Хоча формально новий політичний сезон почався зі старту Верховної Ради, котра відкрила у вівторок чергову сесію, головна подія поточного тижня пов’язана не з парламентом.
10 вересня в Україну обіцяє прибути Міхеїл Саакашвілі, котрого на пропускному пункті «Краковець» зустрічатимуть кілька народних депутатів від фракції «Самопоміч».
Серед них буде й наш сьогоднішній співрозмовник — Роман Семенуха. Саме тому розмову ми починаємо з інтригуючих подій на українсько-польському кордоні.
«Йдеться не про солідарність із Саакашвілі, а про солідарність із законом»
— Пане Романе, «Самопоміч» готується зустрічати на кордоні Міхеїла Саакашвілі. У такий спосіб ви висловлюєте з ним солідарність?
— Тут йдеться не про солідарність із Саакашвілі, а про солідарність із законом. Не буває колишніх президентів. Українці обрали главою держави Петра Порошенка, делегувавши йому певні права. Зокрема, право надавати громадянство. І те, у який спосіб Президент користується цим правом, мене глибоко обурює. Виходить, що спочатку Саакашвілі був потрібен — з його авторитетом та зв’язками у світі, але потім він став невгодним, і громадянство у нього забрали. Моя особиста місія у поїздці на кордон полягає в тому, аби дослідити, як виконуватимуться закони України.
— І як, по-вашому, розвиватимуться події?
— Юристи кажуть, що у Саакашвілі можуть вилучити паспорт і видати йому тимчасову посвідку на проживання. Плюс я не виключаю провокацій, про які багато говорять. Тому так важливо бути на місці і спробувати їм запобігти. При цьому я не є прихильником Саакашвілі, я взагалі є членом іншої партії.
І поділяю не все з того, що він робить. Наприклад, прикрим був той момент, коли Саакашвілі агітував за Березенка на 205-му окрузі на Чернігівщині. Інший випадок: заява Саакашвілі про те, як важливо не пускати в політику людей, які вже були у ній до 2014 року, і — одночасна підтримка Наливайченка. Та, попри все, я вважаю, що пан Саакашвілі міг би принести користь нашій державі. Хоча, повторюся, справа не в ньому, а в порушенні закону.
— А в цілому діяльність «Руху нових сил» — партії Саакашвілі, вам імпонує?
— Я поки не знаю, що таке «Рух нових сил». Я не бачу їхньої діяльності, крім критики — і цілком справедливої — певних речей.
— Словом, «Самопоміч» не придивляється до «Руху» як до вірогідного союзника?
— Говорити про будь-які союзи поки що взагалі зарано. Якби в майбутньому парламенті були партія Саакашвілі та партія «Самопоміч»,то тоді між ними, вірогідно, могла виникнути співпраця. А щодо інших форматів, то існуючим законом про вибори у нас заборонене балотування на виборах політичних блоків.
— Чи можна говорити — на прикладі Саакашвілі — що чинна влада займається усуненням політичних конкурентів?
— А чому лише на прикладі Саакашвілі? А приклад Садового і сміттєвої блокади не підходить? Те, що сталося у Львові, і є ілюстрацією політичного усунення конкурента. Сьогодні дії української влади треба розглядати виключно через її приціл на другу каденцію, яку прагне вибороти чинний Президент. Перша людина, з якою була задумана розправа, це — Андрій Садовий, а Міхеїл Саакашвілі — лише наступний і, напевно, далеко не останній політичний діяч, тиск на котрого буде тільки підсилюватися.
«У тріумвіраті «Президент — уряд — парламент» — помилка управління найвищого рівня»
— До речі, про Андрія Садового. Вибачте за пафос, але як його «бойовий дух» після сміттєвого скандалу?
— Андрій Іванович — досвідчений політик, який завжди повторює, що коли ти йдеш в українську політику, то маєш бути готовий до всього. Він обраний львів’янами вже на третю каденцію. І саме завдяки його авторитету люди повірили тим депутатам, які у 2014-2015 рр. були обрані і до Верховної Ради, і до місцевих рад. Тому я не думаю, що якась річ може його здивувати чи вразити. Він готовий абсолютно до всього.
