Вихід і ґрунтовна фахова апробація «Гірничого енциклопедичного словника» і тритомної «Малої гірничої енциклопедії» (за редакцією Володимира Білецького) перервали доволі тривалу паузу у виданні українських галузевих енциклопедій з інженерних наук (останньою була фундаментальна «Енциклопедія кібернетики» за редакцією В. Глушкова, що вийшла далекого 1973 року і здобула високу оцінку в усьому світі).
«Гірнича енциклопедія» — це понад 100 авторів і більше 17 тисяч статей
Вихід нової енциклопедії є завжди знаковою суспільною подією, оскільки створення енциклопедичної інформації в її фаховому й авторитетному, науковому й об’єктивному, неупередженому й точному, чіткому й систематизованому вимірах вимагає істотних розумових і фізичних зусиль і під силу лише потужним авторським колективам.
Такі колективи формуються досить довго та мають опертям вагомі науково-технічні й виробничі досягнення держави, перебувають у тренді кращих світових здобутків.
Так було в Україні в кібернетичній галузі 70-х років ХХ сторіччя («Енциклопедія кібернетики»), так було застосовано значний потенціал української науки в галузі геології та геоінженерії.
У міждисциплінарному проекті «Гірнича енциклопедія» взяли участь науковці й викладачі 36 провідних університетів, науково-дослідних і проектних інститутів, виробничих і громадських організацій України, загалом — понад сто авторів, які опрацювали більше 17 тис. статей.
Крім значної ролі для галузевого розвитку, технічні й природничі енциклопедії мають вагомий вплив на освітньо-наукові і почасти державотворчі процеси.
Стан термінологічної й енциклопедичної справи значною мірою відбиває рівень освіти, науки й культури держави.
Цим мотивовано, що кожна національна країна дбає про стан фахової мови, її захист.
А фахова мова послідовно відбита в освітніх і галузевих стандартах, до того ж стандартизація термінології є одним із найважливіших чинників утвердження державності країни.
Адже без її належного забезпечення не можуть функціонувати ані суди, ані оборона, не кажучи про адміністрування та ін.
Водночас фундаментальні енциклопедичні праці постають виміром культурних досягнень нації, відбивають ступінь розвитку науки і техніки держави.
Історія систематизації
Із перших кроків утворення державності України та заснування Української /Всеукраїнської академії наук (1918 р.) розпочалися процеси систематизації фахової української мови та формування термінологічної основи з різних галузей знань, зокрема з геології та гірництва.
Уже 1918 р. вийшов перший том «Матеріялів до української природничої термінології та номенклатури», що свідчить про велике значення цієї роботи для становлення національної освіти та науки.
Важливими кроками на цьому шляху було створення термінологічної комісії Українського наукового товариства (1918 р.) та Інституту наукової мови (1921 р.) і підготовка Всеукраїнською академією наук (ВУАН) системи термінологічних словників з основних напрямів культури, науки й техніки.
Гірнича й геологічна секції ВУАН опрацювали й зредагували тисячі термінів, які потрапили до «Словника геологічної термінології», укладач П. Тутковський (1923 р.); «Словника технічної термінології», укладачі Ю. Трихвилів та І. Зубков (1930 р.); «Словника гірничої термінології», укладачі П. Василенко та І. Шелудько (1931 р.).
Ці словники ґрунтувалися на питомо українських термінах, були очищені від русизмів, штампів, зайвих запозичень та непритаманних для української мови форм.
Зауважмо, що навіть у суто культурній та освітньо-науковій автономії України радянські керманичі 30-х років вбачали ознаки українського державотворення й загрозу для свого існування.
До лав «розстріляного відродження» потрапили численні українські науковці та освітяни, зокрема творці української фахової термінології (серед них — укладач «Словника гірничої термінології» П. І. Василенко).
Українськомовна фахова література й термінологічні словники ВУАН були репресовані — їх вилучено з наукових та освітніх установ, бібліотек і знищено.
У виданих у 50-ті роки російсько-українському геологічному й гірничому словниках наголошено «провини» словників ВУАН, оскільки вони головно мали завданням ізолювання української мови від російської, напрацювання власних шляхів поповнення термінологічного фонду — введення в ужиток надуманих словотворів і термінів, заміну термінiв вузькими діалектизмами, а то й вилучення їх.
Нові ж радянсько-українські словники переслідували штучну мету наближення української термінологічної бази до російської, формування цілісного інтернаціонального термінологічного фонду на всіх радянських просторах.
Першою вагомою українською енциклопедією, що містила сотні статей із геології та гірництва України, стала діаспорна «Енциклопедія українознавства», створена під егідою Наукового товариства ім. Шевченка в Європі за редакцією В. Кубійовича (загальна частина — 1949-1952 рр., словникова в 10 томах — 1955-1989 рр.). Це видання й сьогодні не втратило свого значення.
