантажень і спартанського розпорядку дня, спортсмени, які претендують на світову першість, змушені місяцями виснажувати себе ще й спеціальним режимом харчування.
Тому найчастіше кулінарними шедеврами, а надто ж спокусливою десертною випічкою Людмили Володимирівни насолоджуються «позарежимні» родичі.
Але є рідкісні виняткові дні, коли молодший Саша може не оминати десятою дорогою обідній стіл.
Щоразу після закінчення чергового чемпіонату (України, Європи, світу) мама приймає замовлення по телефону.
І, доки сильна половина сімейства з почуттям виконаного обов’язку долає дорогу додому, готує смачне і красиве домашнє привітання...
Тренер-тато
Коронна страва Олександра Хижняка-старшого — класичний український борщ. Правда, такого, як удома, він поки що ніде не куштував. Борщ дружини — найсмачніший!
Людмила Володимирівна каже, що по-іншому й бути не може. Бо у чоловіка такі вимоги до всього: або ти робиш якнайкраще, або й не починай.
Власне, з тренуванням Саші-молодшого так само складалося змалечку.
Олександр Олександрович-старший — фізрук, тренував юних спортсменів у школах Полтавщини.
Але стверджує, що якби малий Сашко не виявив потенціалу, а головне — бажання і настирності навчатися боксу ще в дитинстві, не починав би з ним виснажливого чемпіонського марафону.
«Мене часто запитували: мовляв, чи не боляче тобі бачити, як сина постійно лупасять?.. Боляче. Але ж я його й треную для того, щоб не лупасили, щоб він міг захиститися сам і захистити інших».
Ми знайомі вже далеко не перший рік. Нинішній дорослий, упевнений у собі чемпіон світу в Гамбурзі — це вже не той сором’язливий 17-річний школяр, який здобув золото світового чемпіонату серед молоді в Єревані.
«Це золото чемпіонату світу не тільки Сашкове, а й усієї України, — без будь-якого пафосу стверджує батько і тренер золотого призера. — Нас увесь цей час підтримувало чимало друзів, сусідів, наставників. Відчувати психологічну підтримку — дорогого варте. Мабуть, найтепліше ставлення всі ці роки, і в періоди злетів, і коли не все виходило, як планували, Саша відчував у стінах Полтавського педуніверситету, де навчається... Дуже вдячні за це і викладачам, і студентам, які ніколи не втрачали віру в Сашка. Перший наш візит після повернення в Полтаву був саме у ці стіни, преса і телебачення, при всій повазі до їхньої роботи, почекають (усміхається).
Звісно, я задоволений тріумфальним виступом сина в Німеччині, але ніскільки не боюся, що він підхопить зіркову хворобу. Він знає ціну перемогам. Бо серйозно тренуватися почав з п’яти років. Зовсім ще маленький був, а ми і розтяжку робили, і щоденні пробіжки з навантаженням. У мене самого великих досягнень не було, я лише кандидатом у майстри спорту з боксу свого часу зміг стати. А молодшому синові взявся передавати ті свої знання, які не встиг реалізувати.
в побуті надзвичайно спокійний, урівноважений. Навіть учителька його завжди дивувалася: боксер, а, мабуть, найстриманіший за поведінкою в усьому класі. Але він просто увесь свій внутрішній темперамент реалізовує в ринзі: якщо вийшов перемагати — повинен воювати на повну від початку до кінця. Але, щоб вигравати, він повинен і тренуватися з повною віддачею. Бо ні суперники, ні судді не вибачають претенденту на чемпіонство жодних помилок».
Син-чемпіон
Хижняк-молодший також вважає, що завоював медаль не для себе, а для всієї України: «Головною метою, яку я перед собою ставив, була тільки золота медаль.
Тільки вона могла підтвердити, що вся праця наша з татом виправдана, що ми все правильно робимо, незважаючи на невдачі, через які також доводилося проходити раніше.
Чемпіонат світу — друга подія в боксі у світі за масштабом. Навіть сама участь у ньому — надзвичайна подія, яка запам’ятовується на все життя».
— Сашо, а як складаються твої стосунки з колегами, супротивниками? Я спостерігала, як ти доволі товариськи спілкувався з ними після поєдинків...
— Ну, для якихось тривалих товариських стосунків у нас у всіх просто часу немає, хоч і переписуємося з деким у соцмережах... Але загалом із боксерами, з якими змагаюся, неважливо, — перемагаю чи програю, — тільки приязне спілкування. Змагання — це спорт, а не ворожнеча, нічого особистого. Навпаки, — ми допомагаємо одне одному ставати сильнішими. Мова різна навіть не заважає — спілкуємося жестами і цілком усе розуміємо. Ти просто на роботі, яку треба сумлінно виконувати щодня.
