Олег Ляшко: Український Ренесанс — це не мрія, це наш план!

Нам, українцям, усьому суспільству, треба перестати заплющувати очі на реальний стан справ.

 

Визнаємо — реформи, проведені після Революції гідності, не стали успіхом і не виправдали сподівань.

 

Люди прагнули радикальних змін, докорінної трансформації країни, але отримали лише поодинокі позитивні зрушення, а переважно — слабку зовнішню та хибну економічну політику, імітацію боротьби з корупцією та консервацію старої «системи». 

 

Влада не сприйняла всерйоз запит суспільства і поплатилась за це втратою його довіри.

 

Замість того, щоб стати головним агентом радикальної модернізації країни, вище керівництво держави зосередилось на повзучій контрреволюції з метою концентрації владних повноважень.

 

Це, разом з російською агресією та хибною соціально-економічною і слабкою міжнародною політикою, призвело до розчарування та зневіри суспільства.

 

Влада втратила довіру власного народу, а отже, і внутрішню «точку опори». Це змусило її шукати опору ззовні і йти на поводу в закордонних кредиторів та інших країн, інтереси яких далеко не завжди співпадають з інтересами України.

 

Критикуючи команду Радикальної партії за нашу послідовну позицію, що успіх реформ — це зростання доходів і купівельної спроможності громадян, нові інвестиції, збільшення виробництва та експорту, а не «затягування пасків» населенню, європейські тарифи при мізерних доходах, тотальна приватизація чи набирання закордонних кредитів, — влада вдалась до масштабної пропаганди, намагаючись замаскувати провали власної бездарної соціально-економічної політики.

 

Мовляв, реформи завжди «болісні», і раз Україні дають закордонні кредити, значить, вони успішні.

 

Але кожен громадянин розуміє, що успіх реформ вимірюється не глибиною «боргової ями», в яку влада заганяє країну, а вмістом кишень кожного українця та тим, що на ці гроші можна придбати. 

 

Вищі посадовці країни на чолі з Президентом забули, а може, і взагалі не згадували, що влада — інструмент служіння суспільству та розвитку країни, а не механізм самозбагачення та задоволення власних амбіцій.

 

Нарощувати свої статки, коли вся країна стає біднішою і слабшою через твою політику — сумнівний привід для гордості, які б дифірамби не співало твоє близьке оточення.

 

Сподіватись, що ситуація виправиться сама собою, — марно. Україні сьогодні потрібен «примус до модернізації», замовником якого є Українське суспільство.

 

Потрібен «Український план» та уряд народної довіри, здатний його реалізувати в інтересах України та українців, а не закордонних кредиторів на кшталт МВФ, не Євросоюзу чи олігархів від влади.

 

Основу такого плану ми з моїм заступником з економічної політики Віктором Галасюком запропонували Президенту, Прем’єр-міністру та Голові Верховної Ради ще понад рік тому і згодом оновили і доповнили його.

 

Це системний та сміливий Антикризовий план розвитку економіки, який містить конкретні заходи й ін­струменти та дасть змогу країні перейти від сировинно-боргового дрейфу і виживання до економічного ренесансу і динамічного розвитку.

 

Кожній думаючій людині в країні зрозуміло, що «економічні реформи» влади зазнали фіаско.

 

Цей фрагментарний набір часто-густо антисоціальних та антипідприємницьких експериментів зробив українців біднішими, не покращив умов ведення бізнесу, не ліквідував системних фінансово-економічних дисбалансів та послабив позиції України на міжнародній арені.

 

Українська економіка з 1990 по 2015 рр. у реальному вимірі скоротилась на 41,4%.

 

Згідно з даними Світового банку, це найгірший результат у світі. Зі 149 країн, які розкрили повну статистику ВВП за цей період, він знизився лише в п’яти випадках.

 

Україна «випередила» Молдову (-29,2%), Грузію (-12,9%), Зімбабве (-0,6%) і Центрально-Африканську Республіку (-0,6%). ВВП інших країн збільшився: найменше в Таджикистані (+15%) і Демократичній Республіці Конго (+28%), і найбільше в Китаї — зріс удесятеро.

 

А ми з 1990 року втратили більше 1/3 ВВП у реальному вимірі, і хоча за ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) 26 років тому мали стартову позицію, кращу за Малайзію, Польщу та Білорусь, були на одному рівні з Туреччиною та Румунією, на сьогодні відстали від них у 2-3 рази.

Такий безпрецедентний економічний спад в Україні відбувся на тлі масштабної тінізації та монополізації економіки, технологічної примітивізації виробництва та деіндустріалізації, поглиблення зовнішньої фінансової та енергетичної залежності, розквіту корупції та формування олігархічно-сировинного ладу.

