Україна й арабський світ:

В один із презентаційних днів Прямого каналу пан Кисельов мав розмову з директором Українсько-ізраїльського інституту стратегічних досліджень ім. Голди Меїр паном Фельдманом.

 

За ініціативою ведучого обговорювали питання можливої подібності набуття державності Ізраїлем та Україною.

 

Опускаючи перебіг непозбавленого пізнавальності обговорення, варто звернути увагу на озвучену директором Інституту тезу, що, вбачається, виглядає дещо провокативно і може у перспективі  створити певну  напругу у відносинах України з низкою країн арабського світу.

 

Зокрема, пан Фельдман заявив: «Ізраїль перебуває в оточенні ворожих країн». Не конкретизувавши, правда, яких саме. Хоча відомо, що це арабські країни.

 

З позиції лише громадянина Ізраїлю, який перебуває у постійній напрузі і боєготовності, подібна констатація пана Фельдмана є закономірною і зрозумілою.

 

Проте чи має так говорити директор Українсько-ізраїльського інституту, який, за визначенням, повинен враховувати позицію Української держави, що з окремих питань дещо відмінна від бачення Ізраїлю?

 

Як відомо, офіційний Київ у міжнародних відносинах дотримується стратегії всебічного розвитку взаємовигідних і рівноправних відносин з усіма країнами світу.

 

Звісно, якщо до них не застосовано відповідних міжнародних обмежувальних санкцій. І країни арабського світу, як привабливі ринки та інвестори, є предметом постійної уваги українського уряду.

 

Тому заяви, подібні тій, що озвучив публічно пан Фельдман, очевидно, несуть у собі ризики щодо реалізації низки амбітних торгово-економічних і військово-технічних проектів України з арабськими партнерами.

 

Особливо, якщо в арабській спільноті запанує думка, що Україна діє у фарватері не завжди виваженої політики Ізраїлю. А «друзів», які завжди готові підігріти такі настрої, в України не бракує.

 

Неприпустимо, щоб Україна також опинилася в «оточенні ворожих країн». Достатньо їй одного ворога — путінського режиму, для якого всі сусіди — або раби, або вороги.

 

Якщо ж подібний підхід, у тому числі й двомовний формат передач каналу, є редакційною політикою Прямого каналу, то це пояснює той факт, що до його утворення мають стосунок колишні активні функціонери з тріском збанкрутілої Партії регіонів.  

 

Відкритим поки що залишається питання щодо паритетності впливу українського управлінського сегменту на діяльність спільного Інституту. Напевне, зазначене належить до компетенції Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Міністерства юстиції України та СБУ.