Повідомлення, яке днями лишилося майже непоміченим, викликає чимало питань.
Нацагентство з питань запобігання корупції (НАЗК) просить суд притягнути до адміністративної відповідальності лідера заборонених в Україні комуністів Петра Симоненка.
І причиною цьому є, на жаль, зовсім не та сепаратистська діяльність, яку невтомно проводить Петро Миколайович.
Власне, сепаратизм, це — парафія СБУ, а що ж у такому разі хоче від Симоненка НАЗК?
Виявляється, «встановлено низку порушень при отриманні грошових внесків на підтримку політичної партії».
Цинізм подібної ситуації просто-таки занурює у ступор. Про які взагалі грошові внески йдеться? Про яку підтримку політичної партії?
Якщо КПУ — всупереч судовому рішенню — продовжує діяти, це не просто скандальна звістка, це привід для серйозного розслідування. І провадити його, звичайно ж, мусить аж ніяк не НАЗК.
Нам би жити, як секретарі обкомів!
Для тих, хто раптом забув, нагадаємо: діяльність Комуністичної партії України ЗАБОРОНЕНА.
«16 грудня 2015 р. Окружний адміністративний суд міста Києва завершив розгляд справи за позовом Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України про заборону її діяльності. Справа розглядалась за участю третьої особи — Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», — передавала прес-служба суду по гарячих слідах.
Вона ж зазначала: суд задовольнив позов Мін’юсту в повному обсязі, заборонивши діяльність КПУ. А ще раніше Верховна Рада України офіційно заборонила пропаганду комунізму і нацизму в Україні.
Згідно з прийнятим законом, уся символіка та пропаганда нацизму, націонал-соціалізму, цих цінностей, будь-яка діяльність нацистських, фашистських угруповань в Україні заборонені.
Відверто кажучи, це було не зовсім те рішення, якого прагнув соціум. Тобто воно було цілковито правильним та обґрунтованим усією українською історією, але водночас i недостатнім та половинчастим.
Згадаймо, як ще у 2014 році міністр юстиції Петренко обіцяв «діяти публічно і в рамках процедури... Ми звернулися в СБУ, щоб там провели певні розслідування і представили докази, що свідчать про наявність в діях КПУ ознак тих чи інших порушень. Тоді Мін’юст подасть позов до суду. Моя офіційна позиція, щоб суд був максимально публічним», — говорив він.
Мін’юст і справді подав до суду на Компартію, і навіть домігся її заборони.
Однак процесу за зразком Нюрнберзького, на якому були б ще раз акцентовані та засуджені всі злочини комуністичного режиму, українці так і не побачили.
Хоча суспільний запит на подібний процес був і на початку 1990-х, і в 2014-му. Саме тоді Турчинов (на той момент в.о. Президента) і висловлював надію, що КПУ чекає свій Нюрнберг. Однак ніякого Нюрнбергу ніхто так i не дочекався.
Усе це було три роки тому. А в поточному році, йдучи на канікули, депутати не підтримали запит Юрія Шухевича до Президента Порошенка щодо скасування засекречених актів про встановлення пенсійних привілеїв для колишніх радянських нардепів, перших секретарів обкомів Компартії і членів їхнiх сімей.
У документі була вимога припинити ці виплати, які — увага! — тривають і донині.
За таких умов нема чого дивуватися й тим зволіканням iз перейменуванням проспекту Ватутіна, про яке нещодавно писала «Україна молода».
З декомунізацією, як і з низкою інших перетворень та реформ в Україні, далеко не все так просто. І величезна провина за це лягає саме на державу.
...Ось так і тече наше життя — з преференціями для секретарів обкомів забороненої Компартії. Напевно, нас погубить навіть не корупція.
Нас погубить це танго зі сплутаними ногами, коли крок вперед обертається падінням на паркет.
Половинчастість усіх починань — навіть гірше, ніж їх відсутність, адже остання бодай не веде до тотального розчарування у всіх і вся.
Трилер «Червоні». Другий сезон
Однак від цих загальних оцінок повернемося до реальності. Можливо, НАЗК помилилася і їй лише примарилася діяльність КПУ вкупі з партійними внесками?
Але от що зазначає на власному iнтернет-ресурсі «Голос.ua» сам Петро Симоненко:
«Раніше члени партії, відповідно до статуту КПУ, офіційно зареєстрованого Мін’юстом, здавали внески секретарю партосередку, який, у свою чергу, звітував перед райкомом. Далі перший секретар райкому партії, зібравши внески з усіх первинних організацій, здавав їх в обкоми партії. Після цього обком партії через банк перераховував гроші безпосередньо на рахунок партії. Таким чином, ми виключали можливість приватних банків наживатися на комісійних, адже це ті гроші, які люди добровільно здавали, щоб підтримувати партію (...).
Тепер же кожен партієць повинен особисто йти на пошту і через поштові перекази перераховувати гроші на банківський рахунок партії. Ось уявіть собі: на кожному переказі ці кровопивці отримуватимуть з добровільних пожертвувань громадян відсотки «за послуги». А в умовах олігархічного розгулу злодійського режиму, встановленого в Україні в результаті збройного перевороту в лютому 2014 року, для студента і пенсіонера, для кожного працівника — кожна копійка на вагу золота».
У цій цитаті прекрасним є все. І «збройний переворот в лютому 2014 року», і те, що статут КПУ зареєстровано Мін’юстом (це дійсно так, бо в реєстрі міністерства від 2017 року досі присутня КПУ), і те, що Симоненко підтвердив: гроші на Компартію як iшли, так і продовжують іти.
А державні органи України хвилює не те, що КПУ і досі «жива», а те, що при її фінансуванні мали місце деякі порушення.
«Що стосується претензій iз боку НАЗК, то йдеться про декілька тисяч гривень внесків і пожертвувань, які надійшли на рахунок КПУ за старою схемою, а не про мільйонні зловживання, як у провладних партій, які, до того ж, фінансуються за рахунок бюджету», — додає Симоненко.
Між іншим, якщо вже говорити про процедурну сторону справи, то цікаво, що Подільський суд, до якого звернулася НАЗК, відмовився розглядати обвинувачення Нацагентства, оскільки воно «територіально не знаходиться в межах юрисдикції Подільського райсуду».
Справу було повернуто в НАЗК, щоб агентство направило його в інший суд.
І поки НАЗК шукає такий суд, Петро Симоненко, дуже стурбований через «кожну копійку» «студента, пенсіонера та працівника», вояжує Європою, не відмовляючи собі у задоволенні відвідати, наприклад, Барселону. Саме там його побачила депутатка Марія Іонова.
«Гарно мати українське громадянство і користуватись безвізом... Але шкода, що цей політик, який ненавидить Україну, й досі вільно пересувається світом за ненависним йому українським паспортом», — зазначила вона на своєму «Фейсбуці».
Але те, що Симоненко літав у Барселону, — ще півбіди. Значно гірше, що 5 липня цього року його «застукала» в аеропорту Мінська віце-спікер Ірина Геращенко.
За її словами, Симоненко в столиці Білорусі зробив пересадку на літак до Москви.
«Пасажири, які в Мінську транзитом на Москву, переходять в аеропорту на другий поверх — і там «завєтний самальот». Петро Симоненко — мчить на Москву», — написала вона.
Геращенко додала фотографії, на яких Симоненко робить пересадку на рейс до РФ. Вочевидь, «копійки» Симоненко збирає й у Білокам’яній. Мусить же хтось оплатити його релакс на «загніваючому Заході».