— А що тебе в Гамбурзі найбільше вразило поза рингом?
— Запам’яталася сама країна, місто... Його цікава архітектура, культура і відкритість до спілкування місцевих мешканців, — як вони приймали боксерів, як турботливо ставилися до нас. Гуляли з татом іноді вулицями Гамбурга, багато разів мали нагоду переконатися, наскільки далеко пішов технологічний прогрес у Європі...
Там навіть прибирання території прибудинкової можуть проводити дистанційно: під’їхала техніка, керована пультом, викопали зайве дерево — пересадили без метушні й пилу в інше місце. Завдяки розуму, заохоченню науки, новаторству стимулюють прогрес... Хочеться, щоб і наші люди усе це побачили!
— Сашо, до Олімпіади, — єдиної не підкореної тобою у світовому боксі вершини, ще багатенько часу. Яких проміжних цілей плануєш тим часом досягти?
— Дуже багато сил забрав останній рік. Забагато випало мікроциклів, стартів, — відчуваю, що організм просто виснажився. Потрібен час для його відновлення. Десь на найближчі півроку в планах — грамотно налаштуватися на здобуття ліцензії до Олімпіади. Тільки на основі результатів попередньої підготовки до відбіркових боїв можна буде говорити, чи я взагалі на Олімпіаду потраплю...
— Знаю, відбіркові тури попередньої Олімпіади були для тебе неоднозначними. В тім числі й через несправедливе суддівство. Як ти оцінюєш сьогодні той період?
— Це був корисний еволюційний етап, сходинка, яку треба було пройти, щоб досягти того що отримали зараз.
— Це тебе тато і мама так відповідати навчають? — сміюся його дипломатичній відповіді.
— Ну, їхню роль у моєму житті важко переоцінити, — парирує чемпіон. — Технічно спортивні досягнення — це, звісно, тато. Без його особистої наполегливості і самовідданості я б сам не вийшов на такий результат. А внесок мами у мої перемоги також неоціненний. Вона виявила стільки віри, терпіння і розуміння, доки ми роками пропадали на тренуваннях і зборах...
Мама чемпіона
Люда ніколи не дивиться бої сина. Це вже потім, коли суддя оголошує вердикт, уся вулиця починає навперебій телефонувати їй із вітаннями.
Зате вона добре пам’ятає, як він ще підлітком зламав великого пальця і поїхав на свій перший чемпіонат України: гіпс перед боєм розрізали, зняли — і так він виграв дитяче чемпіонське золото...
— Були періоди, коли дуже нервувалася: всі діти гуляють, а він — тренуватися. Зі школи батько чекав під дверима, забирав, щоб встиг за режимом поїсти і почати тренування... В тому, що цей процес незворотній, я не сумнівалася з першого дня: дуже добре знаю затятість Хижняка-старшого, — зітхає, згадуючи перші кроки сина на серйозному рингу. — Ключицю якось зламав — через три дні зняв «закрилки»-фіксатори, поїхав на чемпіонат. Запалення легенів підхопив, лікар категорично заборонив тренуватися, — через тиждень переміг у чемпіонаті...
Вона завжди терпляче чекає двох своїх Олександрів-спортсменів. Для неї вони завжди — переможці.
ДО РЕЧІ
Срібний призер чемпіонату світу-2017, казахстанський боксер Абільхан Аманкулов, в інтерв’ю після фінального бою сказав:
— Я радий, що став срібним призером на такому великому турнірі. З волі Всевишнього я став другим. У фіналі у мене не вийшло боксувати в моєму стилі. Я був готовий добре, але не зміг виконати те, що хотіли бачити від мене тренери. Так вийшло... Але і суперник був хороший. Тактика була обрана правильна, під нього, але я не зміг її реалізувати.
Гендиректор промоутерської компанії «K2 Promotion Ukraine» Олександр Красюк:
— За Хижняком спостерігаю вже третій рік. На ринг Саша завжди виходив не битися, а перемагати. Цю енергетику дуже відчував зал. Є різні спортсмени: ті, які намагаються показати класний бокс, класне шоу, деякі виходять на ринг, бо так треба, — для них результат не важливий... А ось він іде на ринг по перемогу, і не має значення, хто перед ним, на якому вони турнірі або де перебувають. Можу сказати, що у цього хлопця дуже великі перспективи.