— То він балотуватиметься в президенти?
— Гадаю, це питання краще поставити йому самому. А ми тим часом зобов’язані зробити все, щоб Україна отримала нового Президента, який, по-перше, її реформуватиме, а, по-друге, боронитиме. Це одночасно і величезна відповідальність, і величезні ризики — через ті значні повноваження, які має на сьогодні Президент.
— Навіть попри те, що Україна повернулася до редакції Конституції 2004 року, ви вважаєте, що Президент наділений значними повноваженнями?
— Знаєте, як каже Ігор Юхновський, мудрий політик, один із розробників української Конституції? Він говорить, що головна наша проблема у трикутнику «Президент — уряд — парламент». У нас на сьогодні — нібито парламентсько-президентська республіка, проте парламент демонструє колосальну залежність від олігархів, і центр ухвалення рішень розміщений поза Верховною Радою. Це по-перше.
Друга проблема полягає в тому, що відсутня відповідальність Президента, як і механізм його відкликання. Розписана лише процедура його обрання, але не процедура контролю. І це при тому, що він робить ряд важливих призначень і серйозно впливає на судову систему. Йдемо далі. Уряд — також унікальна річ: парламент обирає Прем’єр-міністра, який не має можливості призначати керівників міністерств, тотально залежачи від парламенту. І саме з цієї причини ми зараз не маємо міністра АПК, міністра охорони здоров’я тощо.
— Що робити в цій ситуації?
— Обмежити повноваження Президента. Або можлива інша модель: розширити можливості Кабміну. Якщо народ обирає парламент, парламент створює коаліцію, а коаліція пропонує Прем’єра, то давайте довіримо йому формувати уряд. Бо за що на сьогодні відповідає Гройсман? Я дуже часто критикую Володимира Борисовича, але чітко розумію, що він впливає далеко не на всі процеси. У тріумвіраті «Президент — уряд — парламент» закодована помилка управління найвищого рівня. І цю проблему доведеться розв’язувати.
— Проблему можна усунути, ініціювавши або зміни до Конституції, або ухвалення закону про імпічмент. Що з цього збирається робити «Самопоміч»?
— Ми вважаємо, що має бути комплексний закон про Президента України. Це значно ширше, ніж просто процедура імпічменту. В ньому мають бути чітко виписані і права, і обов’язки Президента. Зокрема, виписане й те, що таке адміністрація Президента. Це репресивний орган? Піар-машина? Креативний клуб? Філія НКВС? Вибачте за «сильні» вирази, але з часів Медведчука АП — надто демонізована структура, а не просто банальна канцелярія. Функціонал АП має бути прописаний у законі.
Тепер щодо Конституції. Тут важливо вийти на новий суспільний договір, бо жодна наша Революція — і та, що «на граніті», і «Помаранчева», і Євромайдан — не призвела до зміни суспільного договору. Але я не виключаю, що таке можливе в майбутньому. І це був би новий етап у нашому еволюційному розвитку. Можливо, ми до цього ще не готові. Але ми мудрішаємо та дорослішаємо. І проходимо за три роки такий відтинок шляху, який інші народи не проходять і за десятиліття.
«Інколи «реваншисти» — це також ті, що носять вишиванки»
— Не впевнена, що ми «мудрішаємо». Якщо повернутися до президентських рейтингів, то вони зростають у таких персон, як Бойко і Рабинович. Персон, приналежних до «реваншистського» крила. Це і є наша «дорослість»?
— Я можу підтвердити зростання рейтингу Рабиновича, але не Бойка — опитування, які замовляє «Самопоміч», цього не показують. А це означає тільки одне: те, що частина українців прагне надто простих рішень. Бо такого депутата, як Рабинович, по суті, й нема. Є інформаційний фейк, паралельна реальність із телебачення. Але проблема в тому, що «реваншисти» — це не тільки названі вами персони. Є й інші — ті, що носять вишиванки або стоять під синьо-жовтим прапором, але по суті мало чим від них відрізняються.
