Їдеї безсмертні, коли ними оволодівають мільйони

Ще п’ять років тому ніхто й у думках не міг допустити, що на Донбасі, в Харкові чи Одесі основним вітанням українців стане «Слава Україні!», а визвольні прагнення Коновальця—Бандери—Шухевича опанують мільйонами по всій материковій Україні, що їхніми іменами будуть називати проспекти й вулиці, а портрети вивішувати в помешканнях і в державних установах.

 

Що повністю знесені будуть тисячі ідолів більшовицького режиму в містах і селах, їхні імена зникнуть із назв населених пунктів, вулиць і площ, зі шпальт газет та екранів телевізорів, а в підручниках історії запанує правда про їхню злочинну сутність.

 

Ідеї української визвольної революції, а також пов’язані з нею прагнення українців відновити свою державність, зароджувалися на рубежі ХХ століття як у Східній (підросійській) , так і в Західній (підавстрійській) Україні зусиллями Ю. Бачинського, М. Міхновського та їхніх соратників.

 

У буремні 1917-21 роки вони проявилися у відродженні української національної свідомості, утворенні УНР та ЗУНР, їхній злуці.

 

З маси знедолених, затурканих селян, тонкого прошарку української аристократії та інтелігенції в дуже короткий історичний проміжок часу виникла українська нація, яка своєю боротьбою і внеском у людську цивілізацію достойно влилася у ряди провідних націй світу.

 

Після важкої та трагічної для нації поразки нашої визвольної революції здавалося, що настане зневіра, апатія, занепад.

 

Але боротьба українців за свою волю не переривалася і продовжувалася різними доступними методами, на всіх можливих фронтах, про що свідчив постійний терор більшовицьких смертоносців.

 

Важка місія відродження революційного запалу Божим провидінням була покладена на Євгена Коновальця, Степана Бандеру та Романа Шухевича, які здійснили справжнє диво.

 

Саме вони відродили національно-визвольний рух, озброїли його новими ідеями та стратегією, створили організаційні структури.

 

Ще не вщухли бої за Українську державу, в яких перемагали наші вороги на сході та заході, а вже 20 липня 1920 р. у Празі заходами старшин різних українських армій (УСС, УГА, УНР) під управою полковника Євгена Коновальця постає військова нелегальна революційно-політична формація — Українська Військова організація (УВО), яка ідеологічно, політично й організаційно націлювала українців на продовження боротьби вже в умовах підпілля, окупації українських земель кількома сусідніми державами.

 

Після загибелі Коновальця від рук російського агента КДБ Судоплатова знамено боротьби піднімає Степан Бандера.

 

У свою чергу, бандерівська ОУН була організатором Української повстанської армії, яка творила чудеса героїзму в битвах із більшовицькими загарбниками до 1960-х років.

 

Чи були недоліки, помилки у безкомпромісній боротьбі націоналістів із підступним і нахабним ворогом? Так, були. Бо не помиляється лише той, хто нічого не робить.

 

Бракувало досвіду боротьби з підступними поневолювачами. Основним і найбільш небезпечним ворогом був російський імперський більшовизм, ворогом смертельним, а тому друзів і соратників слід було шукати серед його ворогів.

 

Українці сподівалися, що німецькі нацисти, розгромивши більшовиків, дозволять нам створити власну незалежну державу.

 

Але глибоко помилилися, тож довелося вести боротьбу і з ними.

 

Поляки та угорці завжди претендували на наші землі, ще з княжих часів; румуни хотіли включити наші землі у свою «Романія Маре» (Велика Румунія). Лише чехи та словаки надали можливість два десятиліття пожити частині нашого народу в демократичній державі.

 

Пошук тимчасових союзників у боротьбі за незалежність не був національною зрадою. Співпраця була тимчасовою і зовсім не передбачала підпорядкування нашої нації іноземному поневолювачу.

 

Отримавши формально незалежність у 1991 р., Україна не позбулася системного впливу і натиску «руського міра», намагання Москви різними способами уярмити нас.

 

Це було очевидно, але українські політики цього явно не помічали. Ще 25 грудня 1993 р. у газеті «Шлях перемоги» я опублікував статтю «Москві довіряти не можна.

 

Третю світову війну Росія почне з нападу на Україну», в якій наводив очевидні докази нахабного втручання Москви у нашу економіку, інформаційну, військову та безпекову сфери.

 

Мені не повірили, називали це провокацією, бо були засліплені «демократом» Єльциним. Час показав злочинну імперську сутність будь-якої російської влади.

 

Розв’язана путінською Росією війна на повернення України в імперське колоніальне стійло викликала справжнє революційне пробудження української нації.

 

Відродилась приспана українська пасіонарність, виник масовий волонтерський рух, відродилась народна дипломатія.

 

Така тотальна «бандеризація» всієї України викликала невдоволення і страх у московських правителів.

 

Посилилася інформаційна складова їхньої гібридної війни, напруження на лінії розмежування наростає, гальмуються можливості будь-яких нових домовленостей у Мінську.

 

Потужна путінська агентура підбурює наївних польських керманичів нарощувати антиукраїнські акції та істерику, перекреслювати вже досягнуті домовленості про взаємне прощення і примирення, гальмувати побудову повних довірливих відносин.

 

Це свідчить про потужну російську агентуру, і не тільки у Польщі, а й Нідерландах, Італії, Франції, Німеччині.

 

Лише нова Україна, пробуджена і єдина, монолітна і згуртована, озброєна світлою національною ідеєю, позбавлена ідеологічних колоніальних кайданів, може перемогти будь-якого монстра, навіть путінську Московію з її ядерним потенціалом.

 

Їдеї безсмерні, коли ними оволодівають мільйони загартованих борців, ладних віддати за них своє життя.