 

Натомість країни, які запроваджували економіку підприємницької ініціативи та інновацій, справедливої ринкової конкуренції та інвестиційних стимулів, економіку випуску та експорту продукції з високою доданою вартістю, успішно розвивались.

 

Як наслідок, реальний ВВП України на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) у 2016 році був удвічі меншим за ВВП Білорусі, Румунії, Туреччини та втричі меншим за ВВП Малайзії чи Польщі і становив 7 668 дол. США. Номінальний ВВП України на душу населення у 2016 році становив лише 2 185 дол. США.

 

Продовження бездумної політики ринкового фундаменталізму, однобоке фокусування на дерегуляції та приватизації як панацеї, «затягування пасків» населенню, тарифна «шокова терапія» та фанатична фіскальна консолідація укупі з регулярними закордонними запозиченнями, а також обмежувальною грошово-кредитною політикою НБУ консервують економічно збиткову модель, за якою Україна вивозить за кордон сировину та низькотехнологічну продукцію з малою доданою вартістю, талановитих людей та зароблені в Україні прибутки і відсотки, а ввозить дорогі енергоносії, готову продукцію з високою доданою вартістю та міжнародну «фінансову допомогу» у вигляді кредитів.

 

Така модель веде до банкрутства країни з усіма наслідками такого статусу. Вже сьогодні Україна фактично перебуває під управлінням «комітету кредиторів».

 

У результаті гібридної військової агресії Росії проти України та проведення недолугої соціально-економічної та грошово-кредитної політики протягом 2014-2015 років промисловість впала на 22%, показавши лише невелике зростання — 2,8% в 2016 році; товарний експорт з України за останніх 3 роки скоротився на 46%, або 28,9 млрд. дол. США, обсяг прямих іноземних інвестицій порівняно з 2013 роком зменшився на 15,2 млрд. дол. США; офіційне безробіття (за методологією МОП) за три квартали 2016 року сягнуло 9,6%, або близько 1,7 млн. осіб.

 

Як наслідок — падіння реального ВВП протягом 2014-2015 років склало 15,8%, що вочевидь не компенсується 2,3% ростом економіки в 2016 році.

 

Україна занурилась в економічну депресію, яка характеризується тривалою негативною динамікою ВВП, втратою інвестицій, ростом боргового навантаження на Держбюджет, спадом промислового виробництва, експорту, зайнятості, зниженням реальних доходів домогосподарств, обвалом курсу гривні та інфляційним ростом цін.

 

Замість створення нової перспективи розвитку, країна поставлена під загрозу соціальної дестабілізації, оскільки мільйони людей опинились за межею бідності, а підприємці і молодь все більше виїжджають за кордон у пошуках кращої долі.

 

Ситуація критично ускладнюється воєнними діями на сході України.

 

У результаті такої політики під удар поставлені не тільки якість життя громадян сьогодні, а й геополітична перспектива України на десятиріччя наперед. Міжнародні експерти (The Economist Intelligence Unit, The Economist Group) стверджують:

 

«Ми прогнозуємо, що середньорічний приріст реального ВВП України на душу населення у 2015—2050 роках складе 1,8%. Темпи зростання будуть стримуватись несприятливими демографічними тенденціями, за яких працездатне населення буде скорочуватись швидше, ніж населення країни. Відданість нового уряду реформам має сприяти певним інституційним покращенням, а отже, і зростанню інвестицій, що має привести до зростання економіки та заробітних плат через підвищення продуктивності. Незважаючи на це, ВВП України на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) залишиться на рівні лише частки від того, що мають успішні світові країни, і навіть у 2050 році становитиме лише 22% від рівня США, піднявшись з 14% у 2015 році».

 

Реалізація цього прогнозу означатиме, що ми «наздоженемо» себе станом на 1990-й рік за рівнем реального ВВП на душу населення лише в 2032 році, а рівень Польщі-2015 досягнемо хіба що в 2080 році.

 

За таким сценарієм ми залишимось перифірійною сировинно-експортною та фінансово-залежною країною і в довгостроковій перспективі. Тому він є абсолютно неприйнятний для України!

 

Особливо жахливо, що при такому розвитку подій населення України в 2050 році скоротиться до 32 мільйонів.

Головні економічні виклики, що постали сьогодні перед Україною та потребують оперативного вирішення для виходу на траєкторію динамічного й сталого розвитку:

 

1) Масова бідність українців унаслідок низького рівня доходів, який через шокове знецінення гривні скотився до показників економічно відсталих країн. Середньомісячний наявний дохід в Україні в 2016 року впав до 115 дол. США, а частка заощаджень у видатках становить — 1% (тобто українці перестали накопичувати і витрачають останні заощадження). Це знекровлює економіку та дестабілізує соціально-політичну ситуацію в країні. Українці фактично виживають, витрачаючи на їжу майже 40% доходів, тоді як європейці — лише 13%.

