Розгардіяш на ім’я «Кримнаш»
Москвич, етнічний українець
Левицький, мій однополчанин,
свого часу «страшну провину»
сподіяв. Мимохіть, звичайно.
Він слухав музику у рубці,
забувши вимкнути динамік.
Концерт скінчивсь. І полк наш чув це:
«Ви «Голос...» слухали...».
Між нами,
все обійшлося. Пожурили —
на тому й край. Плекаймо пильність!
...Свідомо я «ворожу силу»
дививсь і слухав — «злочин» більший!
Москву, Росію зрозуміти —
мета була того сеансу.
...Традиції... По суті, міти...
Історія... Її нюанси...
Професори, весь цвіт Держдуми
зібравсь на топовому шоу.
Ведучий, мов людина-ґума,
гнучкий і наче не у шорах...
Розумних фраз я чув багато.
Та все звелося ось до чого:
їм Крим вдалося відібрати —
й «скінчився розбрат, слава Богу».
Росія стала монолітом
з кількавідсотковим «болотом»...
Минуло чвар страшне століття.
«Кримнаш» став найдорожчим лотом...
На «зомбоящик» тут не спишеш.
Це справді суть Москви сакральна!..
«Кримнаш» — і повна згода! Тиша!
Що противагою на шальках?
Нащадки гордого Гірея,
що Крим лиш мають за Вітчизну?
Вірмени, греки чи євреї?
О, можна говорити різне!
Цитата цей віншує вінегрет.
Вона ширяла в студії незримо:
«Сужденья черпают из забытых газет
времён очаковских и покоренья Крыма...»