У 1933 році було заплановано видання першого тому Української радянської енциклопедії, але його заборонили радянські цензори ще в рукописному варіанті як націоналістичний.
Саме поява діаспорної «Енциклопедії українознавства» дала поштовх для «відродження» знищеного проекту (у 1959—1965 рр. у Києві видано 17 томів енциклопедії за редакцією М. Бажана).
Українська радянська енциклопедія охопила значне число гасел гірничої тематики й геології, здебільшого пов’язаних з Україною.
Переклад українською мовою радянської десятитомної «Дитячої енциклопедії» (1961 р.), яка в перших двох томах подавала розвиток наук про Землю, а в п’ятому — побіжно розкривала питання гірничої техніки, певною мірою зактивізував систематизацію й популяризацію гірничих і геологічних знань поміж українського шкільництва.
Водночас сумарна кількість (за назвами й накладами) українськомовних гірничо- та геологознавчих енциклопедичних, наукових і навчальних видань не покривали навіть нагальні освітні потреби (про перехід до широкого застосування української фахової мови в сфері науки й виробництва у 70-80-ті роки не йшлося загалом), не кажучи вже про наукове студіювання.
Незалежна Україна поступово почала міняти несприятливу мовну ситуацію (було створено «Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології», видано галузеві російсько-українські словники, базові підручники, розпочато оприлюднення фундаментальної «Енциклопедії сучасної України»), хоча значна частина фахівців і студентів, особливо на східних теренах держави, орієнтувалися традиційно на російську термінологічну базу й навчальну літературу, наголошуючи на неможливості адекватного позначення складних понять і явищ гірництва українською мовою.
Поруч із недостатньо дійовими організаційно-науковими та заохочувально-орієнтаційними чинниками істотною причиною повільних темпів укладання й упровадження українськомовної фахової літератури для технічних вишів (особливо для гірничих спеціальностей та спеціалізацій) поставала відсутність системної та нормативно упорядкованої термінологічної бази й відповідно повна лакуна новітніх знань енциклопедичного характеру українською мовою.
Перехід до інформаційного «мережевоцентрового» суспільства
Здобутки науки й техніки мають безупинно й своєчасно упроваджуватися в освітній простір, поставати його органічним складником для забезпечення безперервного навчання.
Це сприяє формуванню системно упорядкованого погляду на міжгалузеві питання, що особливо актуально для гірництва, де охоплювані знання та перелік наук є надзвичайно розмаїтими і потребують акумуляції сучасних знань і досягнень, що належним чином зреалізовано в «Гірничій енциклопедії».
Оскільки гірничі терміни (назви статей) подано в ній чотирма мовами, енциклопедія може поставати як ключ до англійської, німецької й російської термінологічних баз даних для поглиблення й активізації доступу до іноземних освітніх і наукових джерел, національних корпусів текстів, розвитку академічної мобільності студентів і освітян у межах Болонського процесу, уможливлення міжнародної уніфікації освітніх і наукових процесів у природничих і гірничотехнічних галузях.
Основним трендом сучасної еволюції світу є перехід до інформаційного «мережевоцентрового» суспільства з його вибуховим продукуванням інформації (як стверджує компанія IDC, світовий обсяг створених і реплікованих людством даних містить більше 18 трильйонів Гб).
Переважний обсяг інформації в Мережі формалізовано природною мовою, тому мова перетворилася на основний технологічний інструмент для забезпечення взаємодії Людини з Мережею та Людини з Людиною через Мережу.
Держава, яка прагне власного збереження та розвитку за умов жорстокої інформаційно-мережевої конкуренції, має дбати про те, щоб її мова була достойно відбита в iнтернеті, особливо в мережевих освітньо-фахових системах.
Заявлене мотивує необхідність для України створення й активної розбудови власної високотехнологічної Національної системи лінгвістичних ресурсів, зокрема системи Національної термінології й термінографії.
Завдяки тому, що понад 15 тис. статей «Малої гірничої енциклопедії» розміщені в онлайн-енциклопедії «Вікіпедія», Україна потрапила в цьому секторі інформаційно-знаннєвого простору до числа країн-лідерів і має перспективи утримання цих позицій.
Отже, створення українськомовних галузевих енциклопедій активізує секторальний розвиток галузей економіки, гарантує наукове забезпечення формування освітніх термінологічних баз і систем новітніх наукових знань, сприяє переходу освітніх процесів на українську поняттєво-лінгвістичну систему, допомагає міжнародній комунікації вітчизняних фахівців і студентів, формує та здійснює інформаційну безпеку держави й адекватну протидію загрозливим зовнішнім інформаційним впливам.
Є одним із визначальних чинників державної одності та самоідентифікації, постає активним націєтвірним виміром, окреслює перспективи науково-технічного, інформаційного, освітньо-фахового розвитку країни. Усе це ще раз вияскравлює потребу підтримки української енциклопедичної справи Українською державою.
Анатолій ЗАГНІТКО,
член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, Донецький національний університет імені Василя Стуса