 

2) Високий рівень безробіття, що «підкошує» продуктивність економіки та додатково виснажує купівельну спроможність населення. За офіційними даними (МОП), у першому кварталі 2017 року безробіття сягає 10,1% (серед молоді — 18%) працездатного, економічно активного населення або 1,8 млн осіб, а за рахунок «прихованої компоненти» (у т.ч. неповний робочий день, відпустки за власний рахунок) є ще більшим. 

 

3) Дефіцит інвестицій, у т.ч. прямих іноземних, вітчизняних приватних та державних інвестицій. У результаті багаторічної низхідної динаміки капітальних інвестицій рівень валового нагромадження основного капіталу — інвестицій в майбутнє економіки — в 2016 році скоротився до 15% від ВВП (при 19% в ЄС та понад 25% в країнах, що розвиваються).

 

4) Падіння виробництва та експорту, яке спричинене не лише військовою агресією проти України і втратою російського ринку, а й значною мірою — відсутністю ефективної урядової промислової й торговельної політики. У 2015 році промислове виробництво скоротилось на 13%, а товарний експорт впав на 29,3%, або на майже 16 млрд. дол. США (незважаючи на дію автономних торговельних преференцій для України з боку ЄС в рамках угоди про Асоціацію). У 2016 році промисловість продемонструвала незначне зростання на рівні 2,4%, а товарний експорт скоротився додатково ще на 4,6%.

 

5) Макрофінансова нестабільність та зовнішня фінансова залежність, викликана негативним сальдо торговельного балансу протягом останніх 10 років; шоковою девальвацією національної грошової одиниці; надмірним навантаженням державного і гарантованого державою боргу (переважно зовнішнього) на економіку країни (прогноз на 2017 рік — 89% при максимально припустимому рівні 60%) та непомірними бюджетними видатками на його обслуговування (13% видатків держбюджету-2017 — друга найбільша стаття держвидатків після фінансування пенсій).

 

6) Енергетична неефективність та імпортозалежність. Енергоємність одиниці ВВП України вдвічі вища за Чехію, втричі — за Польщу і вп’ятеро — за Сінгапур. При цьому 1/3 енергоносіїв Україна імпортує. Це суттєво погіршує конкурентоздатність української продукції на міжнародному ринку. 

 

7) Технологічна примітивізація виробництва та експорту, що виражається у т.ч. у низькій частці переробної промисловості у ВВП країни (лише 12% в Україні на тлі 18% в Туреччині та Польщі, 21% в Словаччині чи 30% в Південній Кореї), мізерній частці високотехнологічного експорту (лише 7% від усього товарного експорту в Україні на тлі 9% в Польщі, 15% в Чехії чи 47% в Сінгапурі). Це зумовлює формування в економіці малої доданої вартості та, відповідно, низькі соціальні стандарти.

 

8) Надмірна тіньова економіка та соціальна несправедливість. Більше 50% економіки країни перебуває «в тіні» та не наповнює бюджети. З України в офшори та низькоподаткові юрисдикції в середньому виводиться 8-12 млрд. дол. США на рік. А основний податковий тягар лягає на плечі найменш соціально захищених верств населення, часто-густо «бюджетників» — учителів, лікарів, військових чи навіть працюючих пенсіонерів.

 

9) Корумпованість державних структур та інституційна слабкість. Із корупцією стикається майже кожен українець. Найчастіше вона проявляється в судах, податковій, на митниці, у виконавчій владі. Корупція — «податок», який суспільство платить за інституційну слабкість та відсутність реального правосуддя.

 

10) Втрата людського капіталу. Уже 25 років поспіль смертність перевищує народжуваність; українці отримали найбільше тимчасових дозволів на проживання в ЄС у 2015 році — майже 500 000 (а це 1/5 від усіх виданих дозволів); міжнародні дослідники прогнозують у довгостроковій перспективі скорочення населення до 32 млн. осіб.

 

Фахова, глибинна і відверта діагностика проблем — половина успіху. Звісно ж, ми у Радикальній партії, разом із кращими українськими експертами, не тільки провели всебічний аналіз проблем, поставили чіткі діагнози та окреслили пріоритети. Для виправлення ситуації, з метою невідкладної зміни державної економічної політики для захисту національних інтересів, розвитку економіки, подолання масової бідності та підвищення рівня життя громадян України команда Радикальної партії разом з однодумцями (37 народних депутатів-співавторів) внесла до парламенту проект Постанови Верховної Ради №6346, яка рекомендує Президенту України, Кабінету Міністрів України та Національному банку України реалізувати Антикризовий план розвитку економіки. 

 

(Продовження читайте в наступному номері).