Скандальна публікація поважного американського видання The New York Times про начебто постачання Україною до Північної Кореї ракетних двигунів і відповідних технологій прозвучала мов грім серед ясного неба.
Правда, щодо конкретного відправника ракетних двигунів в американському виданні лише висловили припущення, за яким нинішній успіх запусків ракет Північної Кореї став можливим «завдяки закупівлі потужних ракетних двигунів з так званого чорного ринку, ймовірно, від українського заводу «Південмаш».
Президент України Петро Порошенко доручив секретареві РНБО Олександру Турчинову провести ретельне і всебічне розслідування ситуації із залученням Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва й експортного контролю, а також державного підприємства «Південмаш» і конструкторського бюро «Південне».
Двигуни «Південмашу» не могли потрапити до КНДР
На самому «Південмаші» оперативно розповсюдили заяву, в якій спростували здогадки The New York Times, а точніше — його експертів.
Як запевняється у ній, ракетні двигуни, виготовлені на підприємстві, не могли потрапити до КНДР навіть через Росію, куди вони не постачають ні ракети, ні деталі до них.
«Південмаш» ніколи раніше не мав і не має зараз ніякого відношення до північнокорейських ракетних програм космічного чи оборонного характеру. Ракети і ракетні комплекси військового призначення у роки незалежності «Південмаш» не випускав і не випускає. Єдиний серійний двигун, що постачався в останні роки на експорт (РД-843 в Італію для європейської ракети-носія «Вега»), призначений для запуску і роботи в умовах відкритого космосу і за своїми характеристиками (у тім числі за силою тяги) не придатний для використання в балістичних ракетах військового призначення», — наголошується в заяві.
Єдине, з чим на «Південмаші» і в КБ «Південне» погоджуються: настільки стрімкий розвиток ракетних технологій в КНДР без сторонньої участі неможливий.
Північна Корея гучно утилізує старі ракети?
Проте в публікації американського видання з посиланням на фахівця з ракетних питань Міжнародного інституту стратегічних досліджень Майкла Еллемана йдеться про іншу марку південмашівських двигунів — РД-250.
І якщо заглиблюватися в цю тему більше, то неважко переконатися, що кінці її слід шукати, звісно ж, у Росії.
Бо, по-перше, зображення і характеристики північнокорейських двигунів, на які автори публікації в The New York Times посилаються, ніскільки не є двигуном РД-250.
Більше того, у нашумілій статті зазначають, що цей двигун був розроблений у Росії, і навіть називають підприємство-виробника. Але при цьому прозоро натякають на передачу технології саме з України.
«Починаючи з 1991 року, технологічні лінії з виробництва двигунів на «Південмаші» з характеристиками, аналогічними двигуну РД-250, були частково демонтовані. А виробнича лінія для створення балістичних ракет SS-18 і двигунів для них була повністю знищена. Тому підприємство вже не володіє виробничими технологіями для виготовлення таких двигунів», — категорично наголошують у заяві підприємства.
Більше світла на цю тему пролив генеральний директор ПВО «Павлоградський хімічний завод» Леонід Шиман, який узяв участь у спеціально організованому в Дніпрі «круглому столі».
«У цій публікації йдеться про те, що начебто Україна є виробником і постачальником ракетних двигунів РД-250 до Північної Кореї. Що таке РД-250 ніхто, окрім фахівців, не розуміє. 4 такі двигуни стоять на ракеті СС-18, іще відомій як «Сатана». Це ракета вагою 211 тонн, яка несла ядерний бойовий заряд вагою 500-800 кг у космос на висоту 250-280 км.
А в Північній Кореї нам показують ракети другого покоління, які працюють на керосині й азотній кислоті. Їх використовували в Радянському Союзі на перших підводних човнах стратегічного призначення. Вони базувалися переважно на Тихоокеанському флоті, тому що це був найкоротший шлях до США. Відповідно, на цих підводних човнах не могла використовуватися «Сатана», висота якої — близько 35 м, а діаметр — 3 м.
Ракетні двигуни, які були на цих підводних човнах, створював Інститут ім. Макєєва у місті Міас Челябінської області. Вони відслужили свою службу до кінця 80-х років і після указу Михайла Горбачова у 1986 році мали бути знищені. Але їх утилізація наприкінці 80-х — на початку 90-х років відбувалася у Владивостоці. І звідти вони могли спокійно переїхати до Північної Кореї.
Зараз по телебаченню нам показують, як у Північній Кореї одночасно проводять запуск 5-6 ракет. Якщо вони стоять на бойовому озброєнні, навіщо таке марнотратство? Відповідь проста: таким чином утилізують старі ракети, яким понад 50 років. Вони морально, фізично й технологічно застаріли. А їх демонстраційний запуск приносить Північній Кореї певні політичні дивіденди», — ще більше натякає на ймовірно можливий тільки російський слід Леонід Шиман.
А те, що двигуни РД-250 не могли використовуватися у північнокорейських ракетах навіть теоретично, гендиректор Павлоградського хімзаводу спростовує елементарними доводами.
«Їхні ракети мають висоту близько 9 метрів. Поставити у неї 4 двигуни РД-250 — це те саме, що в «Запорожець» поставити двигун від літака. Навіть один двигун її розплющить, не говорячи вже про чотири. Якщо все ж примудритися їх туди поставити, необхідно ще врахувати потужність у 250 кілотонн. Це 1,2 млн. кінських сил. Якщо «Запорожець» розпочне рух із чотирма такими двигунами, він просто розлетиться на заклепки», — дохідливо пояснює Леонід Шиман.