— Чого ви чекаєте від нового політичного сезону, який у вівторок розпочався в Раді?
— Ми маємо продовжувати тиск на Раду, на її більшість. І пояснювати людям сутність змін до закону про вибори, який дозволить сформувати якісно кращий парламент. Друге завдання: втримати державність. Бо останнім часом нам підкидають сумнівні сценарії у вигляді всіляких миротворців, які ставлять під сумнів наявність у нас війни. (Під час перебування в Україні міністра оборони США Джеймса Маттіса Президент України Порошенко повідомив, що обговорив із ним можливе розгортання миротворчої місії ООН на окупованих територіях. — Авт.). Третій момент: робитимемо все залежне від 26 депутатів «Самопомочі», щоб економічне зростання було забезпечене, а соціальна ситуація змінювалася.
— Спікер Парубій, перераховуючи на погоджувальній раді п’ять найважливіших реформ, не включив до них виборчі зміни...
— Тому що, як я вже казав, центр ухвалення рішень перебуває поза межами парламенту. Його слід шукати між олігархатом та адміністрацією Президента.
— Ви прогнозуєте дострокові вибори?
— Наразі не бачу ані потреби в них, ані їхньої високої ймовірності. Повторюю: якщо ми не змінимо закон, це не матиме сенсу. Є велика небезпека, що без зміни законодавства парламент не тільки не стане кращим, а й перетвориться на пристановище для безсовісних популістів і навіть — по суті — комуністів. Бо, якщо вчитатися у деякі передвиборчі гасла, це — справжній «совок» і відголосок комуністичної ідеології.
— Яка ймовірність того, що Верховна Рада спроможеться заповнити всі існуючі вакансії?
— Ми на сьогодні маємо проблему з ЦВК, з Рахунковою палатою, з омбудсманом, з деякими керівниками комітетів, з тими міністрами, про яких ми згадували... Гадаю, що з ЦВК та Рахунковою зрушення можуть бути, а от що стосується змін у середині парламенту, то така вірогідність — нижча.
— Наприкінці минулого політичного «сезону» резонанс отримав план секретаря РНБО Турчинова щодо завершення війни. Невдовзі по тому про нього нібито забули. Цей момент буде актуалізовано на поточній сесії?
— Я не виключаю провокацій у вигляді внесення до порядку денного Ради законопроекту на кшталт того, що стосується «реінтеграції». Вживання подібного терміну вже говорить про залежність української влади — чи-то від європейських партнерів, чи-то від Росії. Бо ми не хочемо визнати, що наша територія окупована агресором. І якщо вже говорити про якийсь закон, то доречніше вживати поняття «деокупації». І розуміти, що після деокупації має відбутися демілітаризація, десепаратизація та інші складові цього процесу.
Але починати треба з визнання війни. Я не говорю про введення військового стану — це справді дискусійне питання. Але нам вкрай необхідний захист для нашої армії, для добровольців. Бо вони існують поза правовим полем — у нас є полонені, є окуповані території, але немає війни, бо Росія визнана агресором тільки на рівні постанови. Все це — базові речі.
І ще. Я категорично негативно ставлюся до будь-яких миротворців на лінії зіткнення, бо це означатиме визнання «ДНР»/«ЛНР» та впровадження суто кремлівського підходу щодо кваліфікації бойових дій на сході як внутрішнього конфлікту.
— Визнання війни потягне розрив дипломатичних стосунків з РФ. А це, як стверджують, невигідно нинішній владі. Ви з цим погоджуєтеся?
— Дипломатичні стосунки з Росією взагалі не мають жодного сенсу. Чим сьогодні займається український консул у РФ? Він може захистити права українських громадян на території Росії або в Криму, де триває геноцид по відношенню до кримськотатарського народу? Ні, не може. Сьогодні дипломатична місія не здатна забезпечити виконання міжнародного права, то про які дипломатичні стосунки взагалі йдеться? Це — ілюзія.