Гендиректор ПХЗ наводить іще низку аргументів щодо російського сліду в публікації The New York Times, інформація для якої, на його думку, надана професіоналами, а от використана непрофесіоналами.
І ці професіонали, найвірогідніше, перебувають у Російській Федерації, тому що Росія дотепер експлуатує ракету СС-18, яку планують зняти з бойового чергування тільки у 2020 році.
Показове побиття України на тлі 26 вагонів з Кім Чен Іром
Також Леонід Шиман привертає увагу і до парадів нинішнього лідера Північної Кореї Кім Чен Ина на тлі складів ракет, у яких використовуються твердопаливні двигуни.
«Судячи з зовнішнього вигляду і з форсу полум’я, це двоступінчасті ракети, які працюють на низькоімпульсному твердому ракетному паливі без алюмінію. Вони були розроблені у Радянському Союзі для пересувних ракетних комплексів «Піонер», «Піонер-1», — прототипу ракети «Тополь М». Розробником цих ракет є Московський інститут теплотехніки, який зараз створює проекти практично всіх російських ракет стратегічного призначення», — зазначає Леонід Шиман.
У 1986 році, коли стартувала програма «ОСВ-1», ці ракети були утилізовані методом підриву в степах Казахстану, Астрахані, Оренбурга. Але чи всіх їх спіткала така доля — наразі ніхто не скаже.
Проте змушує замислитися інше — у Північній Кореї ці ракети з’явилися в останні 7-10 років. Відтоді, як до Росії здійснив свій візит тодішній лідер КНДР Кім Чен Ір.
Ця поїздка пам’ятна тим, що корейський вождь вирушив до Росії не літаком, а поїздом з 26 (!) вагонів.
Що у них було вивезено на зворотному шляху до Північної Кореї, дотепер не афішується.
Леонід Шиман тут не виключає того, що це були елементи чи цілком готові ракетні комплекси, які можна було б використовувати замість застарілих рідкопаливних ракетних комплексів.
За іншою інформацією, тих бронепоїздів тоді, у 2011-му, було відразу три. І в кожному по 17 вагонів.
А тодішній північнокорейський лідер зрадив своїй звичці їхати безпосередньо до Москви, а добрався тільки до Улан-Уде, де й відбулася його доленосна зустріч із тодішнім прем’єром Російської Федерації Дмитром Медведєвим.
Результат цього спілкування виявився просто вражаючим. Москва одним розчерком пера списала Пхеньяну 90(!) відсотків державного боргу.
Таким чином, 11 мільярдів доларів США перетворилися на смішні на такому тлі 1,1 млрд.
І все це пояснювалося таємничим обміном на допомогу в реалізації якихось «спільних проектів в КНДР».
Перед цим Росія озвучила плани замінити вищезгадану СС-18 («Сатану») на сучасніші ракетні установки «Сармат». А в 2011-му там розгорівся неабиякий корупційний скандал.
Такий собі командир ракетної дивізії Кашлєв примудрився пустити «наліво» відразу п’ять шахтних пускових установок — у рамках програми рекультивації земель, що належали Міноборони РФ.
«Мета Російської Федерації — не дати Україні створити власні види високоточного озброєння. Відразу ж після скандальної публікації в The New York Times російські ЗМІ влаштували показове побиття України. У прайм-тайм вийшли годинні програми, присвячені скандалу. Неможливо було за такий короткий час зняти і змонтувати стільки роликів, присвячених ракетній темі. Це засвідчує те, що цей інформаційний викид готувався завчасно. Посил був таким: показати, що США допомагають країні, яка начебто торгує з їхнім супротивником», — зазначає Леонід Шиман.
Отож гендиректор ПХЗ переконаний, що Україні за такої ситуації слід не виправдовуватися, а отримувати з неї користь — рекламувати свої можливості, у тім числі й у космічній галузі.
Якщо ми хочемо бути сильною державою, у нас повинна бути сильна армія, забезпечена високоточними видами озброєння. А це неможливо без ракетних двигунів.
«Я впевнений, що ніхто з наших співробітників не задіяний у допомозі зі створення двигуна ракети в КНДР. А двигуни наші високо цінують і використовують у всьому світі. Тому я не знаю, можливо, десь якісь копії і вдалося зробити», — прокоментував ситуацію і Генеральний конструктор КБ «Південне» Олександр Дегтярьов.
А радник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко нагадав про те, що ще в 2012 році Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська було засуджено двох корейців до 8 років позбавлення волі кожному за шпигунство проти України.
Вирок північнокорейським шпигунам, які намагалися підступитися до секретів ракетобудівників «Південмашу» і КБ «Південне», засвідчив, що українці не хотіли ділитися своїми технологіями.
Щоправда, після того, як розгорівся нинішній скандал, той же Майкл Еллеман спробував «перевести стрілки» в іншу площину: мовляв, передача двигунів є справою рук російських чи українських контрабандистів.
Але Україна давно приєдналася до міжнародних конвенцій з переміщення товарів подвійного призначення.
У нашій державі є спеціальний орган, який контролює переміщення з країни і в країну товарів, які можуть мати подвійне призначення.
Отож нас звинуватили і в порушенні міжнародних зобов’язань та контрабанді у військово-технічній сфері.
Та й неможливо, зрештою, маючи на руках лише технічну документацію, настільки швидко налагодити виробництво ракетних двигунів...
Отож, як не крути, вищезгаданий спецпоїзд з північнокорейським лідером із 26 вагонів, у яких перевозили невідомо що, залишається чи не найвірогіднішою версією стрімкого злету ракетної могутності однієї з найзакритіших країн світу.
